ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

15.02.2012 р.

N К-39431/09


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Мироненка О. В., Чумаченко Т. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії регулювання електроенергетики України (за участі третьої особи - Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"), про визнання незаконними окремих пунктів постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року, установила:

У серпні 2007 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної комісії регулювання електроенергетики України про визнання незаконними окремих пунктів постанови, а саме просив визнати незаконними абзаци 2, 3, 4 п. 1.4 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14 грудня 2005 року N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 року за N 42/11916.

1 листопада 2007 року позивачем було подано доповнення до адміністративного позову, в якому він просив визнати незаконними абзаци 2, 3, 4 п. 1.4 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14 грудня 2005 року N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 року за N 42/11916, в редакції 14 грудня 2005 року, та визнати незаконними абзаци 4, 5 п. 1.4, абзац 2 п. 1.6 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14 грудня 2005 року N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2007 року за N 1177/14444, в редакції 20 вересня 2007 року.

В судовому засіданні 19 березня 2008 року у своїй промові в судових дебатах позивач просив суд визнати незаконним абзац 4 п. 1.4 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14 грудня 2005 року N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 року за N 42/11916, в редакції 14 грудня 2005 року, та визнати незаконними абзаци 4, 5 п. 1.4, абзац 2 п. 1.6 постанови від 14 грудня 2005 року N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2007 року за N 1177/14444, в редакції 20 вересня 2007 року, оскільки зменшення позовних вимог позивачем відбулося після оголошення ухвали про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, при цьому позивач в процесі розгляду справи в належному порядку не звертався до суду з заявою про зменшення позовних вимог, судом зазначене зменшення до уваги прийнято не було, справа розглядалася відповідно до заяви про доповнення позовних вимог від 1 листопада 2007 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що спірна постанова прийнята відповідачем поза межами його повноважень, у спосіб, який не відповідає засадам Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", без фактичного врахування обставин справи. Крім того, спірна постанова містить обмеження на реалізацію права позивача щодо приєднання електроустановки трансформаторної підстанції до власної кабельної лінії 10кВ та порушує його право власності на реконструйований об'єкт.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, а з ним погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14 грудня 2005 року N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж"(в редакції постанови НКРЕ від 20 вересня 2007 року N 1232), що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2007 року за N 1177/14444, була прийнята відповідачем в межах повноважень відповідно до вимог чинного законодавства, на стадії проекту була погоджена Міністерством палива та енергетики України, Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Антимонопольним комітетом України, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємства, а тому не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним та відповідає нормам процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є споживачем електричної енергії від трансформаторної підстанції N 6221 (введена в експлуатацію в 2004 році) в місті Києві по вул. Садовій, 44.

Позивач зазначав, що ним були отримані технічні умови, розроблена проектна документація, що погоджена усіма необхідними структурами, на будівництво ТП N 6221 з трансформатором потужністю 160 кВа.

ТП N 6221 було введено в експлуатацію та згідно межі розподілу балансової належності є приватною власністю позивача та обслуговується АЕК "Київенерго", а також позивач зазначає, що є власником кабельної лінії 10 кВ довжиною 290 м, повітряної лінії 10 Кв довжиною 6 м, РЛНД 10 кВ, трансформатору потужністю 160 кВа та підстанції 10 кВ.

З матеріалів справи також вбачається, що до вказаного ТП N 6221 були підключені інші споживачі, які уклали за погодженням з позивачем самостійні договори на постачання електричної енергії з АЕК "Київенерго" та компенсували позивачеві втрати, пов'язані з встановленням та обслуговуванням трансформаторної підстанції.

Тобто, ОСОБА_1 є власником електроустановки, яка використовується не тільки для забезпечення власних потреб в електроенергії, а й для постачання електричної енергії іншим споживачам.

У зв'язку зі збільшенням навантаження садового будинку виникла потреба технічного переоснащення ТП N 6221, а саме заміщення мачтового ТП на комплектну трансформаторну підстанцію з заміною трансформатора та демонтажем повітряної лінії позивача 10 кВ.

Позивачем були отримані нові ТУ N 32848/44-2а, які є невід'ємною частиною проекту договору на приєднання до електричних мереж від 8 серпня 2007 року N 674/32848/44-2а/12536, однак даний проект договору позивачем підписаний не був.

Згідно з нормами пункту 3.2 розділу Правил приєднання електроустановок до електричних мереж проект договору про приєднання до електричних мереж розробляється власником мереж, тобто АЕК "Київенерго", на основі Примірного договору про приєднання, схваленого постановою НКРЕ від 14 грудня 2005 року N 1136.

Відповідно до пункту 1.3 проекту договору про приєднання до електричних мереж від 8 серпня 2007 року, який мав бути укладений між АЕК "Київенерго" (власником) та ОСОБА_1 (замовником), прогнозована межа балансової належності електромереж встановлюється на наконечниках кабелю живлення ввідно-розподільчого пункту об'єкта в РУ-0,4 кВ КТП-10/0,4 кВ.

Пунктом 7.1 вказаного вище проекту договору замовник зобов'язується передати на баланс АК "Київенерго" побудовані чи реконструйовані транзитні електромережі згідно з прогнозованою межею балансової належності з дотриманням вимог, передбачених законодавством України.

Позивач вважає, що вказані пункти проекту договору є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та порушують його право власності на електроустановку - трансформаторну підстанцію N 6221, побудовану ним за власний рахунок, саме внаслідок прийняття відповідачем спірної постанови.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими твердженнями позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Порядок здійснення права власності зазначений у статті 319 ЦК України, відповідно до якої власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Підстави припинення права власності перелічені у статті 346 ЦК України, а саме:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

При цьому право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що передача майна на баланс підприємства (організації) не є зміною власника майна, тому прийшов до обґрунтованого висновку, що право власності позивача на трансформаторну підстанцію положеннями спірного пункту Правил також не порушується.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем не були дотримані вимоги Закону стосовно процесу підготовки, прийняття, погодження та затвердження постанови про внесення змін, зокрема, в частині розбіжностей редакції окремих пунктів постанови, які були оприлюднені шляхом розміщення їх на сайті НКРЕ України на стадії проекту, з редакцією цих пунктів, які були внесені в остаточний текст постанови.

Колегія судів не може погодитись і з такими доводами касаційної скарги скаржника, виходячи з наступного.

Статтею 21 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" передбачено, що проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, підлягають погодженню із спеціально уповноваженим органом.

Відповідно до статті 30 вищевказаного Закону спеціально уповноваженим органом є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

До повноважень спеціально уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики, зокрема, належать проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 цього Закону та прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 року N 667, Держкомпідприємництво є спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Пунктом 4 вказаного вище Положення передбачено, що Держкомпідприємництво відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розглядає в установленому порядку проекти регуляторних актів, що подаються для погодження, результати аналізу регуляторного впливу зазначених актів та приймає рішення про погодження таких проектів або про відмову в їх погодженні.

Тому судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги твердження позивача щодо необхідності повторного оприлюднення проекту постанови про внесення змін до Правил, оскільки відповідно до частини 3 статті 9 Закону "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" повторне оприлюднення проекту регуляторного акта може здійснюватись у випадках, встановлених цим Законом.

Крім того, частиною 2 статті 20 вищевказаного Закону встановлено, що за рішенням Кабінету Міністрів України або робочого органу Кабінету Міністрів України, утвореного для узгодження та підготовки питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України, на розгляд якого внесено проект регуляторного акта, можуть повторно оприлюднюватися проекти регуляторних актів, які оприлюднювалися до внесення їх на розгляд до Кабінету Міністрів України.

З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що порушення процесу підготовки, прийняття, погодження та затвердження постанови допущено з боку відповідача не було, постанова НКРЕ від 20 вересня 2007 року N 1232 "Про затвердження Змін до Правил приєднання електроустановок до електричних мереж" була прийнята відповідно до вимог чинного законодавства та погоджена з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, Антимонопольним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Міністерством палива та енергетики України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач також зазначає, що відповідачем були порушені вимоги Закону України "Про електроенергетику", "Про природні монополії", Указ Президента України від 8 грудня 1994 року N 738/94 "Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики" та від 30 жовтня 2000 року N 1167/2000 "Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики", а саме, посилаючись на дані нормативно-правові акти, наполягає на тому, що НКРЕ не є комісією з регулювання природних монополій.

Однак, з такими твердженнями позивача погодитись також неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 30 жовтня 2000 року N 1167/2000 "Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики" на НКРЕ покладено функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподілу, транспортування нафти і нафтопродуктів, інших речовин магістральними трубопроводами, а також регулювання діяльності суб'єктів господарювання на суміжних ринках з постачання природного газу та зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу.

Статтею 5 Закону України "Про природні монополії" встановлено, що відповідно до цього Закону регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах як, зокрема, передача та розподіл електричної енергії.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про електроенергетику" органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є Національна комісія регулювання електроенергетики України. Національна комісія регулювання електроенергетики України регулює діяльність суб'єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб'єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства.

Також, згідно з пунктом 3 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України серед основних завдань Комісії, зокрема, є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі.

Наведене свідчить, що відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами фактично виник з приводу незгоди позивача з деякими положеннями проекту договору про приєднання, який був складний третьою особою з урахуванням вимог спірного Порядку. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази укладення договору приєднання між сторонами.

Як встановлено статтею 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Позивачем такий порядок укладання договору дотриманий не був.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, оскаржувана постанова НКРЕ України від 14 грудня 2005 року N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 року за N 42/11916 (із змінами), визнана такою, що втратила чинність з 14 вересня 2008 року, на підставі постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 29 серпня 2008 року N 1050, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 вересня 2008 року за N 811/15502.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2008 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року в частині перегляду постанови суду першої інстанції винесені законно і обґрунтовано, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

 

Суддя

М. І. Смокович





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали