ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

07.12.2010 р.

N 2а-12387/10/2670

Постанову скасовано(згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року) (Постанова N 2а-12387/10/2670)

Постанову частково скасовано(згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року) (Ухвала N 2а-12387/10/2670)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої, судді - Блажівської Н. Є., суддів: Винокурова К. С. та Огурцова О. П., при секретарі судового засідання - Бузінській А. В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом: ПАТ "Комерційний банк "Інтербанк", ПАТ "Банк Національний кредит", ПАТ "Акціонерний банк "Порто-франко", ПАТ "Банк "Морський", ПАТ "Автокразбанк", ПАТ "Банк "Український капітал", ПАТ "АКБ "Конкорд" до Національного банку України про визнання незаконними та нечинними пунктів 2, 4, 6 постанови Правління Національного Банку України.

У судовому засіданні 7 грудня 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ПАТ "Комерційний банк "Інтербанк" (надалі - також "Позивач 1"), ПАТ "Банк Національний кредит" (надалі - також "Позивач 2"), ПАТ "Акціонерний банк "Порто-франко" (надалі - також "Позивач 3"), ПАТ "Банк "Морський" (надалі - також "Позивач 4"), ПАТ "Автокразбанк" (надалі - також "Позивач 5"), ПАТ "Банк "Український капітал" (надалі - також "Позивач 6"), ПАТ "АКБ "Конкорд" (надалі - також "Позивач 7") звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного Банку України (надалі - також "Відповідач") про визнання незаконними та нечинними пунктів 2, 4 та 6 постанови Правління Національного банку України від 9 червня 2010 року N 273 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України", пункту 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена постановою Правління Національного банку України N 368 від 28 серпня 2001 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що положення пунктів 2, 4, 6 постанови Правління Національного банку України від 9 червня 2010 року N 273 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" та пункт 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, на думку Позивачів, є незаконними та такими, що не відповідають положенням нормативно-правових актів вищої юридичної сили.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу на рівні 120 мільйонів гривень, який встановлено оскаржуваною Постановою, на думку представників Позивачів, не відповідає тому розміру, що встановлений правовим актом вищої юридичної сили, тобто Законом України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якого мінімальний розмір статутного капіталу на день реєстрації банку не може бути менше 75 мільйонів гривень.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивачів, в абсолютних величинах за Законом України "Про банки і банківську діяльність" мінімальний розмір регулятивного капіталу для банків визначено на рівні 75 мільйонів гривень.

Встановлюючи мінімальний розмір регулятивного капіталу на рівні 120 мільйонів гривень, як вимогу до діяльності Позивачів, Відповідач, на думку представників Позивачів, діяв поза межами повноважень, що надані йому законом, а норма пункту 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368, що встановлює таку вимогу, є незаконною.

Крім того, представники Позивачів покликалися на те, що заборона банкам, у яких розмір регулятивного капіталу менший, ніж 120 млн. грн., до часу приведення розміру регулятивного капіталу у відповідність до вимог Постанови N 273 залучати вклади (депозити) від фізичних осіб (відкривати нові вкладні (депозитні) рахунки фізичним особам та поповнювати діючі) більше обсягу залучених вкладів фізичних осіб на дату набрання чинності Постановою N 273 (пункт 6 Постанови N 273), є незаконною та порушує права Позивачів.

Затверджуючи Постанову N 273 в частині оскаржуваних положень, Відповідач, як вказали представники Позивачів, діяв безпідставно та поза межами повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, а також не у спосіб, що передбачений законом.

Крім того, як зазначили представники Позивача, Національний Банк України не повідомляв про зміну економічних нормативів за один місяць до їх введення, чим порушив порядок їх введення, що визначений статтею 58 Закону України "Про Національний банк України".

Представники Відповідача - Національного Банку України, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

В обґрунтування заперечень на позов представники Відповідача посилалися на те, що Постанова N 273, зокрема пункти 2, 4, 6 та пункт 2.1 глави 2 розділу II Інструкції N 368 у новій редакції, були прийняті своєчасно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи шляхом підвищення вимог до рівня капіталізації банків України, що безпосередньо пов'язане із забезпеченням стабільності грошової одиниці, а також захистом прав та інтересів вкладників. Дані норми законодавства України дотримують принцип рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації та дотримують необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Як зазначила представник Відповідача, встановлення для банків, усіх без виключення, економічних нормативів віднесено до виключної компетенції Національного банку України, який на підставі статті 56 Закону України "Про Національний Банк України" видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Стаття 35 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як вказала представник Відповідача, надає визначення нормативу адекватності капіталу, встановлює нормативне значення цього нормативу, а також зазначає, що розмір регулятивного капіталу встановлюється Національним Банком України, а стаття 31 даного Закону встановлює мінімальний розмір статутного капіталу на рівні не менше 75 млн. грн., що, на думку представника Відповідача, спростовує твердження Позивачів про безпідставне встановлення Національним банком України мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1) на рівні 120 млн. грн.

Приймаючи Постанову N 273, Правління Національного банку України, як зазначила представник Відповідача, виходило з необхідності забезпечення захисту фізичних осіб - вкладників банків від ризику несвоєчасного повернення коштів та попередження панічних настроїв серед них та керувалося статтями 7, 15, 55, 56 Закону України "Про Національний Банк України" та статтями 31, 32, 35, 47, 66, 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а за своїм змістом зазначені обмеження не є заходами впливу в розумінні статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, представник Відповідача звернула увагу на хибність посилання Позивачів на порушення Відповідачем процедури прийняття оскаржуваної постанови, а саме частини 2 статті 58 Закону України "Про Національний Банк України", оскільки з моменту прийняття Постанови N 273 термін, протягом якого необхідно досягти мінімального розміру регулятивного капіталу, становить більше 1 місяця, а, отже, на думку представника Відповідача, відсутня необхідність офіційно повідомляти не пізніш, ніж за місяць до введення цієї норми в дію.

Разом з тим, представник НБУ вказала на те, що, встановлюючи вимогу до Національного банку України офіційно повідомити про зміни нормативів та методики їх розрахунку не пізніше, ніж за місяць до введення їх у дію, статтею 58 Закону України "Про Національний банк України" не визначено порядку та способу такого повідомлення, в той же час, даний Закон не містить визначення терміну "введення у дію економічного нормативу", в зв'язку з чим відсутні правові підстави для ототожнення таких правових понять, як "набрання чинності нормативно-правовим актом, що встановлює економічний норматив"та "введення в дію економічного нормативу".

В той же час, Національним банком України надано відповідне офіційне повідомлення листом по банківській системі від 13 липня 2010 року за N 40-111/3362-11942 після здійснення державної реєстрації нормативно-правового акта до моменту набрання ним чинності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників Позивача, представників Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Враховуючи вимоги вищевказаного положення Кодексу адміністративного судочинства України, позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

В обґрунтування того, що Позивачі є суб'єктами правовідносин, в яких застосовується оскаржуваний в частині нормативно-правовий акт, Позивачами надано копії статутів, копії свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб, з яких вбачається, що Позивачі здійснюють банківську діяльність, в тому числі, діяльність із залучення вкладів від фізичних осіб.

Відтак, судом встановлено, що Позивачі є суб'єктам правовідносин, в яких застосовується чи може бути застосовано пункти 2, 4 та 6 постанови Правління Національного банку України від 9 червня 2010 року N 273 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України", пункт 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена постановою Правління Національного банку України N 368 від 28 серпня 2001 року.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом України "Про банки і банківську діяльність" (надалі - також Закон про банки).

Відповідно до статті 66 Закону про банки державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків. II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках (частина 1 статті 67 Закону про банки).

Правовий статус та повноваження Національного банку України визначено Законом України "Про Національний банк України" (надалі - також Закон про НБУ).

Банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства (стаття 1 Закону Про НБУ).

Статтею 15 Закону про НБУ визначено повноваження Правління Національного банку України.

Так, Правління Національного банку: приймає рішення, зокрема, про встановлення економічних нормативів для банків.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 15 Закону про НБУ Правління Національного банку видає нормативно-правові акти Національного банку.

Порядок банківського регулювання та банківського нагляду визначеноРозділом X Закону про НБУ.

Статтею 55 Закону про НБУ визначено, що головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об'єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Відповідно до статті 56 Закону про НБУ Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Постановою Правління Національного банку України від 9 червня 2010 року N 273 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (надалі - також Постанова N 273) затверджено Зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 за N 841/6032 (зі змінами), що додаються (пункт 1 Постанови N 273).

Пунктом 2 Постанови N 273 визначено, що банки, які на дату набрання чинності цією постановою мають регулятивний капітал менший, ніж 120 млн. грн., зобов'язані збільшити його до цього розміру до 01.01.2012.

Згідно з пунктом 4 Постанови N 273 банки, які отримали письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій до набрання чинності цією постановою та мають регулятивний капітал менший, ніж установлений главою 5 Положення N 275, з урахуванням змін, унесених цією постановою, для збереження права на здійснення цих операцій (крім операцій зі здійснення інвестицій у фінансові установи в обсягах, що перевищують 5 відсотків регулятивного капіталу банку, а також інвестицій у будь-яких розмірах в інші юридичні особи, які не є фінансовими установами) зобов'язані до 01.01.2012 привести розмір свого регулятивного капіталу у відповідність до вимог Положення N 275.

Відповідно до пункту 6 Постанови N 273 банкам, у яких розмір регулятивного капіталу менший, ніж 120 млн. грн., до часу приведення розміру регулятивного капіталу у відповідність до вимог цієї постанови дозволено залучати вклади (депозити) від фізичних осіб (відкривати нові вкладні (депозитні) рахунки фізичним особам та поповнювати діючі) у межах обсягу залучених вкладів фізичних осіб на дату набрання чинності цією постановою.

Постановою N 273 також затверджено Зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, зокрема, Главу 2 (в тому числі пункт 2.1) викладено в новій редакції.

Відповідно до пункту 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368, визначено, що мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 120 млн. грн.

Положення пунктів 2, 4, 6 Постанови N 273 та пункту 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (в редакції зі змінами, внесеними Постановою N 273), Позивачі вважають незаконними та такими, що підлягають визнанню нечинними.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є визнання незаконними та нечинними пунктів 2, 4, 6 Постанови N 273 та пункту 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (в редакції зі змінами, внесеними Постановою N 273), як нормативно-правового акта, прийнятого суб'єктом владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) положень даного нормативно-правового акта з огляду на критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідний нормативно-правовий акт.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону про банки капітал статутний - сплачений та зареєстрований підписний капітал.

Капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно з статтею 31 Закону про банки мінімальний розмір статутного капіталу на день реєстрації банку не може бути менше 75 мільйонів гривень. Національний банк України не має права вимагати змін до статутного капіталу банків, зареєстрованих до набрання чинності цим Законом, крім випадків, передбачених законодавством. Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розміру, передбаченого цією статтею.

Статтею 35 Закону про банки визначено, що банки, а також власники істотної участі зобов'язані підтримувати норматив співвідношення між розміром регулятивного капіталу і сумою зважених до ризику активів - адекватності капіталу. Від банків вимагається підтримувати їх регулятивний капітал на рівні, що становить не менше 8 відсотків зважених до ризику активів і позабалансових зобов'язань. Для банку, що розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12 місяців має становити не менше 15 відсотків, протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків. Національний банк України має також право встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів. Порядок обчислення нормативу адекватності капіталу банку, мінімальний розмір регулятивного капіталу банку визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі коли рівень регулятивного капіталу банку досягне рівня нижче від встановленого Національним банком України, банк зобов'язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення рівня капіталу, подати на розгляд Національного банку України план заходів щодо порядку і строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку. Банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу адекватності капіталу.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 2 Закону про банки економічні нормативи - показники, що встановлюються Національним банком України і дотримання яких є обов'язковим для банків.

Відтак, системний аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що вимоги щодо розміру статутного чи регулятивного капіталу банку в розумінні чинного законодавства про банки і банківську діяльність є економічними нормативами, які встановлюються Національним банком України, і дотримання яких є обов'язковим для банків.

Постановою N 273 (пунктами 2, 4, 6 та пунктом 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції) визначено імперативні вимоги щодо розміру статутного капіталу банків, тобто, визначено економічні нормативи.

Крім того, вищевказане підтверджується і положенням частини 1 статті 58 Закону про НБУ, якою визначено, що з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.

В той же час, частиною 2 статті 58 Закону про НБУ визначено, що про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідні нормативи щодо мінімального розміру статутного та регулятивного капіталу банків було визначено, зокрема, Законом про банки.

В подальшому, оскаржуваною Постановою N 273 та пунктом 2.1 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (в редакції змін, внесених Постановою N 273) (надалі - також пункт 2.1 Інструкції), вищевказаний економічний норматив (щодо розміру регулятивного капіталу банку) було змінено.

Відтак, враховуючи факт зміни відповідного економічного нормативу, Відповідачем, як того вимагає частина 2 статті 58 Закону про НБУ, повинно було бути здійснено повідомлення про подальші зміни нормативу не пізніше ніж за місяць до введення його у дію.

Постанову N 273 прийнято Відповідачем 9 червня 2010 року.

Пунктом 12 Постанови N 273 визначено, що ця постанова набирає чинності через 10 днів після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України Постанову N 273 було 6 липня 2010 року за N 471/17766.

В судовому засіданні представники Відповідача посилалися на те, що Національним банком України надано відповідне офіційне повідомлення листом по банківській системі від 13 липня 2010 року за N 40-111/3362-11942.

А оскаржувана Постанова N 273 набрала чинності 17 липня 2010 року.

В той же час, відповідно до вимог пунктів 2, 4 Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції банки, які на дату набрання чинності цією постановою мають регулятивний капітал менший, ніж 120 млн. грн., зобов'язано збільшити його до цього розміру до 1 січня 2012 року.

Суд звертає увагу на те, що, починаючи з 17 липня 2010 року, економічний норматив, введений Постановою N 273 та пунктом 2.1 Інструкції, набрав чинності, а відповідні відкладальні умови щодо його досягнення не впливають на чинність оскаржуваних пунктів нормативно-правових актів.

Частина 2 статті 58 Закону України про НБУ передбачає обов'язок Національного банку України офіційно повідомляти про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку не пізніше, ніж за місяць до введення їх у дію, а не до моменту їх застосування.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про те, що за один місяць до 17 липня 2010 року (часу введення в дію економічного нормативу) Відповідач зобов'язаний був офіційно повідомити про подальші зміни цього нормативу.

Представниками Відповідача не було надано Суду доказів на підтвердження того, що Відповідач, як того вимагає частина 2 статті 58 Закону про НБУ, офіційно повідомляв про подальші зміни нормативу за один місяць до введення в дію нових економічних нормативів стосовно розміру регулятивного капіталу банку.

В той же час, судом встановлено, що таке повідомлення було здійснено лише 13 липня 2010 року, а Постанова N 273 набрала чинності 17 липня 2010 року.

Таким чином, Відповідачем при прийнятті Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції порушено вимоги частини 2 статті 52 Закону про НБУ.

Безпідставними є посилання представників Відповідача на те, що, встановлюючи вимогу до Національного банку України щодо офіційного повідомлення про зміни нормативів та методики їх розрахунку не пізніше, ніж за місяць до введення їх у дію, статтею 58 Закону України "Про Національний банк України" не визначено порядку та способу такого повідомлення, адже 13 липня 2010 року Відповідач таки здійснив таке повідомлення, хоч і з порушенням визначеного законом строку.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права банків бути повідомленими та обов'язку Відповідача щодо повідомлення про подальші зміни економічних нормативів за місяць до введення їх в дію, засновані на принципі юридичної визначеності.

Під принципом юридичної визначеності Суд розуміє, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, в даному випадку це покладення на НБУ обов'язку щодо повідомлення про подальші зміни економічних нормативів за один місяць до введення їх в дію, то суб'єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов'язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб'єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання суб'єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.

В контексті особливостей закріпленого практикою Європейського Суду з прав людини принципу юридичної визначеності, колегія суддів звертає увагу на те, що факт встановлення в частині 2 статті 58 Закону про НБУ обов'язку Національного банку України повідомляти про подальші зміни економічних нормативів за один місяць до введення їх в дію є підставою для виникнення у суб'єктів банківської діяльності (банків та, зокрема, Позивачів) обґрунтованих очікувань щодо належного дотримання суб'єктом владних повноважень покладеного на нього законом обов'язку та не порушення ним прав банків бути повідомленими за місяць до введення в дію змінених економічних нормативів.

Покладаючи на Відповідача обов'язок щодо завчасного повідомлення банків про подальші зміни економічних нормативів, законодавець, фактично, в частині 2 статті 58 Закону про НБУ закріпив право, зокрема, комерційних банків, бути повідомленими завчасно про подальші зміни економічних нормативів їх діяльності.

Положення частини 2 статті 58 Закону України про НБУ є свого роду гарантією захисту прав комерційних банків у правовідносинах з Національним банком України та підставою для виникнення у них обґрунтованих очікувань щодо дотримання державою цих гарантій.

Закріпивши вищезазначену вимогу, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити додержання прав комерційних банків у правовідносинах з НБУ щодо встановлення (зміни) економічних нормативів (в тому числі, розміру регулятивного капіталу).

Тобто, між Позивачами і державою (в особі НБУ у спірних правовідносинах) встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері суспільної діяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити дотримання прав та інтересів комерційних банків стосовно завчасної поінформованості про зміну державної політики в галузі визначення (збільшення) розміру економічних нормативів їх діяльності.

Таким чином, дії НБУ щодо порушення нормативного порядку повідомлення про подальші зміни економічних нормативів суперечать принципу юридичної визначеності, закріпленому в судовій практиці Європейського Суду з прав людини, яка застосовується адміністративним судом в контексті принципу верховенства права.

Відтак, враховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваної в частині Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції, Відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства України щодо порядку прийняття даного нормативно-правового акта.

Метою законодавчого встановлення обов'язку Відповідача повідомляти про подальші зміни економічного нормативу за місяць до введення його в дію є, насамперед, дотримання прав банків, в тому числі Позивачів, на завчасне інформування про такі зміни та забезпечення можливості зацікавлених осіб у визначених законом межах впливати на відповідну державну політику.

Колегією суддів встановлено, що при прийнятті оскаржуваних пунктів Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції Відповідачем було порушено права Позивачів, насамперед, на поінформованість про подальші зміни економічних нормативів, а також на участь у процедурі узгодження змін розміру економічних нормативів.

Таким чином, Судом встановлено, що порушення Відповідачем процедури прийняття оскаржуваної в частині Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції призвело до порушення прав Позивачів у даній адміністративній справі.

Колегія суддів також звертає особливу увагу на неоднозначність правової позиції представників Національного банку України в даній адміністративній справі як щодо обґрунтування законності оскаржуваної в частині Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції, так і щодо нормативного терміну "введення в дію економічного нормативу" та часу введення в дію економічного нормативу.

Так, в судовому засіданні 7 грудня 2010 року представник Національного банку України зазначив про те, що фактично введений Постановою N 273 економічний норматив буде вводитися в дію (та контролюватися за допомогою заходів впливу) з 1 січня 2010 року.

В той же час, після уточнюючих запитань колегії суддів, представник Національного банку України змінив офіційну позицію суб'єкта владних повноважень, зазначивши, що фактично, зокрема, оскаржуваний пункт 6 Постанови N 273 станом на сьогоднішній день вже застосовується до банків. Представник НБУ також зазначав, що оскаржуваний пункт 6 Постанови N 273 вже застосовується на сьогодні, однак, таке застосування не забезпечується заходами впливу (притягненням до відповідальності). До новостворених банків, як вказав представник Відповідача, при застосовуванні вимог до розміру регулятивного капіталу на сьогоднішній день застосовуються вимоги пункту 2 Постанови N 273 (тобто, розмір регулятивного капіталу повинен становити 120 млн. грн.).

В подальшому, представник Відповідача покликався на те, що економічний норматив, введений Постановою N 273, введено в дію з часу набрання чинності Постановою N 273, тобто, з 17 липня 2010 року.

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана в частині Постанова N 273 не містить відповідної диференціації банків (новостворені та вже діючі) на предмет застосування до них нового розміру економічного нормативу.

Суд також звертає увагу на те, що відсутність у суб'єкта владних повноважень чіткої та прозорої позиції щодо застосування нового розміру економічного нормативу до різних банків (новостворених та діючих) на практиці може призвести до неоднакового застосування оскаржуваних пунктів Постанови N 273.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що встановлені порушення та неоднозначність позиції Національного банку України щодо застосування оскаржуваних пунктів Постанови N 273 та Інструкції є безумовною підставою для визнання оскаржуваних пунктів Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції нечинними.

При прийнятті оскаржуваних пунктів Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції Національний банк України порушив закріплений Кодексом адміністративного судочинства України принцип, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти виключно у спосіб, що передбачений чинним законодавством України (пункт 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України), так як діяв не у спосіб, що визначений чинним законодавством України, зокрема, статтею 58 Закону про НБУ, тобто, з порушенням закріплених Кодексом адміністративного судочинства України принципів законності рішення суб'єкта владних повноважень та принципу врахування права особи на участь у прийняття рішення суб'єкта владних повноважень, що є достатньою та самостійною підставою для визнання оскаржуваних пунктів Постанови N 273 та пункту 2.1 Інструкції нечинними.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивачів є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 171 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

1. Визнати незаконними та нечинними пункти 2, 4 та 6 постанови Правління Національного банку України від 9 червня 2010 року N 273 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України", пункт 2.1 Глави 2 Розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368.

2. Стягнути 3 грн. 40 коп. судових витрат з рахунків Державного бюджету України на користь ПАТ "Комерційний банк "Інтербанк", ПАТ "Банк Національний кредит", ПАТ "Акціонерний банк "Порто-франко", ПАТ "Банк "Морський", ПАТ "Автокразбанк", ПАТ "Банк "Український капітал", ПАТ "АКБ "Конкорд".

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуюча, суддя

Н. Є. Блажівська

Судді:

К. С. Винокуров

 

О. П. Огурцов

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали