ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13.11.2017 р.

Справа N 800/306/17(9991/114/11)

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого, судді - Мороза В. Ф., суддів: Голяшкін О. В., Черпіцька Л. Т., Гончар Л. Я., Калашнікова О. В., секретар судового засідання - Слободян О. М., за участю: позивача - ОСОБА_5, представника Верховної Ради України - Л. А. М., представника Вищої ради правосуддя - Р. І. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Верховної Ради України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вищої ради правосуддя, про визнання незаконною постанови, встановила:

Позивач, з урахуванням поданих уточнень, звернувся з позовом про визнання незаконною, протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року N 2867-VI в частині його звільнення у зв'язку з порушенням присяги судді з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду.

В обґрунтування позову зазначав, що Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI "Про звільнення суддів" його було звільнено з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з порушенням присяги судді. Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2010 року вказану постанову в частині звільнення ОСОБА_5 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду визнано незаконною. Водночас Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року N 2867-VI його повторно було звільнено з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з порушенням присяги судді, що, на думку позивача, є повторним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення в порушення ст. 61 Конституції України. Вважає, що за дії визначені як підстави для звільнення з посади, законом було передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Також вказував на те, що Верховна Рада України при розгляді подання Вищої ради юстиції про звільнення за порушення присяги самостійно мала надати правову оцінку діям позивача та відмовити у звільненні з підстав, що за такі порушення діючим законодавством передбачена більш м'яка відповідальність судді. Законом не передбачено можливість повторного розгляду подання Вищої ради юстиції, а тому рішення мало прийматись на підставі нового подання. Також вказував на те, що склад Вищої ради юстиції, яким було прийнято рішення про звернення до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги, не відповідає вимогам міжнародних актів, оскільки на день прийняття цього рішення судді складали менше половини її членів.

Постановою Вищого адміністративного суду від 05 липня 2011 року (Постанова N П/9991/114/11) у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 03 липня 2017 року (Постанова N 21-849а17, п/9991/114/11) постанову Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2011 року скасовано, а справу передано на новий розгляд. Перегляд судового рішення здійснено за заявою позивача, поданою на підставі пункту 3 частини першої статті 237 КАС України - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, як-от статей 6 і 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, зокрема на рішення Європейського суду з прав людини від 19 січня 2017 року у справі "Куликов та інші проти України".

Відповідач та третя особа надали пояснення, відповідно до яких просять прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства.

Судова колегія вбачає підстави для часткового задоволення позову.

Постановою Верховної Ради України від 22 лютого 2007 року N 704-V ОСОБА_5 обрано суддею Київського апеляційного адміністративного суду.

26 травня 2010 року Вища рада юстиції прийняла рішення N 387/0/15-10 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду за порушення присяги та внесла таке подання від 31 травня 2010 року за N 24/0/12-10.

Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI "Про звільнення суддів" ОСОБА_5 звільнено з посади судді за порушення присяги.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2010 року у справі N П-144/10 задоволений позов ОСОБА_5: визнано незаконною постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI в частині звільнення ОСОБА_5 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду.

У зв'язку з прийняттям Вищим адміністративним судом України вказаної Постанови 23 грудня 2010 року Верховна Рада України Постановою N 2872-VI внесла зміни в Постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року N 2352-VI, виключивши слова "Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_5".

В той же день Постановою N 2867-VI Верховна Рада України звільнила з посади у зв'язку з порушенням присяги судді суддю Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_5.

Рішенням Вищого адміністративного суду від 05 липня 2011 року (Постанова N П/9991/114/11) у цій справі відмовлено позивачу у позові про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України від 23.12.2010 року в частині його звільнення у зв'язку з порушенням присяги судді з Київського апеляційного адміністративного суду.

Не погодившись з рішенням Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2011 року (Постанова N П/9991/114/11) щодо нього, позивач подав до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви позивача з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду (Регламент).

19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою позивача N 78241/11, яким визнав, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

Суд, встановлюючи порушення за пунктом 1 статті 6 Конвенції, зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі "Олександр Волков проти України" (пункти 109-31) (Рішення), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки.

Також у рішенні Суд вказав на те, що у справі "Олександр Волков проти України" (пункти 166-67 (Рішення) та 173-85 (Рішення)) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам "якості закону", а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них.

Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), іншими нормативно-правовими актами.

За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону N 3477-IV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У справі "Куликов та інші проти України" Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі "Олександр Волков" (пункт 208) (Рішення), щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру та відхиляє відповідне прохання.

Стаття 17 Закону N 3477-IV встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У свою чергу, стаття 18 Закону N 3477-IV визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду, тобто відповідно до статті 1 цього Закону - практику Суду та Європейської комісії з прав людини.

Суд зазначає, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць (справа Brumarescu v. Romania).

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб'єкта.

Іншим важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Внаслідок проведених у ході судової реформи змін, органом, до повноважень якого віднесено питання у тому числі, щодо призначення судді на посаду, забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; звільнення судді з посади тощо, є Вища рада правосуддя. За змістом частини третьої статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року N 1798-VIII скасування судом рішення Вищої ради правосуддя з питань дисциплінарного провадження щодо судді, що віднесені до її повноважень, є підставою для повторного розгляду Вищою радою правосуддя дисциплінарної справи.

Таким чином, з огляду на встановлені Європейським судом з прав людини порушення вимог ст. ст. 6, 8 Конвенції при розгляді справи позивача Вищою радою юстиції та Верховною Радою України, судова колегія вбачає підстави для задоволення позову щодо визнання незаконною постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року N 2867-VI в частині його звільнення у зв'язку з порушенням присяги судді з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду.

При цьому визнання незаконним акта Верховної Ради України передбачено як окремий спосіб захисту порушено права відповідно до пункту 1 частини 5 статті 171-1 КАС України та не потребує вжиття інших. У той же час визнання нечинним акта застосовується, виходячи зі змісту частини 8 статті 171 та частини 5 статті 171-1 КАС України лише щодо нормативно-правових актів, тоді як у даній справ оскаржується акт індивідуальної дії. Також законом не передбачено окремого визначення у резолютивні частині судового рішення моменту (дати) незаконності оскаржуваного рішення.

За викладеного вбачаються підстави для часткового задоволення позову шляхом визнання незаконною Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року N 2867-VI в частині його звільнення у зв'язку з порушенням присяги судді з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду та відмови у позові у іншій його частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 159, 160 - 163, 167, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

Адміністративний позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати незаконною Постанову Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року N 2867-VI в частині звільнення ОСОБА_5 з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду в порядку п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України - у зв'язку з порушенням присяги судді.

В іншій частині в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

В. Ф. Мороз

 

О. В. Голяшкін

 

Л. Я. Гончар

 

О. В. Калашнікова

 

Л. Т. Черпіцька




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали