ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20.09.2011 р.

Справа N 20/180-09-4795

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Катеринчук Л. Й., Коробенка Г. П., розглянувши матеріали касаційних скарг Першого заступника прокурора Одеської області, Виконавчого комітету Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 р. у справі господарського суду Одеської області за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання права власності (за участю представників: позивача - не з'явився, відповідача - не з'явився, третьої особи - не з'явився, прокуратури - Савицька О. В. (прокурор Генеральної прокуратури України, за посв. від 20.07.2005 р. N 231)), встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у відповідності із технічним паспортом.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що згідно свідоцтва про право власності, виданого Жовтневою райадміністрацією 18.10.2001 р. на підставі дублікатів договорів купівлі-продажу та дарування від 19.01.2001 р. та 21.09.2001 р., йому на праві власності належить трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, яка в подальшому була ним переобладнана у нежитлові офісні приміщення, на які було отримано технічний паспорт від 18.09.2009 р., однак документів підтверджуючих право власності на спірне приміщення отримано не було.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.11.2009 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 р., у справі N 20/180-09-4795 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано за ФОП ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у відповідності із технічним паспортом від 18.09.2009 р.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, перший заступник прокурора Одеської області та виконавчий комітет Одеської міської ради звернулись з касаційними скаргами до Вищого господарського суду України, в яких просять їх скасувати. При цьому перший заступник прокурора Одеської області просить направити справу на новий розгляд до суду 1-х інстанції, а виконавчий комітет Одеської міської ради просить прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задовольнити повністю, а касаційну скаргу виконавчого комітету Одеської міської ради - частково, враховуючи наступне.

Задовольняючи позов, господарський суд 1-ї та 2-ї інстанції керувався положенням ст. ст. 181, 316, 317, 319, 320, 321, 382, 383, п. п. 1, 2 ст. 331 ЦК України, ст. ст. 7, 8 Житлового кодексу України, ст. 12 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" та виходив з того, що позивач є законним власником квартири, який може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, в результаті чого після проведеного позивачем переобладнання загальна площа квартири АДРЕСА_1 практично не змінилася (збільшилася на 1,4 кв. м за рахунок влаштування прорізу у внутрішній некапітальній стіні), що не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, приміщення відповідає вимогам щодо його експлуатації за цільовим призначенням, однак відсутність належних правовстановлюючих документів на нежитлові приміщення не дає позивачу змогу здійснювати у законному порядку свою підприємницьку діяльність та користуватися правами, наданими законом власнику.

Відповідно до ст. 15 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа, суб'єкт господарювання та споживач мають право на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених прав або охоронюваний законом інтересів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів того, що відповідач претендує на відповідне право власності позивача чи перешкоджає останньому у реалізації його права на належне йому на праві власності майно, що в свою чергу потребує захисту в судовому порядку, матеріали справи не містять і позивачем суду не надано, на що суд 1-ї та 2-ї інстанції уваги не звернув, залишивши дану обставину без дослідження та оцінки.

Слід також зазначити, що зміст позовних вимог свідчить про те, що суть спору зводиться до намагань позивача в судовому порядку отримати правовстановлюючий документ на переобладнану ним квартиру із жилої в офісне (нежиле) приміщення, що в разі задоволення такого позову призведе до зміни статусу жилих приміщень у квартирі позивача на нежилі всупереч встановленого порядку для здійснення такого переведення.

Так, відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд, до якого наряду з іншим входять і жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).

Спірне нерухоме майно, що належить позивачу на праві власності (Свідоцтво про право власності на квартиру N 1065), є приватним житловим фондом.

Відповідно до ст. 8 Житлового кодексу Української РСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу, а саме виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Доказів винесення відповідним органом місцевого самоврядування рішення щодо переведення спірного жилого приміщення у нежиле матеріали справи не містять, що судом попередніх інстанцій при винесені оскаржуваних рішень також враховано не було.

Не погоджується колегія і з застосуванням судом попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень ст. 320, 383 ЦК України з огляду на таке.

Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

За своїм змістом наведена норма закріплює право власника майна використовувати його у підприємницькій діяльності, однак судом не враховано, що спір у даній справі виник не з підстав неможливості здійснення позивачем підприємницької діяльності шляхом використання свого майна, а з підстав відсутності у позивача правовстановлюючого документа на нежиле приміщення, що свідчить про наявність різних обставин, які породжують різні способи захисту порушеного права.

Що ж до ст. 383 ЦК України, то вона визначає права власника житлового будинку (квартири), якою спірне офісне (нежиле) приміщення не являється.

Відповідно до ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, оскільки судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не досліджено в повному обсязі матеріали та обставини справи, що мають суттєве значення для розгляду спору, всі винесені судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи до місцевого господарського суду на новий розгляд.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задовольнити повністю.

Касаційну скаргу виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 р. та рішення господарського суду Одеської області від 04.11.2009 р. у справі N 20/180-09-4795 скасувати.

Справу направити до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

 

Головуючий суддя

Н. Г. Ткаченко

Судді:

Л. Й. Катеринчук

 

Г. П. Коробенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали