ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

16.12.2011 р.

N 2а-12484/11/2670

За позовом

ОСОБА_1

до

Кабінету Міністрів України

3-і особи

ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

Пенсійний фонд України

про

визнання постанови незаконною

Головуючий, суддя

О. В. Головань

Суддя

М. А. Бояринцева

Суддя

О. О. Власенкова

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги заявлені про визнання таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили (і нечинним з моменту прийняття), п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. N 1740, із поворотом його виконання та зазначенням способу здійснення.

В судовому засіданні 12.12.2011 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, оскільки до судового засідання не з'явилися треті особи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи; судом заслухано пояснення сторін та присутніх третіх осіб; в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття рішення по суті; необхідності заслуховувати пояснення свідка чи експерта немає.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

03.11.98 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", якою затверджено відповідний Порядок.

Згідно п. 12 Порядку визначено, що

платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом:

купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством);

міни;

дарування (безоплатної передачі);

успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом);

з інших підстав, передбачених законодавством.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказаний пункт постанови незаконним з таких підстав.

Згідно п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України із відчуженням власником свого майна у нього припиняється право власності. Тобто, відчуження це процес, при якому власник втрачає право на річ.

Відповідно, Законом встановлено, що платником збору є особа, яка втрачає право власності на легковий автомобіль, тоді як підзаконним нормативно-правовим актом встановлено, що платниками збору є особи, які набувають право власності на легковий автомобіль.

Позивач має намір придбати легковий автомобіль, у зв'язку з чим дія оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України поширюється на нього, оскільки згідно п. 12 Порядку він, як покупець, зобов'язаний оплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідач - Кабінет Міністрів України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач зазначає, що позивачем не доведена належним чином наявність у нього права звертатися до суду в даному випадку, оскільки відсутні докази, що оскаржуваний нормативно-правовий акт застосовано до позивача.

По суті позовних вимог відповідач зазначає, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оскаржувану постанову, діяв в межах своїх повноважень.

Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 22.10.98 р. ст. 1 Закону доповнено п. 7, яким встановлено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Разом з тим, відповідно до Указу Президента України від 31.08.98 р. N 957 "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій" Кабінет Міністрів України своєю постановою від 03.11.98 р. N 1740 затвердив Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Вказаною постановою фактично розроблено механізм стягнення збору.

3-я особа - Пенсійний фонд України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Твердження позивача щодо наявності суперечностей між п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій 3-я особа вважає помилковим, оскільки норма Закону визначає виключно вид операції, під час якої має сплачуватися збір. Відчуження майна у цивільному праві є передача майна у власність іншої особи. Між продавцем та покупцем виникають відносини щодо відчуження майна, при яких право власності на автомобіль переходить до покупця.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України. Отже, п. 12 Порядку виданий Кабінетом Міністрів України в межах і у спосіб, що передбачені Конституцію України та Законом.

3-я особа - ОСОБА_2 - надала суду пояснення, у яких позовні вимоги підтримала, додатково посилаючись на те, що згідно ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори, тобто, на рівні постанов Кабінету Міністрів України не можуть встановлюватися нові загальнообов'язкові збори чи платежі.

Крім того, 3-я особа надала суду приклади судової практики - ухвалу Вищого адміністративного суду України та постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду - у яких згідно ч. 4 ст. 9 КАС України судом застосовано п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" як акт вищої юридичної сили у порівнянні з п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що суперечить прямій нормі Закону (N К-22354/07 від 23.03.2010 р. та N 2а-3558/10/1170 від 31.01.2011 р.).

3-я особа - ОСОБА_3 - позовні вимоги підтримав, зазначивши, що законодавцем обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладено на продавця автомобіля, про що також свідчить п. 9 ст. 1 Закону.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін та 3-х осіб, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Щодо права на звернення до суду

Згідно ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

В даному випадку предметом оскарження є нормативно-правовий акт в частині визначення особи платника збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні (придбанні) легкових автомобілів.

Тобто, оскаржуваний нормативно-правовий акт безпосередньо стосується прав та інтересів всіх фізичних та юридичних осіб, що сплачували збір при придбанні легкового автомобіля, а також осіб, які будуть учасниками відповідних правовідносин.

Формулювання ч. 2 ст. 171 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що фактично суб'єктом оскарження може бути необмежене коло осіб, оскільки правочини з приводу відчуження (придбання) легкових автомобілів є поширеним видом правочинів, і будь-яка особа потенційно є покупцем легкового автомобіля.

При цьому, чинне законодавство не зобов'язує осіб, які мають намір відчужити (придбати) легковий автомобіль, фіксувати свої наміри письмово шляхом укладення відповідних попередніх угод, отримання підтверджуючого документу про сплату авансу або будь-якими іншими способами, тому відсутність будь-яких письмових доказів не може бути підставою для висновку про відсутність у особи наміру відчужити (придбати) легковий автомобіль.

За таких обставин суд не знаходить підстав ставити під сумнів твердження позивача про наявність у нього наміру придбати автомобіль.

Крім того, позивачем надано суду листування з УДАІ МВС України у м. Києві з приводу реєстрації легкового автомобіля без сплати ним як покупцем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (лист від 07.09.2011 р. N 10/Т-2160 на адресу позивача).

За таких обставин твердження відповідача про відсутність у позивача права на звернення до суду не може бути прийняте до уваги.

Щодо позовних вимог по суті

Згідно п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Вказаною нормою Закону чітко визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується при відчуженні автомобіля, і, відповідно, платником збору є особа, яка відчужує автомобіль.

Відчуження майна визначене згідно п. 1 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України як одна з форм припинення права власності і саме в такому розумінні застосовується у Цивільному кодексі України, а також у Господарському кодексі України.

Згідно пп. 14.1.31 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

В такому самому значенні використовується словосполучення "при відчуженні легкових автомобілів" у п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, ст. 1 Закону містить випадок, коли законодавець покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на покупця майна, а не на продавця.

Зокрема, згідно п. 9 ст. 1 Закону платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Таким чином, логічне та системне тлумачення ст. 1 Закону у його взаємозв'язку з іншими нормами цього Закону, Цивільного та Господарського кодексів України, дає підстави для висновку про те, що законодавець недвозначно визначив платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування саме продавців легкових автомобілів, що сплачують збір при відчуженні вказаного майна.

Згідно ст. 3 Закону збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.

Згідно ст. 6 Закону саме на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок прийняти рішення, спрямовані на виконання цього Закону.

Таким чином, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.11.98 р. N 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" в межах своєї компетенції та на виконання покладених на нього повноважень. Проте, визначаючи порядок сплати збору, Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями змінювати особу платника збору, передбачену Законом.

Окремо суд зазначає, що питання відповідності п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. N 1740, вимогам п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" було предметом неодноразового судового розгляду у справах за зверненням фізичних та юридичних осіб до органів Пенсійного фонду України про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, у судових рішеннях судами неодноразово надавалася оцінка п. 12 Порядку в контексті ст. 9 КАС України, згідно якої у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Задовольняючи відповідні позови фізичних та юридичних осіб, суди виходили з того, що п. 12 Порядку не відповідає вимогам п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", тому не застосовували оскаржуваний пункт нормативно-правового акта.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 17.06.2008 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/3399596) Верховний Суд України дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 4 статті 9 КАС у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року N 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року N 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", якою визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

На зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд не звернув належної уваги, не дав оцінки та не зробив правильних висновків, виходячи з вимог частини 4 статті 9 КАС та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Згідно ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Викладена вище правова позиція Верховного Суду України міститься у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, тому є обов'язковою до застосування судом під час розгляду адміністративної справи.

Щодо вимоги в частині визначення повороту виконання нормативно-правового акту та зазначення способу його здійснення, то чинне законодавство, зокрема, ст. 171 КАС України, такої правової конструкції не містить і не наділяє суд повноваженнями визначати спосіб повороту виконання нормативно-правового акту навіть у випадку визнання його незаконним та нечинним.

Чинне процесуальне законодавство визначає лише процедуру повороту виконання судового рішення по конкретній судовій справі, що врегульовано ст. 265 КАС України.

Також чинним законодавством не передбачено визначення судом строку, з якого нормативно-правовий акт визнається нечинним, тоді як згідно ч. 11 ст. 171 КАС України в резолютивній частині постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, зазначається про його нечинність.

За таких обставин в цій частині позовні вимоги задоволені бути не можуть незалежно від фактичного застосування оскаржуваного нормативно-правового акта.

З врахуванням викладеного суд задовольняє позовні вимоги частково.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 160 - 163, 171, 186 КАС України, суд постановив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили, та нечинним п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. N 1740.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1,7 грн. судового збору.

5. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 16.12.2011 р.

 

Головуючий, суддя

О. В. Головань

Судді:

М. А. Бояринцева

О. О. Власенкова

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали