ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

23.03.2018 р.

N П/9901/490/18,

 

N 9901/490/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду - Бившевої Л. І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними повністю або в окремих їх частинах, установив:

К. О. О. 14.03.2018 (згідно з відбитком календарного штемпелю поштового відділення) подав до Верховного Суду як суду першої інстанції позов, в якому просить визнати акти Верховної Ради України протиправними та нечинними повністю або в окремій частині, що стосуються надання правничої допомоги, представництва в суді та надання належного захисту, а саме: Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 N 1401-VIII (Закон N 1401-VIII); частину першу статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) щодо встановленого кола осіб, які можуть бути представниками; частини першу ( N 4651-VI) і другу статті 45 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI) "Захисник"; частину другу статті 16 Господарського процесуального кодексу України "Правнича допомога"; частину другу статті 15 Цивільного процесуального кодексу України "Правнича допомога".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України вказаних нормативно-правових актів та зазначених частин порушені його права як громадянина, визначені у статті 59 Конституції України (право кожного на професійну правничу допомогу) та статті 43 Конституції України (право кожного на працю), оскільки в супереч положенням статті 22 Конституції України вказані положення нормативно правових актів звужують зміст та обсяг цих прав, порушують його права, свободи та гарантії, закріплені Конституцією України, щодо надання правничої допомоги ним як спеціалістом та фахівцем у галузі права та позбавляють його права займатися такою діяльністю у відповідності до отриманої спеціальності - правознавство та кваліфікації спеціаліста - юрист, заробляти на життя працею, яку вільно обрав.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, зокрема з'ясовуючи на підставі пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 1 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) цей Кодекс ( N 2747-IV) визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

За частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( N 2747-IV), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною другою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Пунктом 4 частини першої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України.

У пункті 18 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти (стаття 91 Конституції України).

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Згідно з пунктами 1 ( N 2747-IV), 2 частини першої зазначеної статті ( N 2747-IV) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов, дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

Таким чином, юрисдикція Верховного суду поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із Верховною Радою України щодо оскарження її нормативно-правових актів - постанов

Відповідно до частини першої стаття 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Положенням цієї норми Конституції України щодо вирішення Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів України кореспондують положення пункту 1 статті 150 Конституції України, пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про Конституційний Суд України" (Закон N 2136-VIII).

Частиною першою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Таким чином, вирішення питання про відповідність актів Верховної Ради України, у тому числі законів, Конституції України є повноваженням Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.2011 N 19-рп/2011 (Рішення N 19-рп/2011) зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Кодекс адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 27.03.2002 N 7-рп/2002 також зазначив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

Отже, юрисдикція Верховного суду поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із Верховною Радою України щодо оскарження її нормативно-правових актів - постанов і не поширюється на зазначені спори щодо оскарження законів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі належить відмовити.

Керуючись статтями 19 ( N 2747-IV), 170 ( N 2747-IV), 248 ( N 2747-IV), 266 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними повністю або в окремих їх частинах.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала Верховного Суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.

 

Суддя Верховного Суду

Л. І. Бившева




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали