КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

23.09.2010 р.

 N 2а-3936/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - Бєлової Л. В., суддів - Данилової М. В., Бистрик Г. М., при секретарі - Комісаренко В. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання незаконними та скасування розпоряджень про звільнення та поновлення на займаній посаді, встановив:

У березні 2010 року позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 року N 1169-р "Про відставку ОСОБА_3";

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 року N 1170-р "Про призначення ОСОБА_4 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку";

- поновити ОСОБА_3 на посаді члена Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2010 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 року N 1169-р "Про відставку ОСОБА_3";

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивачем - ОСОБА_3 подано заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України N 1170-р від 30.09.2009 року "Про призначення ОСОБА_4 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку", про поновлення ОСОБА_3 на посаді члена Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку також не погодившись із ухваленою постановою по даній справі подала заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2010 року та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову.

Кабінетом Міністрів України було також подано заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача - ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга відповідача - Кабінету Міністрів України - задоволенню, апеляційна скарга Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку - задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку про те, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 2 липня 2004 року N 737/2004 призначено ОСОБА_3 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

28 вересня 2009 року Позивач направив до Кабінету Міністрів України на ім'я Прем'єр-міністра України заяву про відставку та звільнення з посади члена Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія). Подання вказаної заяви було зумовлено етичними причинами та незгодою з політичним курсом Кабінету Міністрів України щодо регулювання фондового ринку в Україні (а. с. 148).

30 вересня 2009 року Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко відповідно до пункту 4 частини першої статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" внесено до Кабінету Міністрів України подання з пропозицію прийняти відставку члена Комісії ОСОБА_3 (а. с. 145).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_3" прийнято відставку члена Комісії ОСОБА_3 відповідно до абзацу другого частини другої статті 31 Закону України "Про державну службу" (а. с. 129).

30 вересня 2009 року Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко до Кабінету Міністрів України відповідно до пункту 4 частини першої статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" внесено також подання з пропозицію призначити ОСОБА_4 членом Комісії (а. с. 140).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170 р "Про призначення ОСОБА_4 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" членом Комісії призначено ОСОБА_4 (а. с. 130).

Позивач зазначає, що був змушений звернутись до суду з позовом відразу після того, як дізнався з листа народного депутата України та доданої до нього інформації Верховної Ради України про те, що при звільненні його з посади члена ДКЦПФР було допущено грубе порушення законодавства, а саме Верховною Радою України не надавалась попередня згода на звільнення ОСОБА_3 з посади члена ДКЦПФР у спосіб, встановлений ст. 6 ЗУ "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

З приводу статусу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, колегія суддів зазначає наступне.

Указом Президента України "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 12 червня 1995 року N 446/95 Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку утворено як центральний орган державної виконавчої влади.

Указ втратив чинність, крім частини першої статті 1 в частині утворення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (згідно з Указом Президента України від 14 лютого 1997 року N 142/97), а саме в частині утворення Комісії як центрального органу державної виконавчої влади.

Указом Президента від 28 квітня 2007 року N 365/2007 "Про внесення змін до Указу Президента України від 15 грудня 1999 року N 1573" внесено зміни до Схеми організації центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України від 15 грудня 1999 року N 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади", виключивши з розділу III абзац "Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку".

Як вбачається з Указу Президента України від 28 квітня 2007 року N 365/2007 Комісію виключено не з переліку органів центральної виконавчої влади, а зі Схеми організації центральних органів виконавчої влади, а саме з розділу "Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом".

При цьому, відповідно до вищезазначеного Указу Президента України "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку"від 12 червня 1995 року N 446/95 Комісія з моменту її створення була та залишається центральним органом державної виконавчої влади.

Таким чином, проаналізувавши чинне законодавство, колегія суддів дійшла висновку про те, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має статус органу центральної виконавчої влади. Доводи позивача про те, що Комісія не є органом центральної виконавчої влади спростовуються вищевикладеними нормами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії.

Згідно ч. 5 вказаної статті Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.

Однак, призначення та звільнення Голови та членів Комісії здійснювалось Президентом України за погодженням з Верховною Радою України до 1 січня 2006 року, а саме до внесення змін до Конституції України Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, який набув чинності з 1 січня 2006 року.

Конституційний Суд України у прийнятому ним 01.04.2008 р. Рішенні N 3-рп/2008 у справі N 1-13/2008 встановив, що "у нових положеннях зазначеної статті встановлено виключний перелік посад, зайняття яких претендентами передбачає різний порядок участі Президента України. Ці положення обумовлюють повноваження глави держави щодо регламентування діяльності органів державної влади його актами. Президент України може унормовувати діяльність лише тих органів, щодо утворення яких і керування якими він має конституційні повноваження.

З моменту набуття чинності вказаними змінами до Конституції України оспорювані положення статті 6 Закону щодо підпорядкування Президенту України Комісії (перше речення частини першої), призначення та звільнення Президентом України Голови Комісії, її членів за погодженням з Верховною Радою України (частина п'ята), затвердження Президентом України Положення про Комісію (перше речення частини дванадцятої), статті 1 Указу щодо затвердження Положення про Комісію не відповідають Основному Закону України.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 106 Конституції України, із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, до повноважень Президента України не віднесено повноваження щодо призначення та звільнення Голови Комісії.

Статтею 85 Конституції України (в редакції Закону N 2222-IV від 8 грудня 2004 року), якою закріплені повноваження Верховної Ради України, не передбачено повноваження Верховної Ради України погоджувати призначення та звільнення керівника центрального органу державної виконавчої влади - Голови Комісії.

Відповідно до пункту 92 частини першої статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України, в редакції ЗУ N 2222-IV від 8 грудня 2004 року, призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

Аналогічна норма закріплена пунктом 2 частини дев'ятої статті 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", відповідно до якої Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України - за поданням Прем'єр-міністра України.

Пунктом 4 статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Прем'єр-міністр України вносить на розгляд Кабінету Міністрів України подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників центральних органів Виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України.

З огляду на те, що Комісія є центральним органом виконавчої влади, призначення та звільнення Голови Комісії відповідно до ст. 116 Конституції України та ст. ст. 22, 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", ст. ст. 19, 85 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 р. N 3-рп/2008 у справі N 1-13/2008, станом на 03.06.2009 року, тобто на день прийняття відставки ОСОБА_3 з посади члена Комісії та призначення ОСОБА_4 на вказану посаду, було віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України та не потребувало погодження з Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державне регулювання ринку пінних паперів" Голова та члени Комісії протягом терміну її повноважень можуть бути звільнені від обов'язків за власним бажанням, за станом здоров'я, у разі визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим, припинення громадянства або виїзду за межі України па постійне місце проживання, вчинення злочину, грубого порушення службових обов'язків, передбачених Законом України "Про державну службу".

Статтею 30 Закону України "Про державну службу" визначені підстави припинення державної служби. Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба, припиняється у разі, зокрема: відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону).

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про державну службу" відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою.

Відповідно до Указу Президента України "Про присвоєння рангу державного службовця" від 3 вересня 2004 року N 1153 ОСОБА_3 присвоєно третій ранг державного службовця.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про державну службу" відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

Проаналізувавши вищевикладені обставини справи та чинне законодавство, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірне розпорядження КМУ "Про відставку ОСОБА_3" не потребувало погодження з Верховною Радою України, оскільки відповідно до ст. 85 Конституції України в редакції від 08.12.2004 року до повноважень Верховної Ради України не належить питання погодження рішень щодо призначення та звільнення Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та її членів.

Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що оскільки на момент прийняття відставки у члена Комісії ОСОБА_3 повноваженнями щодо звільнення з посади Члена Комісії був наділений саме Кабінет Міністрів України, видаючи спірне розпорядження "Про відставку ОСОБА_3", він діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170 р "Про призначення ОСОБА_4 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170 р "Про призначення ОСОБА_4 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" прийнято після прийняття Кабінетом Міністрів України відставки ОСОБА_3, а саме після прийняття розпорядження від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_3". На дату призначення ОСОБА_4 на посаду члена Комісії, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку і ОСОБА_3" було чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_4 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" прийнято на підставі подання Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко від 30 вересня 2009 року, що відповідає вимогам п. 92 статті 116 Конституції України, ст. ст. 22, 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170 р "Про призначення ОСОБА_4 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку", тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається та було встановлено судом першої інстанції, сторонами зазначається про порушення Позивачем строку для звернення до суду з заявленими позовними вимогами.

Пунктом 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року N 2 передбачено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, відповідно до ст. 99 КАС України, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цимКодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як було зазначено вище та вбачається з матеріалів справи, Позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом відразу після того, як дізнався з листа народного депутата України та доданої до нього інформації Верховної Ради України про те, що при звільненні Позивача з посади Голови Комісії було допущено грубе порушення законодавства, а саме Верховною Радою України не надавалась попередня згода на звільнення Позивача з посади Голови Комісії у спосіб, встановлений ст. 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

ОСОБА_3, про прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження N 1169-р було відомо в день його прийняття, тобто 02.10.2009 р., що вбачається з наказу Комісії "Про звільнення ОСОБА_3" від 02.10.2009 р. N 261-К. Відповідно, строк для оскарження вказаного Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1169-р також встановлюється з дати його прийняття.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про пропуск позивачем строку для звернення з позовними вимогами про поновлення його на займаній посаді та відсутності підстав для задоволення решти позовних вимог.

Відповідно до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність висновків суду, які призвели до неправильного вирішення справи по суті, у зв'язку з чим вбачаються підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення по справі нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2010 року - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2010 року - задовольнити.

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2010 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2010 року - скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування розпоряджень про звільнення та поновлення на займаній посаді - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Постанова складена в повному обсязі 28.09.2010 року.

 

Головуючий, суддя

Л. В. Бєлова

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали