ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 13 лютого 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Шицького І. Б., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши за участю представників: Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Гудзь В. В., Київської міської ради - Козака А. Л., Кабінету Міністрів України - Станецької О. В., заяву Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року у справі N 13/479 за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", Фонд державного майна України, Київська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, про визнання права власності, встановив:

У вересні 2010 року Міністерство транспорту та зв'язку України звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Головне управління комунальної власності м. Києва), третя особа - державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-Західна залізниця"), про визнання права державної власності на будівлю трансформаторної підстанції 2814 (ТП-2814), інвентарний номер 010077, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 31-а, що знаходиться в господарському віданні ДТГО "Південно-Західна залізниця", яке входить до сфери управління позивача.

Позов заявлено у зв'язку з відмовою відповідача видати ДТГО "Південно-Західна залізниця" свідоцтво про право державної власності на будівлю трансформаторної підстанції, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 31-а, що, на думку позивача, є фактичним невизнанням (оспорюванням) відповідачем цього права.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16 листопада 2010 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб Київську міську раду, Київську міську державну адміністрацію, Фонд державного майна України та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві.

Рішенням господарського суду м. Києва від 25 листопада 2010 року, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 січня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення обґрунтовано тим, що відповідач не оспорює та не заперечує право державної власності на будівлю трансформаторної підстанції, а відмовляє у видачі свідоцтва про право державної власності з тих підстав, що ДТГО "Південно-Західна залізниця" не надано необхідних документів для оформлення свідоцтва.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суд від 26 січня 2011 року та рішення господарського суду м. Києва від 25 листопада 2010 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано право державної власності в особі уповноваженого державного органу - Міністерства транспорту та зв'язку України на будівлю трансформаторної підстанції 2814 (ТП-2814), інвентарний номер 010077, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 31-а.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки про доведеність факту належності спірної будівлі до державної власності, що є підставою для визнання такого права судом з урахуванням положень статей 328, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що втрата фактичним власником документа, який засвідчує його право власності відповідно до положень статті 392 ЦК України є підставою для звернення до суду з позовом про визнання його права власності.

Головним управлінням комунальної власності м. Києва в порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року у справі N 13/479 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 15, 16, 328, 392 ЦК України у правовідносинах з визнання права власності на нерухоме майно.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2011 року у справі N 16/255, від 9 червня 2011 року у справі N 36/245(05-5-36/5129) (Постанова N 36/245(05-5-36/5129)), від 12 травня 2011 року у справі N 58/161 (Постанова N 58/161), від 31 березня 2011 року у справі N 40/444 (Постанова N 40/444), від 29 березня 2011 року у справі N 30/119 (Постанова N 30/119), від 21 березня 2011 року у справі N 11/191 (Постанова N 11/191), від 21 березня 2011 року у справі N 6/315 (Постанова N 6/315), від 16 березня 2011 року у справі N 36/275 (Постанова N 36/275), від 14 березня 2011 року у справі N 11/192 (Постанова N 11/192), від 14 березня 2011 року у справі N 6/319 (Постанова N 6/319), від 3 березня 2011 року у справі N 16/252 (Постанова N 16/252), від 10 березня 2011 року у справі N 40/427, від 22 лютого 2011 року у справі N 16/258, від 21 лютого 2011 року у справі N 16/257, від 21 лютого 2011 року у справі N 16/211(05-5-16/2552) (Постанова N 16/211(05-5-16/2552)), від 15 лютого 2011 року у справі N 6/318 (Постанова N 6/318), від 8 лютого 2011 року у справі N 6/316, від 7 лютого 2011 року у справі N 36/237, від 3 березня 2011 року у справі N 38/139, від 11 листопада 2010 року у справі N 35/200-11/562 (Постанова N 35/200-11/562), від 27 жовтня 2010 року у справі N 54/146 (Постанова N 54/146), від 17 березня 2010 року у справі N 50/365 (Постанова N 50/365), від 24 червня 2010 року у справі N 37/782, від 7 червня 2010 року у справі N 21/84, від 8 липня 2010 року у справі N 30/233, від 19 серпня 2009 року у справі N 24/131 (Постанова N 24/131), від 1 липня 2009 року у справі N 24/499 (Постанова N 24/499), від 22 квітня 2008 року у справі N 36/400 (Постанова N 36/400), від 19 червня 2007 року у справі N 3/55, від 7 квітня 2005 року у справі N 3/319, в яких висловлено правові позиції, зокрема, про те, що власник майна в порядку статті 392 ЦК України може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Головне управління комунальної власності м. Києва здійснює оформлення та видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно та не є особою, яка оспорює право власності позивача.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15 грудня 2011 року у справі N 13/479 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 12 січня 2012 року:

- відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року у справі N 13/479,

- витребувано матеріали справи,

- доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 328, 392 ЦК України у правовідносинах з визнання права власності на нерухоме майно,

- визначено Кабінет Міністрів України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання норм матеріального права, неоднаково застосованих судом касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що ДТГО "Південно-Західна залізниця", що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України), звернулося до Головного управління комунальної власності м. Києва для оформлення права державної власності на об'єкт нерухомого майна, а саме на будівлю трансформаторної підстанції 2814 (ТП-2814), інвентарний номер 010077, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 31-а, що обліковується на балансі відокремленого підрозділу ДТГО "Південно-Західна залізниця" - Дарницької дистанції електропостачання та знаходиться в господарському віданні залізниці.

Головне управління комунальної власності м. Києва листом від 29 травня 2009 року N 042/13/1-4627 відмовило ДТГО "Південно-Західна залізниця" в оформленні та видачі свідоцтва про право державної власності на будівлю трансформаторної підстанції, оскільки наданий пакет документів не оформлено відповідно до вимог Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 року N 1820, та не містить усіх необхідних документів для оформлення такого права, зокрема:

- документів щодо відведення земельної ділянки під будівництво об'єктів та дозволу на будівництво;

- актів приймання об'єктів в експлуатацію;

- розпорядження районної в м. Києві державної адміністрації про присвоєння поштової адреси;

- документів щодо закріплення об'єктів на праві господарського відання або інших документів, що підтверджують належність Південно-Західній залізниці вказаних об'єктів;

- документів, що підтверджують фінансування будівництва (платіжні доручення або інші документи);

- довідки Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про виконання умов щодо передачі коштів у порядку пайової участі на розвиток галузей соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури міста, передбачених актами місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядуванням;

- довідку за підписом керівника та головного бухгалтера про те, що об'єкти нерухомого майна (із зазначенням назв, площ та адреси вказаних об'єктів), на які оформляється право власності, перебувають на балансі Південно-Західної залізниці, не продані, не подаровані, не передані, не обтяжені.

Міністерство транспорту та зв'язку України, заявляючи позов про визнання права державної власності на будівлю трансформаторної підстанції, мотивувало позовні вимоги відмовою відповідача в оформленні та видачі свідоцтва про право державної власності ДТГО "Південно-Західна залізниця" на об'єкт нерухомості, що свідчить, на думку позивача, про невизнання та оспорювання відповідачем такого права.

Статтею 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до частини п'ятої статті 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України) держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною першою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частиною четвертою статті 182 ЦК України).

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (у редакції на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Згідно з пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (у редакції на момент виникнення спірних відносин), встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування.

Статтею 8 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" встановлено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 10 Закону "Про столицю України - місто-герой Київ"

Київська міська рада та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року N 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної чисельності" утворено виконавчий орган Київради - Київську міську державну адміністрацію та затверджено структуру виконавчого органу.

Відповідно до пункту 7 додатка до рішення Київської міської ради від 20 червня 2002 року N 28/28 до структури виконавчого органу Київської міської ради входить Головне управління комунальної власності м. Києва.

Згідно з підпунктом 28 пункту 7 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 10 липня 2003 року N 584/744, Головне управління комунальної власності м. Києва здійснює у встановленому порядку оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення) з видачею свідоцтв про право власності.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 року N 1820 та зареєстрованого в Київському міському управлінні юстиції 31 серпня 2001 року за N 62/364 (чинного на момент виникнення спірних відносин), Головне управління комунальної власності м. Києва здійснює оформлення права власності та видає свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на об'єкти нежитлового фонду (крім нежитлових приміщень в будинках, реконструкція або будівництво яких фінансується Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, та інших об'єктів нежитлового фонду, право власності на які оформляється Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації).

Отже, Головне управління комунальної власності м. Києва, здійснюючи оформлення та видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно, не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

Таким чином, встановивши, що відповідач не оспорює право державної власності на об'єкт нерухомості, а відмовляє в його оформленні та видачі свідоцтва з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права, суд апеляційної інстанції, постанову якого скасовано судом касаційної інстанції, дійшов вірних висновків про відсутність підстав для задоволення позову на підставі статті 392 ЦК України.

Аналогічну правову позицію про відсутність підстав для задоволення позову на підставі статті 392 ЦК України при відмові органу місцевого самоврядування в оформленні та видачі свідоцтва про право власності з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права та за відсутності фактичного невизнання (оспорювання) такого права викладено в постанові Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2011 року у справі N 16/255 за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Головного управління комунальної власності м. Києва, треті особи - державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", Київська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, про визнання права державної власності.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року у справі N 13/479 прийнята внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права та підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, а справа - направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись статтями 11114 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України, постановив:

Заяву Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року у справі N 13/479 задовольнити.

Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 30 березня 2011 року у справі N 13/479, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий:

І. Б. Шицький

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали