ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20.01.2009 р.

N 20/33

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий - суддя Полянський А. Г., судді - Коробенко Г. П., Фролова Г. М., розглянувши касаційну скаргу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 р. у справі N 20/33 господарського суду Івано-Франківської області за позовом Державного закладу "Відділкова лікарня ст. Івано-Франківськ державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю (за участю представників сторін: позивач - Левчук І. М., дов. від 30.09.2008 р., відповідач - Боднарчук М. М., дов. від 02.09.2008 р.), встановив:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2008 р. (суддя - Кобецька С. М.) позов задоволено. Визнано за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на нежитлову будівлю N 94 на вул. Вовчинецькій, нежитлові будівлі N 12 на вул. Тарнавського, нежитлову будівлю N 17 на вул. Привокзальній, які перебувають у повному господарському віданні Державного закладу "Відділкова лікарня ст. Івано-Франківськ державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця".

Стягнуто з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 464,10 грн. - судових витрат по сплаті державного мита та 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Постановою від 01.10.2008 р. Львівського апеляційного господарського суду (судді - Мурська Х. В., Давид Л. Л., Кордюк Г. Т.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2008 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням та постановою апеляційної інстанції, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Розпорядженням в. о. голови судової палати від 19.01.2009 р. у зв'язку з відпусткою судді Муравйова О. В., для перегляду в касаційному порядку справи N 20/33, призначеної до розгляду на 20.01.2009 р., утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий - Полянський А.Г., судді - Коробенко Г. П., Фролова Г. М.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на нежитлову будівлю N 94 на вул. Вовчинецькій, нежитлові будівлі N 12 на вул. Тарнавського, нежитлову будівлю N 17 на вул. Привокзальній, які перебувають у повному господарському віданні Відділкової лікарні ст. Івано-Франківськ Львівської залізниці, посилаючись при цьому на те, що позивач є закладом охорони здоров'я, засновником якого, у порядку ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я, є Львівська залізниця.

Також позивач зазначав що він є правонаступником майнових прав і обов'язків Львівської залізниці.

Приймаючи рішення про задоволення позову, господарський суд виходив з того, що Державний заклад "Відділкова лікарня ст. Івано-Франківськ ДТГО "Львівська залізниця" є закладом охорони здоров'я, який заснований на державній власності, входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, яке є центральним органом виконавчої влади та здійснює повноваження власника майна відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Крім цього, судом враховано у відповідності до ст. 35 ГПК України, що постановою господарського суду Івано-Франківської області по справі N А-9/244 від 10.01.2008 року, встановлено факт, що спірні будівлі є державною власністю, що перебувають у повному господарському віданні Відділкової лікарні ст. Івано-Франківськ Львівської залізниці.

Судами встановлено що, оскільки у позивача не було документів, передбачених ст. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, Відділкова лікарня звернулась до суду з вимогою про визнання права державної власності на нежитлову будівлю N 94 на вул. Вовчинецькій, нежитлові будівлі N 12 на вул. Тарнавського та нежитлову будівлю N 17 на вул. Привокзальній, які перебувають у повному господарському віданні Відділкової лікарні.

Крім того, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про те, що позивач набув майно на законних підставах, тому воно підлягає державній реєстрації.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 22 ГК України, держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики. Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів. Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Пунктом 1.1 Статуту визначено, що Державний заклад "Відділкова лікарня ст. Івано-Франківськ ДТГО "Львівська залізниця" заснований на державній власності, відноситься до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, підпорядкований Державній адміністрації залізничного транспорту України, а в порядку координаційної діяльності - Державному територіально - галузевому об'єднанню "Львівська залізниця".

Відповідно до ст. 73 ГК України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функцію у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного підприємства перебуває у державній власності і закріплено за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Представником власника - держави - є відповідний орган державної влади, до сфери управління якого входить державне унітарне підприємство.

Функції власника майна щодо державного підприємства здійснює галузеве міністерство, до сфери діяльності якого входить підприємство.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. (з змінами та доповненнями.), який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, у ст. 4 встановлює, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно, що є у державній власності, здійснюється за заявою органу уповноваженому в установленому порядку управляти нерухомим майном, що є у державній власності.

Пунктом 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 07.02.2002 р., (із змінами і доповнюваннями), встановлено, що обов'язковій реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності на нерухоме майно держави в особі органів,уповноважених управляти державним майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 136 ГК України, щодо захисту права господарського відання застосовується положення закону, встановлені для захисту права власності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або звернулись в інтересах інших суб'єктів господарювання, у випадках, передбачених законом, зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до господарського суду з позовними заявами з метою за хисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. При цьому, у випадках, якщо позов подано особою не у власних інтересах, а в інтересах іншої особи, позивачем є особа, в інтересах якої подано позов про за хист прав, і законних інтересів.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і організацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також прокурорів чи їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Звертаючись фактично з позовом про визнання права власності за державою в особі Кабінету Міністрів України попередні судові інстанції не врахували те, що чинне процесуальне законодавство передбачає, що позовні вимоги можуть заявлятись не у власних інтересах, а в інтересах іншої особи, але у таких випадках фактичним позивачем є особа, в інтересах якої подано позов про захист її прав і законних інтересів.

Тобто, захищаючи право державної власності та визнаючи право власності на нежитлову будівлю N 94 на вул. Вовчинецькій, нежитлові будівлі N 12 на вул. Тарнавського, нежитлову будівлю N 17 на вул. Привокзальній, які перебувають у повному господарському віданні Державного закладу "Відділкова лікарня ст. Івано-Франківськ державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" за державою, участь у даній справі мав приймати орган уповноважений в установленому порядку управляти нерухомим майном, а саме Міністерство транспорту та зв'язку України.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди порушили і неправильно застосували норми процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи, місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 85, 1115 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 ГПК України, суд постановив:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 року у справі N 20/33 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

 

Головуючий, суддя

А. Г. Полянський

Судді:

Г. П. Коробенко

 

Г. М. Фролова

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали