ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 13 грудня 2010 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Барбари В. П., суддів: Балюка М. І., Берднік І. С., Гошовської Т. В., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шаповалової О. А., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 9 червня 2010 року в справі N 24/145 за позовом Львівського державного коледжу легкої промисловості до Львівської міської ради, 3-тя особа - дочірнє підприємство "Албіс Компані" товариства з обмеженою відповідальністю "Діаніум трейдінг Ко Лімітед", про визнання частково недійсними актів та визнання переважного права на користування земельними ділянками, встановив:

У жовтні 2010 року до Верховного Суду України звернувся Генеральний прокурор України з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 9 червня 2010 року в справі N 24/145. Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції в цій справі виходив із того, що Львівською міською радою при прийнятті ухвал про надання дозволу ДП "Албіс Компані" ТОВ "Діаніум трейдінг Ко Лімітед" на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні Львівського державного коледжу легкої промисловості, права останнього порушено не було, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Разом із тим у справі N 40/3 суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення ст. ст. 123, 151 ЗК України, вказав, що якщо на спірній земельній ділянці розміщено належне особі нерухоме майно, то до такої особи переходить право користування земельною ділянкою на якій розміщено майно та земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування. 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи судами всіх інстанцій установлено, що відповідно до статуту Львівського державного коледжу легкої промисловості, затвердженого 7 грудня 2004 року Міністерством освіти і науки України, зазначений навчальний заклад заснований на державній формі власності.

На спірній земельній ділянці по вул. М. Вороного, 6 у м. Львові розташовано навчальний корпус позивача, загальною площею 4682,1 м2, який згідно свідоцтва про право власності N Г-02268, виданого 30 грудня 2006 року Галицькою районною адміністрацією м. Львова, є державною власністю та належить на праві оперативного управління Львівському державному коледжу легкої промисловості. Згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на вул. М. Вороного, 6 у м. Львові знаходиться у фактичному користуванні позивача та частково відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування (довідка Львівського міського управління земельних ресурсів N 40/20/211 01-15 від 30 березня 2006 року).

Ухвалами Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року та 15 травня 2008 року ДП "Албіс Компані" ТОВ "Діаніум трейдінг Ко Лімітед" погоджено місце розташування земельних ділянок та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для відтворення пасажу "Міколяша", зокрема земельні ділянки площею 0,0058 га та 0,030 га на вул. М. Вороного, 6 у м. Львові.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок, визначений ст. 151 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яка передбачає, між іншим, що юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.

Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування зобов'язані в порядку, визначеному законодавством України, надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенні земельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктів відповідно до затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Погодження місць розташування об'єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться відповідними сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України відповідно до їх повноважень щодо вилучення цих ділянок, а також Верховною Радою України.

Погодження місць розташування об'єктів на особливо цінних землях, а також місць розташування об'єктів власності інших держав, міжнародних організацій провадиться Верховною Радою України.

У той же час суди попередніх інстанцій в порушення вищезазначених вимог закону дійшли помилкового висновку про правомірність оспорюваного акта органу місцевого самоврядування та відсутність порушення прав позивача.

Частиною 2 ст. 11125 ГПК України передбачено, що у разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України від 9 червня 2010 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 9 червня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 ГПК України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

Головуючий 

В. П. Барбара 

Судді: 

М. І. Балюк 

  

І. С. Берднік 

 

Т. В. Гошовська 

  

В. С. Гуль 

  

В. І. Гуменюк 

  

М. Б. Гусак 

  

А. А. Ємець 

  

Т. Є. Жайворонок 

  

В. В. Заголдний 

  

М. Р. Кліменко 

  

Є. І. Ковтюк 

  

П. І. Колесник 

  

М. Є. Короткевич 

  

О. А. Коротких 

  

О. В. Кривенда 

  

О. Т. Кузьменко 

  

Д. Д. Луспеник 

 

Н. П. Лященко 

 

В. Л. Маринченко 

 

В. В. Онопенко 

 

Л. І. Охрімчук 

 

П. В. Панталієнко 

 

П. П. Пилипчук 

 

О. І. Потильчак 

 

О. Б. Прокопенко 

 

А. І. Редька 

 

Ю. Л. Сенін 

 

Т. С. Таран 

 

О. О. Терлецький 

 

О. А. Шаповалова 

 

І. Б. Шицький 

 

А. Г. Ярема 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали