ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 7 вересня 2011 року

Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А. Г., суддів: Гуменюка В. І., Патрюка М. В., Лященко Н. П., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 червня 2010 року, встановила:

У серпні 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік її тітки - ОСОБА_8, який належну йому на праві власності Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) заповів своєму племіннику - ОСОБА_7. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її тітка - ОСОБА_9, яка постійно проживала зі своїм чоловіком у вказаній квартирі. Своє майно ОСОБА_9 заповіла їй (позивачці). 2 грудня 2008 року вона звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. У травні 2009 року державний нотаріус роз'яснив, що вона може отримати свідоцтво про право на спадщину на S частини спірної квартири лише за умови надання на це згоди відповідачем. 26 травня 2009 року ОСОБА_7 не дав згоди щодо спадкування нею Ѕ частин спірної квартири. Указувала на те, що її тітка у зв'язку з похилим віком та за станом здоров'я була непрацездатною, тому мала право на обов'язкову частку у спадщині після смерті чоловіка, яка складає S частину спірної квартири. Однак у зв'язку з незадовільним станом здоров'я тітка не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину. ОСОБА_7 не визнає її право на S частину спірної квартири як обов'язкову частку ОСОБА_9 після смерті її чоловіка - ОСОБА_8. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати за нею право власності на S частину спірної квартири.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 28 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 3 червня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ураховуючи положення п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію зазначеного Закону від 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не надала доказів того, що ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8, а саме правовстановлюючих документів про право власності спадкодавця на спірне майно.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 посилалась на те, що ОСОБА_9 була непрацездатною особою та на день смерті її чоловіка - ОСОБА_8, проживала разом із ним у спірній квартирі, тому мала право на обов'язкову частку у спадщині. Позивачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9, а тому її частка в спірній квартирі повинна бути рівною S , S з яких оспорює відповідач.

За змістом ч. 1 ст. 1241 ЦК України непрацездатна вдова спадкує, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї; незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 4 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.

Частиною 3 ст. 1296 ЦК України визначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Зволікання з виконанням зобов'язань, передбачених ч. 1 ст. 1297, ч. 1 ст. 1299 ЦК України, щодо оформлення права на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, або їх невиконання також не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України в п. 27 постанови від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування".

Проте суд на викладене уваги не звернув; установивши, що ОСОБА_9 не оформила в установленому законом порядку своє право на спадщину після смерті ОСОБА_8, не звернув уваги й на те, що невчинення таких дій не може позбавити її права на спадщину; не встановив обставин, що мають значення для справи, і не з'ясував дійсних прав та обов'язків сторін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права уваги не звернув; виклавши доводи апеляційної скарги та мотивувавши відхилення скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 червня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

В. І. Гуменюк

 

Н. П. Лященко

 

М. В. Патрюк

 

Ю. Л. Сенін

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали