ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

02.02.2011 р.

N 36/238

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів: Мирошниченка С. В. - головуючого, Барицької Т. Л., Жукової Л. В., розглянувши касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. у справі N 36/238 господарського суду міста Києва за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - 1. Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця"; 2. Київська міська рада; 3. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 4. Інспекція Архітектурно-будівельного контролю у місті Києві; 5. Фонд державного майна України; 6. Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про визнання права власності (в судовому засіданні взяли участь представники від: позивача - Бортник О. М., відповідача - Нечипорчук Н. О., треті особи - 1. Бортник О. М., 2. Ткаченко А. Т., 3. не з'явилися, 4. не з'явилися, 5. Комарницька О. Б., 6. не з'явилися), встановив:

Міністерство транспорту України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи 1. Дочірнє територіальне - галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", 2. Київська міська рада, 3. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 4. Інспекція Архітектурно - будівельного контролю у м. Києві, 5. Фонд державного майна України, 6. Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.09.2010 у справі N 36/238 у задоволенні позовних вимог Міністерству транспорту України відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р., апеляційну скаргу Міністерства транспорту та зв'язку України залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2010 у справі N 36/238 залишено без змін. Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" подало касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 08.09.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. у справі N 36/238 і прийняти нове рішення, яким визнати право власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на нерухоме майно, що знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" та розташоване за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 4, а саме: Будівля трансформаторної підстанції N 609, літера "Д" за технічним паспортом, інвентарний N 010070, рік введення в експлуатацію 1990.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Міністерство транспорту та зв'язку України підтримує касаційну скаргу та в своїх поясненнях від 02.02.2011 р. просить задовольнити скаргу, скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення яким визнати право власності держави України в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на нерухоме майно, що знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 4.

Головне управління комунальної власності м. Києва в запереченнях на касаційну скаргу, просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти залишити без змін.

Міністерство транспорту та зв'язку 02.02.2011 р. подало клопотання про зупинення провадження у справі N 36/238 відповідно до ч. 2 п. 3 ст. 79 ГПК України, свої вимоги обґрунтовує тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. N 789 затверджене Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, відповідно до якого міністерство є головним (провідним) органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту (п. 1) та здійснює державне управління в галузі транспорту. Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 р. N 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" постановлено реорганізувати Міністерство транспорту та зв'язку України.

Колегія суддів касаційної інстанції враховуючи дані обставини справи відмовляє у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справу, у зв'язку з тим що заміна однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації відбувається відповідно до ст. 25 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" з метою проведення державної реєстрації права власності на спірне майно звернулося до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з заявою, в якій просило оформити свідоцтво на право державної власності в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на належне приміщення площею 74,9 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе 4, літера "Д".

Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом N 042/13/1-7393 від 24.10.2007 відмовило в оформленні права власності на спірне майно, у зв'язку з відсутністю підстав для такого оформлення. При цьому відповідач у листі повідомив, що оформлення права власності на об'єкти нерухомості з видачею свідоцтва про право власності здійснюється відповідно до Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, наданий пакет документів не містить документів про відведення земельної ділянки, актів приймання об'єктів в експлуатацію, розпоряджень про присвоєння поштової адреси тощо.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що у відповідності до Положення на Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) покладено обов'язок здійснювати оформлення права власності на об'єкти нерухомості виключно при наявності всіх необхідних для оформлення права власності документів. Відповідачем не було оформлено заявнику право власності на спірне майно, в зв'язку з ненаданням останнім належно оформленого пакету документів, що передбачені Положенням.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Зокрема, одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено також способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Позивач звертаючись до господарського суду з позовом посилався на те, що деякі документи, що передбачені Положенням не збереглися.

Статтею 4 Закону України "Про транспорт" встановлено, що державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. N 789 затверджено Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, відповідно до якого міністерство є головним (провідним) органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту та здійснює державне управління в галузі транспорту.

Підпунктом 29 пункту 4 зазначеного Положення встановлено, що міністерство виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Позивач стверджував, що до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України входить Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", яке відповідно до преамбули Статуту Державного територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" створено згідно зі статтями 1, 4 Закону України "Про залізничний транспорт" та засновано на державній власності, яке належить до сфери управління Міністерства транспорту України та підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України.

До складу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" входить відокремлений підрозділ - Київська дистанція електропостачання, яка діє на підставі Положення про відокремлений підрозділ Київську дистанцію електропостачання Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" затвердженого наказом начальника Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" від 08.06.2006 N 284-Н.

Відповідно до Положення про відокремлений підрозділ Київську дистанцію електропостачання, основним завдань Дистанції є забезпечення надійного електропостачання на тягу поїздів, засобів сигналізації, централізації, блокування, зв'язку та обчислювальної техніки.

Позивач зауважував, що згідно Технічного паспорту, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, довідки Дистанції про балансову належність від 22.05.2007 N 629, інвентарної картки обліку основних засобів будівля трансформаторної підстанції N 609, розташована за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 4 літера "Д", інвентарний N 010070, рік введення в експлуатацію 1990, обліковується на балансі Дистанції електропостачання та знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця".

Міністерство транспорту та зв'язку України зазначає, що спірне нерухоме майно є державним, знаходиться в господарському віданні, правомірному та добросовісному володінні третьої особи та перебуває на балансі Дистанції електропостачання, що підтверджується зазначеною довідкою про балансову належність об'єкту нерухомого майна та інвентарними картками обліку основних засобів Дистанції електропостачання.

Позивач, звернувся з позовом до господарського суду, оскільки право власності на спірне майно належним чином не оформлено та не зареєстровано.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності зазначеного Закону, визнаються державою.

У відповідності до положень статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виконання, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина 4 статті 182 Цивільного кодексу України).

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 року N 1952-IV, із змінами та доповненнями.

Згідно пп. 10 п. "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, щодо обліку та реєстрації відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" делеговані повноваження це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Підпунктом "а" пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року N 7/5, передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Проте судом, в порушення вимог ст. 84 ГПК України не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач (ст. 392 ЦК України), пов'язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту, а у відповідача - відповідного передбаченого законом обов'язку, з витребуванням на підставі ст. 38 ГПК України і дослідженням документів, підтверджуючих обставини і підстави позову.

Вищезазначені приписи діючого законодавства залишились поза увагою судів обох інстанцій, оскільки фактично судами розглянуто спір не з тих підстав з яких його було ініційовано позивачем.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, при новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. у справі N 36/238 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

 

Головуючий

С. В. Мирошниченко

Судді:

Т. Л. Барицька

 

Л. В. Жукова

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали