ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

08.02.2012 р.

N 2а-13748/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого, судді - Аблова Є. В., судді Амельохіна В. В., судді Федорчука А. Б., при секретарі Мальчик І. Ю., за участю сторін: представника позивача - ОСОБА_1, представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника третьої особи - Міністерства юстиції України - Головатенко О. М., представника третіх осіб - ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_8 до Національного банку України, за участю третіх осіб: Міністерство юстиції України, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149, ОСОБА_150, ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161, ОСОБА_162, ОСОБА_163, ОСОБА_164, ОСОБА_165, ОСОБА_166, ОСОБА_167, ОСОБА_168, ОСОБА_169, ОСОБА_170, ОСОБА_171, ОСОБА_172, ОСОБА_173, ОСОБА_174, ОСОБА_175, ОСОБА_176, ОСОБА_177, ОСОБА_178, ОСОБА_179, ОСОБА_180, ОСОБА_181, ОСОБА_182, ОСОБА_183, ОСОБА_184, ОСОБА_185, ОСОБА_186, ОСОБА_187, ОСОБА_188, ОСОБА_189, ОСОБА_190, ОСОБА_191, ОСОБА_192, ОСОБА_193, ОСОБА_194, ОСОБА_195, ОСОБА_196, ОСОБА_197, ОСОБА_198, ОСОБА_199, ОСОБА_200, ОСОБА_201, ОСОБА_202, ОСОБА_203, ОСОБА_204, ОСОБА_205, ОСОБА_206, ОСОБА_207, ОСОБА_208, ОСОБА_209, ОСОБА_210, ОСОБА_211, ОСОБА_212, ОСОБА_213, ОСОБА_214, ОСОБА_215, ОСОБА_216, ОСОБА_217, ОСОБА_218, ОСОБА_219, ОСОБА_220, ОСОБА_221, ОСОБА_222, ОСОБА_223, ОСОБА_224, ОСОБА_225, ОСОБА_226, ОСОБА_227, ОСОБА_228, ОСОБА_229, ОСОБА_230, ОСОБА_231, ОСОБА_232, ОСОБА_233, ОСОБА_234, ОСОБА_235, ОСОБА_236, ОСОБА_237, ОСОБА_238, ОСОБА_239, ОСОБА_240, ОСОБА_241, ОСОБА_242, ОСОБА_243, ОСОБА_244, ОСОБА_245, ОСОБА_246, ОСОБА_247, ОСОБА_248, ОСОБА_249, ОСОБА_250, ОСОБА_251, ОСОБА_252, ОСОБА_253, ОСОБА_254, ОСОБА_255, ОСОБА_256, ОСОБА_257, ОСОБА_258, ОСОБА_259, ОСОБА_260, ОСОБА_261, ОСОБА_262, ОСОБА_263, ОСОБА_264, ОСОБА_265, ОСОБА_266, ОСОБА_267, ОСОБА_268, ОСОБА_269, ОСОБА_270, ОСОБА_271, ОСОБА_272, ОСОБА_273, ОСОБА_274, ОСОБА_275, ОСОБА_276, ОСОБА_277, ОСОБА_278, ОСОБА_279, ОСОБА_280, ОСОБА_281, ОСОБА_282, ОСОБА_283, ОСОБА_284, ОСОБА_285, ОСОБА_286, ОСОБА_287, ОСОБА_288, ОСОБА_289, ОСОБА_290, ОСОБА_291, ОСОБА_292, ОСОБА_293, ОСОБА_294, ОСОБА_295, ОСОБА_296, ОСОБА_297, ОСОБА_298, ОСОБА_299, ОСОБА_300, ОСОБА_301, ОСОБА_302, ОСОБА_303, ОСОБА_304, ОСОБА_305, ОСОБА_306, ОСОБА_307, ОСОБА_308, ОСОБА_309, ОСОБА_310, ОСОБА_311, ОСОБА_312, ОСОБА_313, ОСОБА_314, ОСОБА_315, ОСОБА_316, ОСОБА_317, ОСОБА_318, ОСОБА_319, ОСОБА_320, ОСОБА_321, ОСОБА_322, ОСОБА_323, ОСОБА_324, ОСОБА_325, ОСОБА_326, ОСОБА_327, ОСОБА_328, ОСОБА_329, ОСОБА_330, ОСОБА_331, ОСОБА_332, ОСОБА_333, ОСОБА_334, ОСОБА_335, ОСОБА_336, ОСОБА_337, ОСОБА_338, ОСОБА_339, ОСОБА_340, ОСОБА_341, ОСОБА_342, ОСОБА_343, ОСОБА_344, ОСОБА_345, ОСОБА_346, ОСОБА_347, ОСОБА_348, ОСОБА_349, ОСОБА_350, ОСОБА_351, ОСОБА_352, ОСОБА_353, ОСОБА_354, ОСОБА_355, ОСОБА_356, ОСОБА_357, ОСОБА_358, ОСОБА_359, ОСОБА_360, ОСОБА_361, ОСОБА_362, ОСОБА_363, ОСОБА_364, ОСОБА_365, ОСОБА_366, ОСОБА_367, ОСОБА_368, ОСОБА_369, ОСОБА_370, ОСОБА_371, ОСОБА_372, ОСОБА_373, ОСОБА_374, ОСОБА_375, ОСОБА_376, ОСОБА_377, ОСОБА_378, ОСОБА_379, ОСОБА_380, ОСОБА_381, ОСОБА_382, ОСОБА_383, ОСОБА_384, ОСОБА_385, ОСОБА_386, ОСОБА_387, ОСОБА_388, ОСОБА_389, ОСОБА_390, ОСОБА_391, ОСОБА_392, ОСОБА_393, ОСОБА_394, ОСОБА_395, ОСОБА_396, ОСОБА_397, ОСОБА_398, ОСОБА_399, ОСОБА_400, ОСОБА_401, ОСОБА_402, ОСОБА_403, ОСОБА_404, ОСОБА_405, ОСОБА_406, ОСОБА_407, ОСОБА_408, ОСОБА_409, ОСОБА_410, ОСОБА_411, ОСОБА_412, ОСОБА_413, ОСОБА_414, ОСОБА_415, ОСОБА_416, ОСОБА_417, ОСОБА_418, ОСОБА_419, ОСОБА_420, ОСОБА_421, ОСОБА_422, ОСОБА_423, ОСОБА_424, ОСОБА_425, ОСОБА_426, ОСОБА_427, ОСОБА_428, ОСОБА_429, ОСОБА_430, ОСОБА_431, ОСОБА_432, ОСОБА_433, ОСОБА_434, ОСОБА_435, ОСОБА_436, ОСОБА_437, ОСОБА_438, ОСОБА_439, ОСОБА_440, ОСОБА_441, ОСОБА_442, ОСОБА_443, ОСОБА_444, ОСОБА_445, ОСОБА_446, ОСОБА_447, ОСОБА_448, ОСОБА_449, ОСОБА_450, ОСОБА_451, ОСОБА_452, ОСОБА_453, ОСОБА_454, ОСОБА_455, ОСОБА_456, ОСОБА_457, ОСОБА_458, ОСОБА_459, ОСОБА_460, ОСОБА_461, ОСОБА_462, ОСОБА_463, ОСОБА_464, ОСОБА_465, ОСОБА_466, ОСОБА_467, ОСОБА_468, ОСОБА_469, ОСОБА_470, ОСОБА_471, ОСОБА_472, ОСОБА_473, ОСОБА_474, ОСОБА_475, ОСОБА_476, ОСОБА_477, ОСОБА_478, ОСОБА_479, ОСОБА_480, ОСОБА_481, ОСОБА_482, ОСОБА_483, ОСОБА_484, ОСОБА_485, ОСОБА_486, ОСОБА_487, ОСОБА_488, ОСОБА_489, ОСОБА_490, ОСОБА_491, ОСОБА_492, ОСОБА_493, ОСОБА_494, ОСОБА_495, ОСОБА_496, ОСОБА_497, ОСОБА_498, ОСОБА_499, ОСОБА_500, ОСОБА_501, ОСОБА_502, ОСОБА_503, ОСОБА_504, ОСОБА_505, ОСОБА_506, ОСОБА_507, ОСОБА_508, ОСОБА_509, ОСОБА_510, ОСОБА_511, ОСОБА_512, ОСОБА_513, ОСОБА_514, ОСОБА_515, ОСОБА_516, ОСОБА_517, ОСОБА_518, ОСОБА_519, ОСОБА_520, ОСОБА_521, ОСОБА_522, ОСОБА_523, ОСОБА_524, ОСОБА_525, ОСОБА_526, ОСОБА_527, ОСОБА_528, ОСОБА_529, ОСОБА_530, ОСОБА_531, ОСОБА_532, ОСОБА_533, ОСОБА_534, ОСОБА_535, ОСОБА_536, ОСОБА_537, ОСОБА_538, ОСОБА_539, ОСОБА_540, ОСОБА_541, ОСОБА_542, ОСОБА_543, ОСОБА_544, ОСОБА_545, ОСОБА_546, ОСОБА_547, ОСОБА_548, ОСОБА_549, ОСОБА_550, ОСОБА_551, ОСОБА_552, ОСОБА_553, ОСОБА_554, ОСОБА_555, ОСОБА_556, ОСОБА_557, ОСОБА_558, ОСОБА_559, ОСОБА_560, ОСОБА_561, ОСОБА_562, ОСОБА_563, ОСОБА_564, ОСОБА_565, ОСОБА_566, ОСОБА_567, ОСОБА_568, ОСОБА_569, ОСОБА_570, ОСОБА_571, ОСОБА_572, ОСОБА_573, ОСОБА_574, ОСОБА_575, ОСОБА_576, ОСОБА_577, ОСОБА_578, ОСОБА_579, ОСОБА_374, ОСОБА_580, ОСОБА_581, ОСОБА_582, Дана, ОСОБА_584, ОСОБА_585, ОСОБА_586, ОСОБА_587, ОСОБА_588, ОСОБА_589, ОСОБА_590, ОСОБА_591, ОСОБА_592, ОСОБА_593, ОСОБА_594, ОСОБА_595, ОСОБА_596, ОСОБА_597, ОСОБА_111, ОСОБА_598, ОСОБА_599, ОСОБА_600, ОСОБА_601, ОСОБА_602, ОСОБА_603, ОСОБА_604, ОСОБА_605, ОСОБА_606, ОСОБА_607, ОСОБА_608, ОСОБА_609, ОСОБА_610, ОСОБА_611, ОСОБА_612, ОСОБА_613, ОСОБА_614, ОСОБА_615, ОСОБА_616, ОСОБА_617, ОСОБА_618, ОСОБА_619, ОСОБА_620, ОСОБА_621, ОСОБА_622, ОСОБА_623, ОСОБА_624, ОСОБА_625, ОСОБА_626, ОСОБА_627, ОСОБА_628, ОСОБА_629, ОСОБА_630, ОСОБА_631, ОСОБА_632, ОСОБА_633, ОСОБА_634, ОСОБА_635, ОСОБА_636, ОСОБА_637, ОСОБА_638, ОСОБА_639, ОСОБА_640, ОСОБА_641, ОСОБА_642, ОСОБА_643, ОСОБА_644, ОСОБА_645, ОСОБА_646, ОСОБА_647, ОСОБА_648, ОСОБА_649, ОСОБА_650, ОСОБА_651, ОСОБА_652, ОСОБА_653, ОСОБА_654, ОСОБА_655, ОСОБА_656, ОСОБА_657, ОСОБА_658, ОСОБА_659, ОСОБА_660, ОСОБА_661, ОСОБА_662, ОСОБА_663, ОСОБА_664, ОСОБА_665, ОСОБА_666, ОСОБА_667, ОСОБА_668, ОСОБА_669, ОСОБА_670, ОСОБА_671, ОСОБА_672, ОСОБА_673, ОСОБА_674, ОСОБА_675, ОСОБА_676, ОСОБА_677, ОСОБА_678, ОСОБА_679, ОСОБА_680, ОСОБА_681, ОСОБА_682, ОСОБА_683, ОСОБА_684, ОСОБА_685, ОСОБА_686, ОСОБА_687, ОСОБА_688, ОСОБА_689, ОСОБА_690, ОСОБА_691, ОСОБА_692, ОСОБА_693, ОСОБА_694, ОСОБА_695, ОСОБА_696, ОСОБА_697, ОСОБА_698, ОСОБА_699, ОСОБА_700, ОСОБА_701, ОСОБА_702, ОСОБА_703, ОСОБА_704, ОСОБА_705, ОСОБА_706, ОСОБА_707, ОСОБА_708, ОСОБА_709, ОСОБА_103, ОСОБА_710, ОСОБА_711, ОСОБА_712, ОСОБА_713, ОСОБА_714, ОСОБА_715, ОСОБА_716, ОСОБА_717, ОСОБА_718, ОСОБА_719, ОСОБА_720, ОСОБА_721, ОСОБА_722, ОСОБА_723, ОСОБА_724, ОСОБА_725, ОСОБА_726, ОСОБА_727, ОСОБА_728, ОСОБА_729, ОСОБА_730, ОСОБА_731, про визнання незаконними та скасування постанови Правління Національного банку України N 278 від 11.08.2011 року (Постанова N 278), постанови Правління Національного банку України N 364 від 11.10.2011 року (Постанова N 364) в частині, встановив:

ОСОБА_8 (далі також позивач, ОСОБА_8) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі також відповідач, НБУ), яким просив суд, з урахуванням поданої заяви про зміну предмету адміністративного позову від 31.10.2011 року: 1) визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" (Постанова N 278), 2) визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 11 жовтня 2011 року N 364 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (Постанова N 364) в частині абзацу 3 підпункту 1.2 пункту 1 (Постанова N 364), а саме: "Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний забезпечити зберігання копій сторінок документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність, які містять дані, на підставі яких здійснено ідентифікацію особи, у документах дня. Ці копії засвідчуються відбитком штампа каси банку (фінансової установи), пункту обміну валюти".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України (далі також третя особа 1).

20.10.2011 року судом ухвалено рішення щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_9 (далі також ОСОБА_9, третя особа 2), ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_732, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_733, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149, ОСОБА_150, ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161, ОСОБА_162, ОСОБА_163, ОСОБА_164, ОСОБА_165, ОСОБА_166, ОСОБА_167, ОСОБА_168, ОСОБА_169, ОСОБА_170, ОСОБА_171, ОСОБА_172, ОСОБА_173, ОСОБА_174, ОСОБА_175, ОСОБА_176, ОСОБА_177, ОСОБА_178, ОСОБА_179, ОСОБА_180, ОСОБА_181, ОСОБА_182, ОСОБА_183, ОСОБА_184, ОСОБА_185, ОСОБА_186, ОСОБА_187, ОСОБА_188, ОСОБА_189, ОСОБА_190, ОСОБА_191, ОСОБА_192, ОСОБА_193, ОСОБА_194, ОСОБА_195, ОСОБА_196, ОСОБА_197, ОСОБА_198, ОСОБА_199, ОСОБА_200, ОСОБА_201, ОСОБА_202, ОСОБА_203, ОСОБА_204, ОСОБА_205, ОСОБА_206, ОСОБА_207, ОСОБА_208, ОСОБА_209, ОСОБА_210, ОСОБА_211, ОСОБА_212, ОСОБА_213, ОСОБА_214, ОСОБА_215, ОСОБА_216, ОСОБА_217, ОСОБА_218, ОСОБА_219, ОСОБА_220, ОСОБА_221, ОСОБА_222, ОСОБА_223, ОСОБА_224, ОСОБА_225, ОСОБА_226, ОСОБА_227, ОСОБА_228, ОСОБА_229, ОСОБА_230, ОСОБА_231, ОСОБА_232, ОСОБА_233, ОСОБА_234, ОСОБА_235, ОСОБА_236, ОСОБА_237, ОСОБА_238, ОСОБА_239, ОСОБА_240, ОСОБА_241, ОСОБА_242, ОСОБА_243, ОСОБА_244, ОСОБА_245, ОСОБА_246, ОСОБА_247, ОСОБА_248, ОСОБА_249, ОСОБА_250, ОСОБА_251, ОСОБА_252, ОСОБА_253, ОСОБА_254, ОСОБА_255, ОСОБА_256, ОСОБА_257, ОСОБА_258, ОСОБА_259, ОСОБА_260, ОСОБА_261, ОСОБА_262, ОСОБА_263, ОСОБА_264, ОСОБА_265, ОСОБА_266, ОСОБА_267, ОСОБА_268, ОСОБА_269, ОСОБА_270, ОСОБА_271, ОСОБА_272, ОСОБА_273, ОСОБА_274, ОСОБА_275, ОСОБА_276, ОСОБА_277, ОСОБА_278, ОСОБА_279, ОСОБА_280, ОСОБА_281, ОСОБА_282, ОСОБА_283, ОСОБА_284, ОСОБА_285, ОСОБА_286, ОСОБА_287, ОСОБА_288, ОСОБА_289, ОСОБА_290, ОСОБА_291, ОСОБА_292, ОСОБА_293, ОСОБА_294, ОСОБА_295, ОСОБА_296, ОСОБА_297, ОСОБА_298, ОСОБА_737, ОСОБА_300, ОСОБА_301, ОСОБА_302, ОСОБА_303, ОСОБА_304, ОСОБА_305, ОСОБА_306, ОСОБА_307, ОСОБА_308, ОСОБА_309, ОСОБА_310, ОСОБА_311, ОСОБА_312, ОСОБА_313, ОСОБА_314, ОСОБА_315, ОСОБА_316, ОСОБА_317, ОСОБА_318, ОСОБА_319, ОСОБА_320, ОСОБА_321, ОСОБА_322, ОСОБА_323, ОСОБА_324, ОСОБА_325, ОСОБА_326, ОСОБА_327, ОСОБА_328, ОСОБА_329, ОСОБА_330, ОСОБА_331, ОСОБА_332, ОСОБА_333, ОСОБА_334, ОСОБА_335, ОСОБА_336, ОСОБА_337, ОСОБА_338, ОСОБА_339, ОСОБА_340, ОСОБА_341, ОСОБА_342, ОСОБА_343, ОСОБА_344, ОСОБА_345, ОСОБА_346, ОСОБА_347, ОСОБА_348, ОСОБА_349, ОСОБА_350, ОСОБА_351, ОСОБА_352, ОСОБА_353, ОСОБА_354, ОСОБА_355, ОСОБА_356, ОСОБА_357, ОСОБА_358, ОСОБА_359, ОСОБА_360, ОСОБА_361, ОСОБА_362, ОСОБА_363, ОСОБА_364, ОСОБА_365, ОСОБА_366, ОСОБА_367, ОСОБА_368, ОСОБА_369, ОСОБА_370, ОСОБА_371, ОСОБА_372, ОСОБА_373, ОСОБА_374, ОСОБА_375, ОСОБА_376, ОСОБА_377, ОСОБА_378, ОСОБА_379, ОСОБА_380, ОСОБА_381, ОСОБА_382, ОСОБА_383, ОСОБА_384, ОСОБА_385, ОСОБА_386, ОСОБА_387, ОСОБА_388, ОСОБА_389, ОСОБА_390, ОСОБА_391, ОСОБА_392, ОСОБА_393, ОСОБА_394, ОСОБА_395, ОСОБА_396, ОСОБА_397, ОСОБА_398, ОСОБА_399, ОСОБА_400, ОСОБА_401, ОСОБА_402, ОСОБА_403, ОСОБА_404, ОСОБА_405, ОСОБА_406, ОСОБА_407, ОСОБА_408, ОСОБА_409, ОСОБА_410, ОСОБА_411, ОСОБА_412, ОСОБА_413, ОСОБА_414, ОСОБА_415, ОСОБА_416, ОСОБА_417, ОСОБА_418, ОСОБА_419, ОСОБА_420, ОСОБА_421, ОСОБА_422, ОСОБА_423, ОСОБА_424, ОСОБА_425, ОСОБА_426, ОСОБА_427, ОСОБА_428, ОСОБА_429, ОСОБА_430, ОСОБА_431, ОСОБА_432, ОСОБА_433, ОСОБА_434, ОСОБА_435, ОСОБА_436, ОСОБА_437, ОСОБА_438, ОСОБА_439, ОСОБА_440, ОСОБА_441, ОСОБА_442, ОСОБА_443, ОСОБА_444, ОСОБА_445, ОСОБА_446, ОСОБА_447, ОСОБА_448, ОСОБА_449, ОСОБА_450, ОСОБА_451, ОСОБА_452, ОСОБА_453, ОСОБА_454, ОСОБА_455, ОСОБА_456, ОСОБА_457, ОСОБА_458, ОСОБА_459, ОСОБА_460, ОСОБА_461, ОСОБА_462, ОСОБА_463, ОСОБА_464, ОСОБА_465, ОСОБА_466, ОСОБА_467, ОСОБА_468, ОСОБА_469, ОСОБА_470, ОСОБА_471, ОСОБА_472, ОСОБА_473, ОСОБА_474, ОСОБА_475, ОСОБА_476, ОСОБА_477, ОСОБА_478, ОСОБА_479, ОСОБА_480, ОСОБА_481, ОСОБА_482, ОСОБА_483, ОСОБА_484, ОСОБА_485, ОСОБА_486, ОСОБА_487, ОСОБА_488, ОСОБА_489, ОСОБА_490, ОСОБА_491, ОСОБА_492, ОСОБА_493, ОСОБА_494, ОСОБА_495, ОСОБА_496, ОСОБА_497, ОСОБА_498, ОСОБА_499, ОСОБА_500, ОСОБА_501, ОСОБА_502, ОСОБА_503, ОСОБА_504, ОСОБА_505, ОСОБА_506, ОСОБА_507, ОСОБА_508, ОСОБА_509, ОСОБА_510, ОСОБА_511, ОСОБА_512, ОСОБА_513, ОСОБА_514, ОСОБА_515, ОСОБА_516, ОСОБА_517, ОСОБА_518, ОСОБА_519, ОСОБА_520, ОСОБА_521, ОСОБА_522, ОСОБА_523, ОСОБА_524, ОСОБА_525, ОСОБА_526, ОСОБА_527, ОСОБА_528, ОСОБА_529, ОСОБА_530, ОСОБА_531, ОСОБА_532, ОСОБА_533, ОСОБА_534, ОСОБА_535, ОСОБА_536, ОСОБА_537, ОСОБА_538, ОСОБА_539, ОСОБА_540, ОСОБА_541, ОСОБА_542, ОСОБА_543, ОСОБА_544, ОСОБА_545, ОСОБА_546, ОСОБА_547, ОСОБА_548, ОСОБА_549, ОСОБА_550, ОСОБА_551, ОСОБА_552, ОСОБА_553, ОСОБА_554, ОСОБА_555, ОСОБА_556, ОСОБА_557, ОСОБА_558, ОСОБА_559, ОСОБА_560, ОСОБА_561, ОСОБА_562, ОСОБА_563, ОСОБА_564, ОСОБА_565, ОСОБА_566, ОСОБА_567, ОСОБА_568, ОСОБА_569, ОСОБА_570, ОСОБА_571, ОСОБА_572, ОСОБА_573, ОСОБА_574, ОСОБА_575, ОСОБА_576, ОСОБА_577, ОСОБА_578, ОСОБА_579, ОСОБА_374, ОСОБА_580, ОСОБА_581, ОСОБА_582, Дана, ОСОБА_584, ОСОБА_585, ОСОБА_586, ОСОБА_587, ОСОБА_588, ОСОБА_589, ОСОБА_590, ОСОБА_591, ОСОБА_592, ОСОБА_593, ОСОБА_594, ОСОБА_595, ОСОБА_596, ОСОБА_597, ОСОБА_111, ОСОБА_598, ОСОБА_599, ОСОБА_600, ОСОБА_601, ОСОБА_602, ОСОБА_603, ОСОБА_604, ОСОБА_605, ОСОБА_606, ОСОБА_607, ОСОБА_608, ОСОБА_609, ОСОБА_610, ОСОБА_611, ОСОБА_612, ОСОБА_613, ОСОБА_614, ОСОБА_615, ОСОБА_616, ОСОБА_617, ОСОБА_618, ОСОБА_619, ОСОБА_620, ОСОБА_621, ОСОБА_622, ОСОБА_623, ОСОБА_624, ОСОБА_625, ОСОБА_626, ОСОБА_627, ОСОБА_628, ОСОБА_629, ОСОБА_630, ОСОБА_631, ОСОБА_632, ОСОБА_633, ОСОБА_634, ОСОБА_635, ОСОБА_636, ОСОБА_637, ОСОБА_638, ОСОБА_639, ОСОБА_640, ОСОБА_641, ОСОБА_642, ОСОБА_643, ОСОБА_644, ОСОБА_645, ОСОБА_646, ОСОБА_647, ОСОБА_648, ОСОБА_649, ОСОБА_650, ОСОБА_651, ОСОБА_652, ОСОБА_653, ОСОБА_654, ОСОБА_655, ОСОБА_656, ОСОБА_657, ОСОБА_658, ОСОБА_659, ОСОБА_660, ОСОБА_661, ОСОБА_662, ОСОБА_663, ОСОБА_664, ОСОБА_665, ОСОБА_666, ОСОБА_667, ОСОБА_668, ОСОБА_745, ОСОБА_670, ОСОБА_671, ОСОБА_672, ОСОБА_673, ОСОБА_674, ОСОБА_675, ОСОБА_676, ОСОБА_677, ОСОБА_678, ОСОБА_679, ОСОБА_680, ОСОБА_681, ОСОБА_682, ОСОБА_683, ОСОБА_684, ОСОБА_685, ОСОБА_686, ОСОБА_687, ОСОБА_688, ОСОБА_689, ОСОБА_690, ОСОБА_691, ОСОБА_692, ОСОБА_693, ОСОБА_694, ОСОБА_695, ОСОБА_696, ОСОБА_697, ОСОБА_698, ОСОБА_699, ОСОБА_700, ОСОБА_701, ОСОБА_702, ОСОБА_703, ОСОБА_704, ОСОБА_705, ОСОБА_706, ОСОБА_707, ОСОБА_708, ОСОБА_709, ОСОБА_103, ОСОБА_710, ОСОБА_711, ОСОБА_747, ОСОБА_713, ОСОБА_714, ОСОБА_715, ОСОБА_716, ОСОБА_717, ОСОБА_718, ОСОБА_719, ОСОБА_720, ОСОБА_721, ОСОБА_722, ОСОБА_723, ОСОБА_724, ОСОБА_748, ОСОБА_726, ОСОБА_727, ОСОБА_728, ОСОБА_729, ОСОБА_730, ОСОБА_731 (далі також треті особи).

07.02.2012 року представник позивача уточнив позовні вимоги з урахуванням положень ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України та просив суд: 1) визнати незаконною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" (Постанова N 278); 2) визнати незаконною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 11 жовтня 2011 року N 364 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (Постанова N 364) в частині абзацу 3 підпункту 1.2 пункту 1 (Постанова N 364), а саме: "Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний забезпечити зберігання копій сторінок документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність, які містять дані, на підставі яких здійснено ідентифікацію особи, у документах дня. Ці копії засвідчуються відбитком штампа каси банку (фінансової установи), пункту обміну валюти".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку ОСОБА_8, оскаржувана постанова Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" (Постанова N 278) є протиправною, такою, що грубо порушує права позивача, а також інших громадян України, прийнята з порушенням вимог законодавства та має бути скасована, оскільки суперечить положенням Конституції України, Закону України "Про інформацію".

Також позивач зазначив, що Правлінням Національного банку України 11 жовтня 2011 року винесено постанову N 364 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (Постанова N 364), якою внесено зміни, зокрема, до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.12.2002 року N 502, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.01.2003 року за N 21/7342 (зі змінами), та якою лише частково скасовано вимогу щодо копіювання сторінок документа, що посвідчує особу, під час здійснення валютно-обмінних операцій, а тому, на думку позивача, відповідач лише частково усунув існуючі порушення чинного законодавства, які виникли у зв'язку з прийняттям постанови від 11 серпня 2011 року N 278 "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" (Постанова N 278).

Таким чином, позивачем в позовній заяві стверджено, що оскаржувані постанови Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 (Постанова N 278) та від 11 жовтня 2011 року N 364 (Постанова N 364) порушують приписи Конституції України та законів України щодо незаконного збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу, а тому є такими, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача, Національного банку України, проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та безпідставності, зазначивши, що при прийнятті оскаржуваних постанов діяв відповідно до вимог Конституції України, Закону України "Про Національний банк України", Закону України "Про банки і банківську діяльність", Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України "Про інформацію", Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI).

Представник третьої особи, Міністерства юстиції України, заперечив проти задоволення адміністративного позову в повному обсязі та зазначив, що постанова Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 (Постанова N 278) відповідає Конституції України, законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України.

ОСОБА_9 надав пояснення, в яких підтримав позовні вимоги в повному обсязі, зазначивши, зокрема, про неправомірність та незаконність, на його думку, оскаржуваних постанов Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 (Постанова N 278) та від 11 жовтня 2011 року N 364 (Постанова N 364).

В судове засідання ОСОБА_9 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, в встановлений законом строк. Про причини неприбуття суд не повідомив.

Представник третіх осіб у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зазначивши, що оскаржувані постанови Правління Національного банку України 11 серпня 2011 року N 278 (Постанова N 278) та від 11 жовтня 2011 року N 364 (Постанова N 364) порушують норми Конституції України та законів України в частині гарантування неприпустимості втручання в особисте і сімейне життя особи, прийняті з грубим порушенням законодавства, що регулює засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, а також значно ускладнюють процедуру здійснення валютно-обмінних операцій на території України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV визначено, що Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV).

Згідно положень ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Відповідно до ст. 45 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання.

Пунктом 14 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV передбачено, що Національний банк здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

Статтею 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 року N 15-93 (далі - Декрет Кабінету Міністрів України N 15-93) Національному банку України надано право визначати порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, в тому числі і порядок здійснення валютно-обмінних операцій на готівковому сегменті валютного ринку.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України: а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Згідно статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 резидентами визнаються, зокрема, фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; нерезидентами - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Повноваження Національного банку України у сфері валютного регулювання закріплені також у ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93, згідно з якою Національний банк України у сфері валютного регулювання, зокрема, видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

На виконання повноважень, наданих Національному банку України статтями 7, 44 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV, відповідно до вимог статей 5, 6, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93, з метою приведення у відповідність до чинного законодавства, уникнення множинності та вдосконалення нормативно-правових актів Національного банку України з питань забезпечення ефективної роботи уповноважених банків та уповноважених фінансових установ під час здійснення валютно-обмінних операцій на готівковому сегменті міжбанківського валютного ринку України, 12 грудня 2002 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову "Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" N 502, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 14 січня 2003 року за N 21/7342, якою затверджено Інструкцію про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України.

11 серпня 2011 року Правління Національного банку України прийняло постанову "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" N 278 (Постанова N 278), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2011 року за N 1050/19788 (далі також постанова Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278, оскаржувана постанова).

Зазначеною вище постановою (Постанова N 278) пункт 1.3 глави 1 Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України викладено в такій редакції: "1.3. Банк (фінансова установа) має право здійснювати операції, зазначені в абзацах другому - шостому пункту 1.2 цієї глави, на суму, що не перевищує 50000 гривень, за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу. Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний зазначити прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка здійснює валютно-обмінну операцію, у довідках та квитанціях, передбачених главою 5 цієї Інструкції.

Під час проведення зазначених операцій на суму, що перевищує 50000 гривень, банк (фінансова установа) зобов'язаний(а) зазначити у довідках та квитанціях прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, серію та номер паспорта (іншого документа, що засвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав, місце проживання (реєстрації), реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності).

Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний забезпечити зберігання копій сторінок документа, що посвідчує особу, які містять дані, на підставі яких здійснено ідентифікацію особи, у документах дня.

Вимоги, встановлені цим пунктом щодо подання документів, які посвідчують особу, а також щодо ідентифікації особи під час проведення валютно-обмінних операцій, не поширюються на операції, які здійснюються через банківські автомати самообслуговування (далі - банкомати) банків".

11 жовтня 2011 року Правління Національного банку України прийняло постанову "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" N 364 (Постанова N 364), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2011 року за N 1214/19952 (далі також постанова Правління Національного банку України від 11 жовтня 2011 року N 364, оскаржувана постанова), якою внесено зміни, зокрема, до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.12.2002 року N 502, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.01.2003 року за N 21/7342 (зі змінами), та згідно з якою пункт 1.3 глави 1 Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України викладено в такій редакції: "1.3. Банк (фінансова установа) має право здійснювати операції, зазначені в абзацах третьому - шостому пункту 1.2 цієї глави, в сумі, що не дорівнює і не перевищує 150000 гривень, за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність. Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний зазначити у довідках та квитанціях, передбачених у главі 5 цієї Інструкції, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка здійснює валютно-обмінну операцію, серію та номер паспорта (іншого документа, що посвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав. Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний забезпечити зберігання копій сторінок документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність, які містять дані, на підставі яких здійснено ідентифікацію особи, у документах дня. Ці копії засвідчуються відбитком штампа каси банку (фінансової установи), пункту обміну валюти.

Банк (фінансова установа) має право здійснювати операції, зазначені в абзаці другому пункту 1.2 цієї глави, за умови пред'явлення будь-якого документа, що посвідчує особу, із зазначенням у довідках та квитанціях, передбачених у главі 5 цієї Інструкції, прізвища, імені, по батькові (за наявності) особи, яка здійснює продаж іноземної валюти. Копіювання сторінок документа, що посвідчує особу, забороняється.

Вимоги, установлені цим пунктом щодо пред'явлення документів, які посвідчують особу, під час проведення валютно-обмінних операцій не поширюються на операції, які здійснюються через банківські автомати самообслуговування (далі - банкомати) банків.

Операції, зазначені в абзацах другому, четвертому - шостому пункту 1.2 цієї глави, на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, здійснюються з ідентифікацією фізичної особи відповідно до законодавства України".

Згідно приписів ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені (ч. 3 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Крім того, у відповідності з вимогами статей 24, 25, 26, 30, 34, 35 Цивільного кодексу України фізична особа має цивільну правоздатність та цивільну дієздатність, які передбачають певний набір не тільки прав, а й обов'язків.

Згідно п. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Главою 5 Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України встановлено порядок оформлення квитанцій та довідок про здійснення валютно-обмінних операцій. Зокрема, квитанція за відповідною формою, що видається касою банку (фінансової установи) фізичним особам як підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій, є касовим і розрахунковим документом.

Оформлення квитанції про здійснення валютно-обмінної операції або операції з купівлі-продажу банківського металу свідчить про встановлення між банком та його клієнтом правовідносин та існування правочину. Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, і у відповідності зі ст. 203 цього ж кодексу волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підтвердженням здійснення правочину при здійсненні валютно-обмінних операцій є квитанція, в якій зазначається прізвище, ім'я, по батькові клієнта банку, а також відомості про документ, що посвідчує його особу. Отже, фізична особа, погоджуючись на правовідносини, що виникають між нею та банком під час здійснення валютно-обмінних операцій, шляхом поставлення підпису на квитанції про здійснення валютно-обмінної операції виражає своє вільне волевиявлення у вказаному правочині.

ОСОБА_8, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що відповідач, виносячи оскаржувані постанови, порушив вимоги чинного законодавства, що гарантують недопустимість незаконного збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу.

Проте суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 32 Конституції України встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Аналогічна норма закріплена в ст. 11 Закону України "Про інформацію" від 02.10.92 року N 2657-XII.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року N 2939-VI (Закон N 2939-VI) розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд звертає увагу, що згідно приписів статті 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" від 28.11.2002 року N 249-IV Національний банк України є суб'єктом державного фінансового моніторингу.

Міжнародне співробітництво у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюється суб'єктами державного фінансового моніторингу за принципом взаємності відповідно до цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів з урахуванням рекомендацій та стандартів Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), Спеціального експертного комітету Ради Європи з питань оцінки заходів протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму (MONEYVAL), Європейського Союзу, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Егмонтської групи підрозділів фінансових розвідок, Організації Об'єднаних Націй (стаття 21 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" від 28.11.2002 року N 249-IV).

Комітетом експертів з оцінки заходів протидії відмиванню коштів та фінансування тероризму (MONEYVAL) в Україні (Страсбург, 16.11.2010 року) визначено недолік виконання Рекомендації 23 FATF в частині відсутності адекватної бази в сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму для здійснення нагляду у цій сфері, зокрема, за пунктами обміну іноземної валюти.

Окрім цього, встановлена процедура є одним із заходів, який відповідає вимогам законодавства Європейського Союзу в частині запобігання використання коштів фінансовою системою з метою відмивання коштів та фінансування тероризму (Директива 2005/60/ЄС Європейського Парламенту та Ради про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансування тероризму від 26 жовтня 2005 року).

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Зобов'язання банків щодо збереження банківської таємниці закріплені у ст. 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III, відповідно до якої банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Порядок розкриття банківської таємниці чітко визначений ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III.

Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року N 267 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2006 року за N 935/12809, визначено вимоги до банків щодо захисту, зберігання, використання та розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Таким чином, банківським законодавством та нормативно-правовими актами Національного банку України врегульовано питання збереження інформації та документів, що містять банківську таємницю. Дана інформація та документи мають обмежений доступ і можуть бути розкриті третім особам виключно в порядку, встановленому чинним законодавством.

Пунктом 3 частини 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року N 2664-III встановлено, що діяльність з обміну валют є фінансовою послугою.

З огляду на положення ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III, згідно з якою банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, діяльність з обміну валют є фінансовими послугами, які надаються банками у порядку, визначеному чинним законодавством України.

При цьому така діяльність не є виключно банківською, оскільки відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 торгівля іноземною валютою на території України здійснюється не тільки банками, але й іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв'язку, що одержали відповідні ліцензії Національного банку України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що операції з обміну валют належать до фінансових операцій внаслідок надання фінансових послуг і не є банківськими операціями, що здійснюються внаслідок надання банківських послуг, перелік яких визначений ч. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III.

Суд також звертає увагу, що законодавцем у ч. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III чітко визначено, що до банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Наведеним вище спростовується позиція позивача про віднесення валютно-обмінних операцій з іноземною валютою до банківських операцій.

Твердження позивача про те, що постанова Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 (Постанова N 278) є регуляторним актом, а відтак потребувала розробки (зокрема, підготовки аналізів регуляторних впливів), розгляду, прийняття, оприлюднення з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року N 1160-IV, спростовуються наступним.

Постанова Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 (Постанова N 278) прийнята відповідно до статей 7, 44 Закону України "Про Національний банк України", розділів II та III Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Згідно з пунктом 14 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV Національний банк здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (ч. 3 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 року N 679-XIV).

Відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року N 1160-IV дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям, зокрема, актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дія Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року N 1160-IV поширюється на повноваження Національного банку України, що встановлені пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 статті 7 Закону України "Про Національний банк України". При цьому повноваження Національного банку України в сфері валютного регулювання визначено пунктом 14 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" та Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Як зазначалось вище, операції з обміну валют належать до фінансових операцій внаслідок надання фінансових послуг і не є банківськими операціями, що здійснюються внаслідок надання банківських послуг, перелік яких міститься в ч. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року N 2121-III.

Щодо твердження позивача про прийняття постанови Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 (Постанова N 278) з порушенням норм чинного законодавства України суд зазначає наступне.

Статтею 1 Указу Президента "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.92 року N 493 встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України (стаття 2 Указу Президента "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.92 року N 493).

Відповідно до п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року N 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Зазначена норма Положення кореспондується з пунктом 1.3 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року N 34/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року N 381/10661. Згідно п. 4.2 зазначеного Порядку Міністерством юстиції України було проведено правову експертизу оскаржуваного акта та змін до нього.

Суд звертає увагу на наявні в матеріалах справи копії висновків Міністерства юстиції України, з яких вбачається, що оскаржуваний нормативно-правовий акт Національного банку України відповідає Конституції України та чинному законодавству України, а також правилам нормопроектувальної техніки.

Згідно з підпунктом "а" пункту 4.6 розділу IV Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року N 34/5, за результатами правової експертизи Міністерство юстиції України в межах установленого строку приймає рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта. Таке рішення приймається, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції, законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, та встановленим вимогам, і оформлюється наказом Міністерства юстиції України. У преамбулі наказу вказується стаття 1 Указу Президента України від 03.10.92 N 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", у розпорядчій частині наказу викладається рішення Міністерства юстиції України. Наказ про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути оформлений окремо щодо кожного зареєстрованого нормативно-правового акта або включати список нормативно-правових актів, щодо яких прийнято рішення про державну реєстрацію.

До наказу додається висновок про державну реєстрацію нормативно-правового акта, який підписується виконавцем та начальником відповідного відділу (згідно з розподілом обов'язків в Управлінні), редактором, погоджується начальником Управління і затверджується директором Департаменту.

З матеріалів справи вбачається, що постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" від 11.08.2011 року N 278 (Постанова N 278) та постанова Правління Національного банку України "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" від 11.10.2011 року N 364 (Постанова N 364) зареєстровані в Міністерстві юстиції України, внесені до Єдиного державного реєстру нормативних актів 6 вересня 2011 року за N 1050/19788 та 20 жовтня 2011 року за N 1214/19952 відповідно.

Судом беруться до уваги приписи частини 2 статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з положеннями ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що Національний банк України довів суду, що при винесенні постанови від 11 серпня 2011 року N 278 "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" (Постанова N 278), постанови від 11 жовтня 2011 року N 364 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (Постанова N 364) діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ОСОБА_8 є необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 94, 158 - 163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання незаконними та скасування постанови Правління Національного банку України від 11 серпня 2011 року N 278 "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" (Постанова N 278) та постанови Правління Національного банку України від 11 жовтня 2011 року N 364 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (Постанова N 364) в частині абзацу 3 підпункту 1.2 пункту 1 (Постанова N 364), а саме: "Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний забезпечити зберігання копій сторінок документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність, які містять дані, на підставі яких здійснено ідентифікацію особи, у документах дня. Ці копії засвідчуються відбитком штампа каси банку (фінансової установи), пункту обміну валюти" - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 08.02.2012 року.

 

Головуючий, суддя

Є. В. Аблов

Суддя

В. В. Амельохін

Суддя

А. Б. Федорчук

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали