ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01.06.2011 р.

N К-2312/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючий - Нечитайло О. М., судді: Бившева Л. І., Ланченко Л. В., Пилипчук Н. Г., Степашко О. І., за участю секретаря Альошиної Г. А. (за участю представників: позивача - Куницького В. В., відповідача - Туман Н. В., Кеміня В. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 р. у справі N 22-а-39934/08 (6/485 - номер справи у суді першої інстанції) за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги нечинними, встановив:

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) про визнання податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги нечинними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2008 р. (суддя - Добрянська Я. І.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя - Федорова Г. Г., судді - Глущенко Я. Б., Коротких А. Ю.), в адміністративному позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та визнаючи обґрунтованість донарахування податкових зобов'язань платнику податків, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем було неправомірно не нараховано та не сплачено частину прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності за перше півріччя 2007 року.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. Представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу), за результатами якої 07.09.2007 р. складено акт N 762/41-20/20077720.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", п. 2 - п. 4 Порядку відрахування господарськими організаціями до Державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), наказу Фонду державного майна України від 12.02.2007 р. N 249 "Щодо затвердження нормативів відрахування до фонду дивідендів", внаслідок чого не нарахована та не сплачена частина прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності перше півріччя 2007 року у сумі 120665520,00 грн., з них: за перший квартал 2007 року 425600,00 грн.; за другий квартал 2007 року 120239920,00 грн.

На підставі акта перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.09.2007 р. N 0001734120/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем "частина прибутку (доходу)" на суму 132774632,00 грн., з якої 120665520,00 грн. основного платежу та 12109112,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень податковою інспекцією було прийнято нові, а саме: податкове повідомлення-рішення від 22.04.2008 р. N 0000944120/2, яким визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем "частина прибутку (доходу)" у розмірі 132732072,00 грн., яке залишено без змін рішенням Державної податкової адміністрації України про результати розгляду скарг від 16.04.2008 р. N 8029/7/25-0115 (податкове повідомлення-рішення від 23.04.2008 р. N 0000944120/3).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у декларації з податку на прибуток підприємства за перший квартал 2007 року задекларував частину прибутку у сумі 425596,00 грн. Крім того, підприємство подало Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до Державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році за перший квартал 2007 року, в якому задекларувало, згадану частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті за перший квартал 2007 року, у сумі 425596,0 грн.

Задекларовану суму було повністю сплачено позивачем 21.05.2007 р. у сумі 425596,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням N 2618.

Згодом, 26.07.2007 р. позивачем було подано уточнений розрахунок у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, яким зменшено суму частини прибутку на 425596,00 грн. Зважаючи на що позивачем було подано розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності в 2007 році за перший квартал 2007 року, в якому задекларовано частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті за перший квартал 2007 року у сумі 0,00 грн.

У декларації з податку на прибуток підприємства за перше півріччя 2007 року частина чистого прибутку (доходу) задекларована у сумі 0,00 грн.

Згідно Звіту про фінансові результати за перший квартал 2007 року (Форма N 2) чистий прибуток склав 1064000,00 грн. Згідно Звіту про фінансові результати за перше півріччя 2007 року (Форма N 2) чистий прибуток склав 301663800,00 грн.

Таким чином, частина чистого прибутку (доходу), що підлягає нарахуванню та сплаті до Державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності першого кварталу 2007 року, склала 425600,00 грн., частина чистого прибутку (доходу), що підлягає нарахуванню за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності перше півріччя 2007 року - 120665520,00 грн., частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до Державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності за перше півріччя 2007 року - 120239920,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій, погодившись з доводами контролюючого органу, виходили з того, що зазначена частина чистого прибутку (доходу) підлягала нарахуванню та сплаті до державного бюджету. Оскільки дивіденди у визначеній сумі не були перераховані до державного бюджету, суди також визнали правомірним визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем "частина прибутку (доходу)" та відповідне застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні питання відповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, не може погодитися зі зробленими судовими інстанціями висновками, зважаючи на наступне.

Так, відповідач, наполягаючи на наявності у позивача обов'язку сплачувати дивіденди, керувався вимогами п. 1 та п. 2 Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2007 р. N 68, відповідно до яких відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2006 році (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до ст. 67 Закону про Державний бюджет України на 2006 рік) та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році здійснюється державними (крім Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів"), у тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями і дочірніми підприємствами - у розмірі 15 відсотків.

У свою чергу, ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. N 1251-XII (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

З урахуванням змісту цієї норми, суди дійшли висновку, що законодавець дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, відніс до категорії податкових зобов'язань.

Між тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає викладену правову позицію наслідком неправильного обрання норм матеріального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Визнавши такий платіж як "дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами" податком, суди попередніх інстанцій без належної правової оцінки залишили положення ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", відповідно до яких установлено, що державні (крім Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів"), в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) у розмірі 15 відсотків. Порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюється Кабінетом Міністрів України (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами).

Зміст наведеної правової норми дозволяє дійти висновку, що передбачений нею обов'язок сплати частини прибутку (доходу) має характер самостійного платежу, з огляду на встановлення законодавцем суб'єктів, які мають його сплачувати, правил визначення розміру такого платежу (об'єкту) та порядку його сплати. При цьому для розрахунку цього платежу використовуються дані бухгалтерського обліку, тобто його розрахунок здійснюється окремо від інших податків, які, у свою чергу, розраховуються за правилами податкового обліку, що додатково свідчить на користь висновку про відмінний від дивідендів характер згаданого платежу.

У той же час, зважаючи на положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій мали врахувати, що позивач не був позбавлений обов'язку відраховувати відповідну частину прибутку (доходу) до державного бюджету у встановленому законом порядку.

У контексті саме такого застосування норм матеріального права суду слід з'ясувати, чи була дотримана відповідачем процедура нарахування підприємству такого платежу та встановлення його розміру, а також яким чином мають бути визначені вимоги про його сплату.

Крім того, при новому розгляді справи суду слід врахувати, що у преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно з п. 1.2, п. 1.9 ст. 1 цього Закону податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України, а податкове повідомлення є письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у ст. 14 та ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування".

Водночас, з правового аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що обов'язок підприємства щодо сплати такого платежу як частина прибутку (доходу), який сплачують державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання, не включений у перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), не відноситься до категорії податкових зобов'язань, визначених ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування".

Крім того, відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", згідно з яким до позивача були застосовані штрафні санкції за несплату частини прибутку (доходу), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф.

Тобто за змістом цієї правової норми обов'язок сплатити штрафних санкцій виникає у платника податків лише за умови донарахування контролюючим органом сум податкового зобов'язання.

Зважаючи на те, що обов'язок підприємства зі сплати частини прибутку (доходу) до загального фонду Державного бюджету України не можна вважати податковим зобов'язанням, питання правомірності застосування до позивача штрафних санкцій також входить до предмету доказування у даній справі.

Таким чином, без встановлення зазначених обставин висновок про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є передчасним.

Крім того, передчасними є і висновки судових інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання нечинним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 20.11.2007 р. N 13146/10/25-019 про результати розгляду первинної скарги.

Так, розглядаючи спір у вказаній частині по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміст позовних вимог свідчить про обрання позивачем належного способу захисту порушеного права.

За визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Зміст позовних вимог Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо визнання нечинним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 20.11.2007 р. N 13146/10/25-019 про результати розгляду первинної скарги, свідчить про те, що зазначене рішення не може породжувати для платника податків правові наслідки. У даному випадку лише відповідні рішення про обов'язок сплатити частину прибутку (доходу) до державного бюджету будуть тими рішеннями, що можуть бути оскаржені у порядку адміністративного судочинства.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з висновками податкової інспекції втіленими у відповідних рішеннях про розгляд скарг, вимога про визнання нечинними таких рішень не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішень контролюючого органу, якими визначено суми частину прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету.

Зважаючи на те, що за обставин, які склалися у даній справі, податкові повідомлення-рішення були оскаржені у межах цієї ж справи, обраний позивачем спосіб захисту права у вказаній частині не відповідає його змісту та не підлягає розгляду в суді, з огляду на що судові інстанції мали дати належну правову оцінку наявності підстав для закриття провадження в адміністративній справі щодо даних позовних вимог.

Оскільки зазначені обставини справи не були з'ясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч. 4, ч. 5 ст. 11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч. 4 та ч. 5 ст. 11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст. 86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, судухвалив:

1. Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 р. у справі N 6/485 (22-а-39934/08 - номер справи у суді апеляційної інстанції) скасувати.

Справу N 6/485 (22-а-39934/08 - номер справи у суді апеляційної інстанції) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий, суддя:

О. М. Нечитайло

Судді:

Л. І. Бившева

 

Л. В. Ланченко

 

Н. Г. Пилипчук

 

О. І. Степашко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали