ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

02.02.2010 р.

N 5020-6/086

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дроботової Т. Б. - головуючого, Волковицької Н. О., Рогач Л. І. (за участю представників сторін: позивача - не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, відповідача - не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, третьої особи - не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Золотий якір" на постанову від 26.10.2009 року Севастопольського апеляційного господарського суду у справі N 5020-6/086 господарського суду міста Севастополя за позовом Приватного підприємства "Золотий якір" до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до Комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради про визнання права власності та зобов'язання здійснити державну реєстрацію права власності, встановив:

Приватне підприємство "Золотий якір" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, Комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон", за участю третьої особи - Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради, про визнання права власності на 92,3/100 часток торгово-офісної будівлі з кафе-баром літ. "А", загальною площею 256,7 кв. м, яка розташована за адресою: вул. Фадеєва, 50, м. Севастополь та зобов'язання третьої особи здійснити державну реєстрацію права власності на цей об'єкт.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27.07.2009 року у задоволенні позову відмовлено.

За апеляційною скаргою Приватного підприємства "Золотий якір" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.10.2009 року залишене без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими актами Приватне підприємство "Золотий якір" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Севастополя від 27.07.2009 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.10.2009 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Скаржник посилається на те, що судові рішення є незаконними, необґрунтованими, винесеними з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та зазначає, що поза увагою судів залишились його доводи, що він мав право змінювати стан речі, переданої йому у найм, також, він створив нову річ, а тому має право на визнання права власності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 05.01.93 року між Севастопольським об'єднанням державних комунальних малих підприємств "Озеленитель" та Приватним підприємством "Золотий якір" укладений договір оренди нежитлових приміщень N 2.

Згідно вказаного договору позивач прийняв у строкове платне користування приміщення громадського туалету площею 35,00 кв. м в парку Перемоги, що розташований біля вул. Фадеєва в місті Севастополі, яке не використовується за призначенням строком на 7 років, з 01.01.93 року по 01.01.2000 року (т. 2. а. с. 52 - 55).

Пунктом 1.2 цього договору встановлено, що передане приміщення після реконструкції використовується під кафе-бар.

Листом за вих. N 1871 від 08.08.97 року позивач звернувся з пропозицією укласти договір оренди спірного майна, яке є комунальною власністю, але не перебуває на балансі державних комунальних підприємств. Наказом начальника Управління майном міста, Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, від 11.08.97 року N 221 прийнято рішення про прийняття цього майна на баланс комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" (т. 2. а. с. 71).

Згідно довідки Комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" від 06.07.2009 року за вих. N 42-с (т. 2. а. с. 81) спірне майно перебуває на балансі цього підприємства, йому присвоєний інвентарний номер 000090 - інвентарна картка обліку основних засобів форми N ОС-6 (т. 2. а. с. 83).

18.10.2005 року наказом директора комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" N 33 змінено призначення цього майна з "будівля колишнього громадського туалету" на "окремо розташована нежитлова одноповерхова будівля" (т. 2. а. с. 82).

20.11.97 року між Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації та приватним підприємством "Золотий якір" був укладений договір оренди N 2296, за умовами якого позивач прийняв в строкове платне користування спірне майно строком на 1 рік з 20.11.97 року по 19.11.98 року (т. 2. а. с. 57).

Судами встановлено, що Приватне підприємство "Золотий якір", листом за вих. N 17 звернулось до Управління майном міста, Севастопольської міської державної адміністрації з проханням погодити реконструкцію окремо розташованого нежитлового приміщення, орендованого за договором N 2296 від 20.11.97 року для використання під кафе-бар (т. 1. а. с. 13).

22.07.98 року між Управлінням майном міста, Севастопольської міської державної адміністрації та Приватним підприємством "Золотий якір" був укладений договір оренди N 2766, за умовами якого Приватне підприємство "Золотий якір" прийняло в строкове платне користування спірне майно строком на 3 роки з 22.07.98 року по 21.07.2001 (т. 2. а. с. 58). Факт приймання - передачі цього об'єкту підтверджується актом від 22.07.98 (т. 2. а. с. 71).

В подальшому, між Управлінням майном міста, Севастопольської міської державної адміністрації та Приватним підприємством "Золотий якір" 15.09.2000 року був укладений договір оренди N 414/3-00, відповідно до умов якого в оренду передано спірне майно строком до 21.07.2001 року (т. 2, а. с. 60). Факт приймання - передачі цього майна підтверджується актом від 15.09.2000 року (т. 2, а. с. 70). Відповідно до цього договору та акта збільшена площа об'єкта оренди до 61,34 кв. м

07.08.2001 року між Комунальним підприємством Севастопольської міської ради "Аррікон" (орендодавець) та Приватним підприємством "Золотий якір" (орендар) було укладено договір оренди N 55 (т. 1, а. с. 11 - 12).

Відповідно до пункту 1.1 договору N 55 з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - вбудоване приміщення загальною площею 61,34 кв. м, розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Фадеєва, 50.

Згідно пункту 7.1 цього договору він діє з моменту підписання договору та до 07.08.2006 року строком на 5 років. Договір погоджений Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон" та Фондом комунального майна Севастопольської міської ради.

10.09.2007 року був складений протокол N б/н про погодження змін до договору оренди N 55, яким договір був пролонгований до 07.08.2012 року (т. 1. а. с. 14).

Приватне підприємство "Золотий якір" вважає, що воно як наймач мало право змінювати стан речі, переданої йому у найм, та в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, ним створена нова річ, тому вимагає визнати його співвласником спірного майна.

Згідно з частиною 3 статті 773 Цивільного кодексу України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця. Зазначений припис кореспондується зі змістом частини 1 статті 778 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якщо в результаті поліпшення зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником в частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Таким чином, суди дійшли висновку, що будь-яка зміна стану речі, в тому числі її поліпшення, може бути проведена наймачем виключно за згодою наймодавця (орендодавця), наслідки такого поліпшення залежать від згоди наймодавця (орендодавця) на його проведення, отже, відсутні підстави для визнання права позивача на спільну часткову власність спірного майна, що утворилася в результаті реконструкції орендованого за переліченими вище договорами оренди.

До того ж, частиною 2 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.

Також, якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені витрати в межах збільшення майна в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законом порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди приміщення.

Договорами оренди N 2296 від 20.11.97 року (пункт 9.7), N 2766 від 22.07.98 року (пункт 9.7), N 414/3-00 від 15.09.2000 року (пункт 9.7), N 55 від 07.08.2001 року (пункт 2.6) встановлено, що вартість поліпшень, проведених орендарем з дозволу орендодавця за рахунок власних коштів, які неможливо відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню орендарю орендодавцем не підлягають, та є власністю орендодавця, тобто є застереження щодо вибуття спірного майна з володіння орендодавця в результаті проведення поліпшень.

Посилання Приватного підприємства "Золотий якір" як на доказ отримання згоди наймодавця на здійснення реконструкції спірного майна на резолюцію виконуючого обов'язки начальника Управління майном міста Севастопольської міської державної адміністрації від 21.05.98 року (т. 1, а. с. 13) на його лист за вих. N 17 судами не прийнятий до уваги у зв'язку з наступним.

Пунктом 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003 року) положення останнього, в частині цивільних відносин, що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються лише до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Положення Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року) не застосовуються до правовідносин щодо надання погодження на проведення поліпшення орендованого майна, в результаті якого було створено нову річ, що мало місце у 1998 році.

Правовідносини щодо надання погодження на проведення поліпшення орендованого майна у 1998 році були врегульовані нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно частини 3 статті 23 даного Закону орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Такі умови містяться і в договорі оренди, укладеного між сторонами.

Договором оренди N 2296 від 20.11.97, яким були врегульовані правовідносини сторін 21.05.98 року, встановлено, що орендар вправі проводити переобладнання, перепланування, реконструкцію, технічне переобладнання майна, що викликано особливістю діяльності орендаря при наявності письмового дозволу орендодавця (абзац 3 пункту 5.2).

Однак, згода в належній формі, обумовленій абзацом 3 пункту 5.2 договору оренди N 2296 від 20.11.97 року та Положенням про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 24.07.92 року N 394/92, досягнута не була.

Судами також встановлено, що під час дії договорів оренди N 2766 від 22.07.98 року, N 414/3-00 від 15.09.2000 року, N 55 від 07.08.2001 року дозволи на здійснення поліпшень спірного майна Фондом комунального майна Севастопольської міської ради не надавались.

Крім цього, судами встановлено, що відповідно до відповіді Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя N 4013/16 від 07.10.2009 року районною державною адміністрацією дозволу на будівництво торгово-офісної будівлі з кафе-баром по вул. Фадеєва, 50 не видавалося, звернень з питань утворення державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом (реконструкцією) об'єкту та звернень з питань затвердження акта державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту не було. Відповідно до розпорядження голови районної державної адміністрації про затвердження акта державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом (реконструкцією) об'єкту: торгово-офісної будівлі з кафе-баром по вул. Фадеєва не існує.

З цих же підстав судами попередніх інстанцій спростовані доводи позивача, про те, що ним створена нова річ (нерухоме майно) в результаті проведення реконструкції спірного майна, що підтверджується Актом технічного обстеження від 13.05.97 року N 550 (т. 2. а. с. 61 - 63), Акт державної технічної комісії про приймання в експлуатацію закінченого реконструкцією об'єкта (т. 2, а. с. 64 - 66), Звіт про ідентифікацію невідокремлених поліпшень та оцінки ринкової вартості комунального майна, незавершеного будівництвом окремо розташованої двоповерхової будівлі кафе-бара (реконструкція об'єкта оренди одноповерхової будівлі громадського туалету) за адресою: м. Севастополь, вул. Адм. Фадеєва, 50, складеного 10.04.2009 року (т. 1, а. с. 15 - 180).

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна, до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створенню майна).

Відповідно до вимог частини 1 статі 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 статті 34 зазначеного Кодексу встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Рішення господарського суду міста Севастополя від 27.07.2009 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.10.2009 року у справі N 5020-6/086 господарського суду міста Севастополя залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Золотий якір" залишити без задоволення.

 

Головуючий, суддя

Т. Дроботова

Судді:

Н. Волковицька

 

Л. Рогач

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали