ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

09.06.2011 р.

Справа N 36/245(05-5-36/5129)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Добролюбової Т. В., суддів: Гоголь Т. Г., Швеця В. О. розглянув у відкритому судовому засіданні (за участю представників сторін ОСОБА_1 - дов. від 15.06.2010, позивача ОСОБА_2 - дов. від 18.04.2011, відповідача ОСОБА_1 - дов. від 05.01.2011, третьої особи-1 - не з'явились, повідомлені належно, третьої особи-2 - 4, 6 ОСОБА_3 - дов. від 25.01.2011, третьої особи-5 - Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця") матеріали касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 у справі N 36/245 господарського суду міста Києва за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи 1. ДТГО "Південно-Західна залізниця", 2. Київська міська рада, 3. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 4. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві, 5. Фонд державного майна України, 6. Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання права власності.

Міністерство транспорту та зв'язку України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом, з урахуванням змін, до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на майновий комплекс, що знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", та розташований у місті Києві, на вул. Чоколівській, 38, а саме: на адміністративну будівлю стадіону, площею 217,7 кв. м, літ. "А" за технічним паспортом, 1965 рік введення в експлуатацію; баскетбольний майданчик, площею 448 кв. м, N 1 за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію; волейбольний майданчик, площею 472,5 кв. м, N II за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію; доріжка для стрибків, площею 80 кв. м, N III за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію; футбольний майданчик, площею 989 кв. м, N IV за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію, бігова доріжка, площею 1020 кв. м, N V за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою відповідача у оформленні права державної власності на спірне майно та видачі відповідного свідоцтва. Позивач посилався на приписи статей 15, 16, 170, 191, 326, 328, 329, 392 Цивільного кодексу України, статей 20, 22, 73, 141, 147 Господарського кодексу України, статей 3, 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", статті 9 Закону України "Про транспорт", статті 5 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 26, 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.09.2010 (суддя Трофименко Т. Ю.) в позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, господарський суд виходив з того, що відповідач відмовив ДТГО "Південно-Західна залізниця" в оформленні права власності на спірне майно у зв'язку з ненаданням останнім належно оформленого пакету документів, як того вимагає Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.10.2009 N 1227. Водночас суд визнав, що відповідачем не оспорюється право власності позивача на спірне майно. Суд керувався приписами статей 317, 319, 321, 328, 386, 392 Цивільного кодексу України, Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.10.2009 N 1227.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 (судді Отрюх Б. В., Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", в якій просить скасувати судові акти у справі, та задовольнити позов. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, заявник посилається на порушення судами приписів статей 328, 392 Цивільного кодексу України, Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 N 584/744, Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.10.2009 N 1227, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, статей 1, 2, 32, 33, 43, 54 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що відмова відповідача в оформленні права власності на спірне майно є неправомірною та свідчить про те, що Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не визнає право власності держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на спірне нерухоме майно, яке перебуває в господарському віданні ДТГО "Південно-Західна залізниця".

Від Міністерства транспорту та зв'язку України надійшло пояснення у справі, в якому міністерство просить задовольнити касаційну скаргу залізниці.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т. Г., пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Міністерства транспорту та зв'язку України заявлена до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на майновий комплекс, що розташований у місті Києві, на вул. Чоколівській, 38 та знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", а саме: адміністративну будівлю стадіону, площею 217,7 кв. м, літ. "А" за технічним паспортом, 1965 рік введення в експлуатацію; баскетбольний майданчик, площею 448 кв. м, N 1 за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію; волейбольний майданчик, площею 472,5 кв. м, N II за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію; доріжка для стрибків, площею 80 кв. м, N III за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію; футбольний майданчик, площею 989 кв. м, N IV за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію, бігова доріжка, площею 1020 кв. м, N V за технічним паспортом, 2004 рік введення в експлуатацію. Як на підставу позову, позивач посилався на безпідставну відмову відповідача в оформленні права державної власності на спірне майно та видачі відповідного свідоцтва, що, на його думку, свідчить про невизнання відповідачем права державної власності на спірний об'єкт та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У відповідності до приписів статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. За приписами частини 5 статті 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Згідно з приписами статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відтак, позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй такого права. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. Приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Господарськими судами в ході розгляду справи було установлено, що Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до Головного управління комунальної власності м. Києва для оформлення права державної власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані у місті Києві, на вул. Чоколівській, 38. Проте, відповідач повідомив про відсутність підстав для оформлення права власності у зв'язку з ненаданням необхідних для оформлення права власності документів, передбачених Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна. Отже, як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами у справі виник з підстав відмови відповідача в оформленні права власності позивача на спірне майно, через ненадання повного пакету документів необхідних для оформлення такого права. Згідно з приписами статті 19 Конституції України орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 N 584/744, управління є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітне і підконтрольне Київській міській раді. Згідно з пунктом 28 цього Положення управління, у встановленому порядку, здійснює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтв про право власності (реєструючий орган). Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна регулюється Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в місті Києві, затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.10.2009 N 1227, яке передбачає подачу заявником повного пакету документів наданих в оригіналі чи нотаріально завірених копіях, на підставі яких оформлюється свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення в передбачених Положенням випадках. В розумінні приписів зазначеного Положення на відповідача покладено обов'язок зі здійснення оформлення права власності на об'єкти нерухомості за наявності всіх необхідних для оформлення права власності документів. Між тим, як установили суди, відповідачем не було оформлено заявнику право власності на спірне майно з огляду на ненадання ним належно оформленого пакету документів, як того вимагає зазначене Положення. Тобто при зверненні до Головного управління комунальної власності м. Києва заявником не було дотримано вимог, встановлених Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в місті Києві, затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.10.2009 N 1227. Водночас господарськими судами було установлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач не є тією особою, яка оспорює право власності на спірне майно чи його не визнає. При цьому, як встановили суди, позивач не довів порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів, адже відповідач не оспорює право державної власності на спірні об'єкти, а відтак відсутні підстави для визнання права власності, як того вимагають приписи статті 392 Цивільного кодексу України. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судами попередніх інстанцій. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 цього ж Кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Враховуючи те, що відповідач не є тією особою, яка оспорює право власності на спірне майно чи його не визнає, а лише відмовляється оформити відповідне право та видати свідоцтво у зв'язку з неподанням повного пакету необхідних для такого оформлення документів, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок господарських судів про відмову в позові. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги визнаються непереконливими, оскільки не спростовують висновків викладених в судових рішеннях господарських судів попередніх інстанцій у даній справі, а відтак не можуть бути підставами для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 у справі N 36/245 залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

 

Головуючий, суддя

Т. Добролюбова

Судді:

Т. Гоголь

 

В. Швець

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали