ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 8 квітня 2009 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справа Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н. П., суддів: Жайворонок Т. Є., Костенка А. В., Мазурка В. А., Перепічая В. С., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, його поділ та усунення перешкод у користуванні житловим будинком за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2008 року, встановила:

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 27 вересня 1997 році до 19 вересня 2005 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 До шлюбу відповідач збудував каркас житлового будинку: фундамент, стіни та дах. За час шлюбу вони продовжили будівництво, унаслідок чого вартість будинку істотно збільшилась, а тому просила визнати житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, спільним майном подружжя, поділити між ними в рівних частках та зобов'язати відповідача не чинити перешкод у користуванні 1/2 частиною цього будинку.

Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

За положеннями ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1 ст. 62 цього Кодексу).

При розгляді справи судом установлено, що з 27 вересня 1997 році до 19 вересня 2005 року сторони перебувала в зареєстрованому шлюбі. Рішенням виконавчого комітету Сосницької селищної ради від 21 грудня 1994 року ОСОБА_2 було надано земельну ділянку для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. У квітні 1995 року ОСОБА_2 перевіз на цю ділянку подарований тіткою сільський житловий будинок і сарай, побудував до одруження фундамент, стіни та дах спірного будинку. За час шлюбу сторони виконали зовнішні та внутрішні роботи, а саме: обклали будинок цеглою, зробили піч, грубу, підвели до будинку газ. Будівництво будинку незавершене, готовність складає 85,4 %, огорожа та льох збудовані повністю. Рішенням Сосницького районного суду від 3 серпня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25 жовтня 2006 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення зі спірного будинку. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 11 травня 2007 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої руйнуванням системи опалення в спірному будинку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходили з того, що за висновком судової будівельно-технічної експертизи частка позивачки в спірній будівлі становить 12,8 % або 7 тис. 373 грн. 50 коп., тобто є незначною.

Повністю з висновками судів погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

При вирішенні питання про призначення експертизи суд повинен керуватися положеннями процесуального закону, Законом України "Про судову експертизу", Інструкцією про призначення і проведення судових експертиз, затвердженою наказом МЮ України від 8 жовтня 1998 року N 53/5 (у редакції наказу МЮ України від 30 грудня 2004 року N 144/5), постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" з урахуванням особливостей правового регулювання захисту конкретних суб'єктивних прав.

Системний аналіз названих джерел указує на те, що, оцінюючи висновок експерта, суд зобов'язаний, зокрема, перевірити доброякісність того матеріалу, який був наданий у його розпорядження, і дати оцінку фактичним даним з точки зору їх належності та місця в системі інших доказів.

З висновку експерта N 1469-1473ц судової будівельно-технічної експертизи від 15 лютого 2008 року вбачається, що при розрахунку вартості спірного недобудованого будинку та надвірних будівель як до шлюбу, так і після його розірвання, вартості і об'єму проведених будівельних робіт і кількості та вартості будівельних матеріалів, придбаних за час шлюбу, за основу були взяті лише заперечення відповідача, які він виклав у своїй письмовій заяві від 10 серпня 2007 року (а. с. 188 - 189), і не враховані доводи та заперечення позивачки, зокрема: щодо часу придбання будівельних матеріалів, об'єму робіт, проведених за час перебування сторін у шлюбі тощо.

Зважаючи на те, що заперечення відповідача в силу положень ч. 1 ст. 57 ЦПК України не є доказами, оцінку письмових документів (у цьому випадку накладних на будівельні матеріали) та показань свідків як з одної, так і з другої сторони повинен зробити суд, висновок суду про відмову в задоволенні позову в частині визнання недобудованого житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя є передчасним.

Допущені судом порушення вимог процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування постановлених судових рішень з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 25 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Н. П. Лященко

Судді:

Т. Є. Жайворонок

 

А. В. Костенко

 

А. В. Мазурок

 

В. С. Перепічай

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали