ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Шицького І. Б., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Яреми А. Г., розглянувши (за участю представників: державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" - Шевчишин О. С., Неліпинської сільської ради - Мадяра В. В., Стружака М. М. - Стружак Г. В., Міністерства інфраструктури України - Юхименко С. В., Кабінету Міністрів України - Сальника С. В., Станецької О. В., Галущенка Г. В.) заяву державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2011 року у справі N 2/32 (Постанова N 2/32) за позовом Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Неліпинської сільської ради, виконавчого комітету Неліпинської сільської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання права державної власності, встановив:

Львівський міжрайонний транспортний прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Неліпинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, виконавчого комітету Неліпинської сільської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання за державою права власності на будівлю вокзалу, розташовану за адресою: с. Вовчий, Свалявський район, Закарпатська область, яка знаходиться у господарському віданні ДТГО "Львівська залізниця", що входить до сфери управління позивача.

Позов заявлено у зв'язку з відмовою відповідача оформити та видати свідоцтво про право державної власності на будівлю вокзалу розташовану, за адресою: с. Вовчий, Свалявський район, Закарпатська область, що на думку позивача, є фактичним невизнанням (оспорюванням) відповідачем цього права.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2010 року рішення господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2010 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 лютого 2011 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2010 року залишено без зміни.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки господарських судів про те, що Залізниця не уповноважена звертатися за захистом права державної власності, оскільки спірне майно знаходиться у неї на праві господарського відання, яке і може бути предметом судового захисту, та позивачем не доведено обставин оспорювання чи заперечення відповідачем права державної власності на спірну будівлю.

Державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" в порядку ст. 11119 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2011 року у справі N 2/32 (Постанова N 2/32) з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 326, 328, 392 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 136 Господарського кодексу України, ст. 5 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 9 Закону України "Про транспорт" у правовідносинах з визнання права власності на нерухоме майно.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанови Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року у справі N 3/118-1483 (Постанова N 3/118-1483), від 6 грудня 2007 року у справі N 1/232-14/19, від 25 травня 2010 року у справі N 20/33-9/31, від 20 січня 2009 року у справі N 20/33, від 22 липня 2009 року у справі N 3/225, у яких висловлено, зокрема, правову позицію про те, що підприємство, засноване на майні державної форми власності, яке знаходиться у неї на правах господарського відання, має право від свого імені вимагати визнання права власності на нерухоме майно за державою у випадку його оспорення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18 квітня 2011 року у справі N 2/32 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2011 року.

Ухвалами Верховного Суду України від 31 травня 2011 року:

- відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2011 року у справі N 2/32 (Постанова N 2/32),

- витребувано матеріали справи,

- доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 326, 328, 392 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 136 Господарського кодексу України, ст. 5 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 9 Закону України "Про транспорт" у правовідносинах з визнання права власності на нерухоме майно,

- визначено Кабінет Міністрів України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання ст. ст. 326, 328, 392 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 136 Господарського кодексу України, ст. 5 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 9 Закону України "Про транспорт" у правовідносинах з визнання права власності на нерухоме майно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 17 грудня 2009 року Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд N 5 як відокремлений підрозділ державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" звернулося до Неліпинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області з листом, у якому просило оформити право державної власності на будівлю вокзалу, розташовану за адресою: с. Вовчий, Свалявський район, Закарпатська область, що знаходиться на балансі відокремленого підрозділу та перебуває у господарському віданні ДТГО "Львівська залізниця", яке входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України).

Для оформлення права державної власності до листа було додано, зокрема, копію державного акта на право постійного користування землею (серія ЯЯ N 097918 від 24 грудня 1997 року), на якій розташовано спірну будівлю, копію інвентарної картки обліку основних засобів N 3 на будівлю вокзалу.

Одночасно господарським судом встановлено, що виконавчим комітетом Неліпинської сільської ради розглянуто лист Залізниці щодо оформлення права державної власності та відмовлено останній в реєстрації і видачі свідоцтва про право державної власності на спірну будівлю вокзалу з підстав використання її як житлового будинку, в якому проживають та зареєстровані дві сім'ї, про що повідомлено позивача листом від 21 січня 2010 року за N 14/02-20.

У поясненнях наданих господарському суду Неліпинська сільська рада заперечує право державної власності на спірну будівлю, вказуючи на те, що знаходження об'єкта на балансі Залізниці з 1946 року не є підставою для оформлення такого права, а також на те, що позивачем не підтверджено будівництво та введення в експлуатацію спірної будівлі вокзалу, в якій громадянину ОСОБА_1 відповідачем виділено в установленому законом порядку житлову квартиру.

Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Неліпинської сільської ради Свалявського району N 21 від 10 грудня 1996 року "Про видачу ордера на квартиру на станції Вовчий" затверджено протокол спільного засідання адміністрації і теркомітету профспілок Ужгородського відділку залізниці N 19 від 17 червня 1996 року про виділення квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та видано останньому ордер на житлове приміщення N 1 від 10 грудня 1996 року, а саме на комунальну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

З огляду на наведене господарські суди, з висновками яких погодився касаційний суд, дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами відсутній спір про право, оскільки наведені обставини вказують на невизнання такого права.

Крім того, Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2010 року, вказав, що Залізниця не уповноважена звертатися до суду за захистом права державної власності та вимагати визнання за державою права власності на будівлю вокзалу залізничної станції.

Проте, з таким висновком не можна погодитися з наступних підстав.

Статтею 9 Закону України "Про транспорт" встановлено, що транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи.

Статтею 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, що передане державним комерційним підприємствам, установам, та організаціям. Суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади, державні господарські об'єднання, інші державні господарські організації (ст. 4 Закону).

Відповідно доп. 1, п. п. 1, 29 п. 4 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 789 від 6 червня 2006 року (чинного на момент виникнення спірних відносин), міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту, здійснює державне управління в галузі транспорту, виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Пунктом 1.1 Статуту ДТГО "Львівська залізниця" встановлено, що державне територіально-галузеве об'єднання створено згідно із ст. ст. 1, 4 Закону України "Про залізничний транспорт", засноване на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.

Відповідно до п. 4.2 Статуту майно Залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання. Залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту.

Отже, суб'єктом управління державним майном, закріпленим за Залізницею на праві господарського відання, виступає як сама Залізниця, так і Міністерство транспорту та зв'язку України, до сфери управління якого входить остання, які реалізують права держави як власника такого майна на володіння, користування і розпорядження ним.

Відповідно до ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.

З огляду на наведене Вищий господарський суд України в порушення ст. ст. 3, 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України дійшов помилкового висновку про те, що Залізниця як суб'єкт управління державним майном не вправі подати позов про визнання права власності за державою на майно, що знаходиться у неї на праві повного господарського відання.

Аналогічну правову позицію про те, що Залізниця вправі звернутися за захистом права державної власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, висловлено у постанові Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року у справі N 3/118-1483 (Постанова N 3/118-1483) за позовом державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Тернопільської міської ради про визнання права державної власності.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 15 лютого 2011 року у справі N 2/32 (Постанова N 2/32) прийнята внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права та підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, а справа направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись ст. ст. 11114 - 11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України, постановив:

Заяву державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2011 року у справі N 2/32 (Постанова N 2/32) задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 15 лютого 2011 року у справі N 2/32 (Постанова N 2/32) скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 ГПК України.

 

Головуючий

І. Б. Шицький

Судді:

М. І. Балюк

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

А. Г. Ярема

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали