ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

05.07.2011 р.

N П/9991/114/11

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого - судді  Розваляєвої Т. С. (доповідач), суддів - Головчук С. В., Сороки М. О., Олексієнка М. М., Рецебуринського Ю. Й., секретаря судового засідання - Парадюк А. І. (за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Лаптієва А. М., представника третьої особи - Маліновської В. М.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада юстиції, про визнання незаконною постанови, встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою, в якій просив визнати незаконною Постанову Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року N 2867-VI в частині його звільнення у зв'язку з порушенням присяги судді з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду.

Зазначив, що Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI "Про звільнення суддів" його звільнено з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з порушенням присяги судді. Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2010 року вказану постанову в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду визнано незаконною. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року N 2867-VI його повторно звільнено з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з порушенням присяги судді. Просив визнати з дати прийняття незаконною цю постанову в частині його звільнення, посилаючись на наступне.

Вважає, що, прийняттям такого акту Верховна Рада України двічі притягнула його до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є порушенням ст. 61 Конституції України. Посилається, що з 30 липня 2010 року діє Закон України "Про судоустрій і статус суддів", стаття 83 якого передбачає притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за дії, зазначені Вищою радою юстиції як підстави для його звільнення за порушення присяги судді. Верховна Рада України відповідно до статті 126 Конституції України є органом, який призначає і звільняє суддю, обраного безстроково, з посади, тому при розгляді подання Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги Верховна Рада України повинна була надати правову оцінку його діям і з посиланням на статтю 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідно до положень статті 58 Конституції України відмовити у звільненні з підстав, що за такі порушення діючим законодавством передбачена більш м'яка міра відповідальності судді. Закони України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Регламент Верховної Ради України" не передбачають можливість повторного розгляду подання Вищої ради юстиції або повторного голосування при розгляді цього подання, тобто для вирішення питання про звільнення судді з посади за порушення присяги Вища рада юстиції повинна надати нове подання, але такого акту не було, чим порушено вимоги частини 2 статті 19 Конституції України. Склад Вищої ради юстиції, яким прийнято рішення про звернення до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, не відповідає вимогам підпункту 5.1 Європейської хартії про Закон "Про статус суддів", затвердженої Радою Європи 10 липня 1998 року, оскільки на день прийняття цього рішення судді складали менше половини її членів. За змістом статей 91, 105 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлення фактів, які свідчать про порушення суддею апеляційного суду присяги, відносяться до повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Тому вважає, що після визнання незаконною Вищим адміністративним судом України постанову Верховної Ради про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, матеріали щодо нього Вища рада юстиції зобов'язана була передати на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів. На ці обставини Верховна Рада України не звернула увагу, погодившись з пропозицією про звільнення судді з посади за порушення присяги судді.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав і з посиланням на підстави, викладені в письмових заявах, просив його задовольнити: визнати незаконною постанову в частині його звільнення з дати її прийняття.

В письмових запереченнях на позовну заяву Верховна Рада України позов не визнала. Зазначила, що питання визнання актів Верховної Ради України неконституційними відносяться до компетенції Конституційного Суду України, тому при розгляді справи судом загальної юрисдикції не можна посилатися на невідповідність її нормам Конституції. Після визнання Вищим адміністративним судом України незаконною Постанови від 17 червня 2010 року N 2352-VI "Про звільнення суддів" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду 23 грудня 2010 року в постанову внесені зміни шляхом виключення слів про звільнення позивача. Верховна Рада України не мала підстав і повноважень для повернення подання від 31 травня 2010 року відносно ОСОБА_1 Вищій раді юстиції. Розгляд подання 23 грудня 2010 року не є повторним розглядом, тому не можна стверджувати про повторне застосування до позивача юридичної відповідальності одного і того ж виду. Голосування щодо звільнення суддів 23 грудня 2010 року проведено у відповідності до статей 105, 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 216 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України".

В судовому засіданні представник Верховної Ради України проти позову заперечив. Просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на її відповідність нормам чинного законодавства. Додатково зазначив, що Конституція визначає загальні норми обрання та звільнення суддів з посади, а порядок розгляду цих питань викладений в спеціальних законах, а саме: "Про судоустрій і статус суддів" і "Про Регламент Верховної Ради України".

Третя особа - Вища рада юстиції - письмові пояснення з приводу даного позову суду не надавала.

Представник Вищої ради юстиції в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що 26 травня 2010 року рішенням Вищої ради юстиції встановлені факти порушення ОСОБА_1 присяги судді. Позивач законність цього рішення не оспорював. Відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховна Рада України не наділена повноваженнями перевіряти факти, встановлені Вищою радою юстиції. Потреби вносити нове подання на розгляд 23 грудня 2010 року Верховною Радою України не було, оскільки на розгляді знаходилося подання від 31 травня 2010 року. Крім того, таким правом Вища рада юстиції діючим законодавством не наділена. Підстав для перегляду свого рішення або для передачі матеріалів відносно ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів у Вищої ради юстиції також не було.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників відповідача і третьої особи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Указом Президента України від 21 лютого 2002 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді військового місцевого суду Дарницького гарнізону, після чого він прийняв присягу. Указом Президента України від 4 жовтня 2005 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді військового апеляційного суду Західного регіону, постановою Верховної Ради України від 22 лютого 2007 року - обрано суддею Київського апеляційного адміністративного суду.

26 травня 2010 року Вища рада юстиції прийняла рішення N 387/0/15-10 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду за порушення присяги та внесла таке подання від 31 травня 2010 року за N 24/0/12-10.

Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено з посади судді за порушення присяги.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2010 року у справі N П-144/10 задоволений позов ОСОБА_1: визнано незаконною Постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду.

У зв'язку з прийняттям Вищим адміністративним судом України вказаної Постанови 23 грудня 2010 року Верховна Рада України постановою N 2872-VI внесла зміни в Постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI, виключивши слова "Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1".

В той же день постановою N 2867-VI Верховна Рада України звільнила з посади у зв'язку з порушенням присяги судді суддю Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1.

Пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України передбачено, що суддя звільняється з посади органом що його обрав чи призначив, в тому числі у разі порушення суддею присяги.

30 липня 2010 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI,розділом VII якого передбачено звільнення судді суду загальної юрисдикції з посади.

Відповідно до частин 2, 5 статті 105 Закону України N 2453-VI факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції; на підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

Розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється статтею 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Регламентом Верховної Ради України.

В силу статті 216 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" Верховна Рада звільняє суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних безстроково, в тому числі відповідно до частини п'ятої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України "Про Конституційний Суд України" та Закону України "Про судоустрій та статус суддів"; згідно з пунктом 2 частини другої статті 88 Конституції України підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних Верховною Радою безстроково, до розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради організовує Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України.

Згідно із частинами 2, 3, 4 статті 111 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок; розгляд питання на пленарному засіданні починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням; рішення про звільнення приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

З матеріалів справи та пояснень учасників процесу встановлено, що порядок розгляду 23 грудня 2010 року на пленарному засіданні Верховною Радою України питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду України за порушення присяги, тобто з підстав, визначених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України, відповідно до положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Регламент Верховної Ради України" дотримано.

Позивач, оспорюючи законність постанови про його звільнення, просить суд надати оцінку фактам, встановленим Вищою радою юстиції в рішенні від 26 травня 2010 року за N 387/0/15-10, а також зазначає, що склад цього органу не відповідав вимогам підпункту 5.1 Європейської хартії про Закон "Про статус суддів", затвердженої Радою Європи 10 липня 1998 року.

З цього приводу слід зазначити, що в силу частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін та третіх осіб, про захист яких вони просять.

Акти Вищої ради юстиції відповідно до статті 27 Закону України "Про Вищу раду юстиції" та статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України є самостійним предметом судового розгляду. Позивач ні при розгляді його позову в справі N П-144/10, ні в позові, який розглядається судом в даній справі, законність рішення чи подання Вищої ради юстиції не оспорював. Тому колегія суддів не знаходить підстав для перевірки фактів, викладених у рішенні Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року за N 387/0/15-10.

Не погоджується суд і з позицією позивача про обов'язок перевірки цих фактів Верховною Радою України при розгляді подання щодо його звільнення 23 грудня 2010 року, виходячи з наступного.

Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок (частина 2 статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 126 Конституції України визначає Верховну Раду України як орган, що обирає і звільняє суддю з посади, але порядок здійснення таких її конституційних повноважень визначається спеціальними законами, а саме: Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".

Так відповідно до частин 2, 3 статті 105 цього Закону факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції; звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги відбувається за поданням Вищої ради юстиції.

Тобто законодавець визначив, що такі факти встановлюються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції і не перевіряються Верховною Радою України при вирішенні питання про звільнення судді.

Саме таке викладення повноважень Верховної Ради в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" при розгляді подання Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади за порушення присяги не надає Верховній Раді права визначати ознаки дисциплінарного проступку або порушення присяги та вид відповідальності судді.

Суд також вважає необґрунтованим посилання ОСОБА_1 на обов'язок Вищої ради юстиції в разі визнання незаконною постанови Верховної Ради України з підстав порушення процедури розгляду цього подання надати на розгляд нове подання, оскільки такого обов'язку діючим законодавством не передбачено.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 в судовому порядку законність подання не оскаржував. Верховна Рада України це подання до Вищої ради юстиції не повертала. Фактично після внесення змін в постанову від 17 червня 2010 року N 2352-VI шляхом виключення слів "Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1" подання Вищої ради юстиції про його звільнення за порушення присяги є нерозглянутим. Таким чином не можна вважати, що при прийнятті оспорюваної постанови Верховна Рада України повторно розглядала зазначене подання або проводила повторне голосування з цього приводу.

Згідно із частиною 2 статті 105 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

Позивач зазначає, що відповідно допункту 1 статті 85 цього Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих і апеляційних судів. Враховуючи, що він працював суддею апеляційного суду, факти про порушення ним присяги можуть встановлюватися лише Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Суд не може погодитися з такою позицією позивача, оскільки на час прийняття рішення і подання Вищою радою юстиції, тобто до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів", такі факти вже були встановлені органом, який мав ці повноваження, і подання якого в подальшому стало підставою для прийняття оскаржуваного акту Верховної Ради України.

Сам позивач після рішення Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2010 року, якою Постанова Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду визнана незаконною, ні до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ні до Вищої ради юстиції з приводу можливості застосування до нього відповідно до статей 83, 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дисциплінарного стягнення не звертався.

Таким чином, приймаючи спірну постанову, Верховна Рада України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому суд не знаходить підстав для визнання її акту незаконним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160 - 163, 167, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

В позові ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада юстиції про визнання незаконною постанови відмовити.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали