ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

03.11.2011 р.

Справа N 6/613-21/98

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Добролюбової Т. В., суддів - Гоголь Т. Г., Швеця В. О., розглянувши у судовому засіданні (за участю представників сторін: прокуратури - Ходаківський М. П. (прокурор ГПУ), посв. N 147; позивача - не з'явились, повідомлені належно; відповідача-1 - ОСОБА_5, дов. від 22.08.2011; відповідача-2 - Кісіль І. М., наказ про признач.; третьої особи - ОСОБА_7, дов. від 21.06.2011) матеріали касаційної скарги Єврейської релігійної громади міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011 у справі N 6/613-21/98 господарського суду міста Києва за позовом Єврейської релігійної громади міста Києва до: 1) Державного комітету архівів України, 2) Центрального державного історичного архіву України, третя особа - Кабінет Міністрів України (за участю прокуратури міста Києва), про визнання права власності на Сувої Тори.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 02.11.2011 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т. В. - головуючого, Гоголь Т. Г., Швеця В. О.

Єврейська релігійна громада міста Києва звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом, з урахуванням змін, до Державного комітету архівів України і Центрального державного історичного архіву України про визнання за нею (як правонаступником першої рабинської дільниці Єврейської громади міста Києва) права власності на Сувої Тори (фонд 1269, оп. 1, спр. 1; 10; 23; 26; 27; 28; 36; 40; 53; 59; 63; 68; 70; 76; 92; 95; 99; 104). Позивач наголошував на тому, що спірні Сувої Тори є культовим майном Єврейської релігійної громади міста Києва. На початку 30-х років минулого століття вони були вилучені з Хоральної синагоги, яка відносилася до першої рабинської дільниці Єврейської громади міста Києва. Оскільки позивач є правонаступником Єврейської громади першої рабинської дільниці міста Києва, він на підставі приписів Указу Президента України N 1004/2007 "Про передачу іудейським релігійним громадам України сувоїв Тори" звертався до відповідача-1 з вимогою про повернення спірного культового майна, втім ця вимога позивача була залишена без задоволення. Позов обґрунтований приписами статей 35, 102 Конституції України, статей 328, 392 Цивільного кодексу України, статей 3, 17, 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", положеннями Указу Президента України N 1004/2007 "Про передачу іудейським релігійним громадам України сувоїв Тори".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2010 (судді: Ковтун С. А., Чеберяк П. П., Головатюк Л. Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2010 (судді: Корсак В. А., Авдеєв П. В., Коршун Н. М.), в позові було відмовлено. Суд дійшов висновку, що спірні Сувої Тори є державним майном. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 316, 319, 321, 392 Цивільного кодексу України, статей 8, 10 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи".

За касаційною скаргою Єврейської релігійної громади міста Києва Вищий господарський суд України переглянув вказані судові акти у справі та постановою від 04.10.2010 (судді: Кот О. В., Шевчук С. Р., Демидова А. М.) їх скасував через неповноту судового дослідження та нез'ясування усіх обставин справи, а касаційну скаргу скаржника задовольнив.

При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2011 (судді: Шевченко Е. О., Спичак О. М., Мандриченко О. В.) у задоволенні позову відмовлено. Господарський суд установив, що спірні Сувої Тори є власністю держави як архівні документи, котрі входять до складу Національного архівного фонду, та надаються лише в тимчасове користування і не можуть бути предметом угод, пов'язаних з передачею права власності. Водночас суд визнав недоведеним факт приналежності позивачу на праві власності спірного культового майна, а також того, що він є правонаступником Єврейської громади першої рабинської дільниці міста Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011 (судді: Суховий В. Г., Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Єврейська релігійна громада міста Києва, в якій просить скасувати рішення та постанову у справі, а позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення господарськими судами приписів статей 11, 35 Конституції України, статей 317, 321, 328, 329, 386, 387 Цивільного кодексу України, статті 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статей 8, 9 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", пункти 2, 3 наказу Державного комітету архівів N 43 від 11.06.2002, пункту 7 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" N 02-5/109 від 29.02.96, пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Указу Президента від 04.03.92 N 125 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна", Розпорядження Президента України N 53/94-рп "Про повернення релігійним організаціям культового майна", статей 21, 22, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник не погоджується з висновком судів про приналежність спірних сувоїв до державної власності та наголошує на тому, що Сувої Тори є культовим майном Єврейської громади першої рабинської дільниці міста Києва, правонаступником якої є Єврейська релігійна громада міста Києва. При цьому, скаржник вважає таким доказом Список предметів релігійного культу, що знаходяться в хоральній синагозі Бродського від 25.04.19.

Від відповідача-1 судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому комітет просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від відповідача-2 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т. Г., пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України відзначає наступне.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами.

В процесі розгляду справи господарськими судами було установлено та підтверджено матеріалами справи, що у 1852 році згідно з указом імператора Російської імперії від 02.04.1852 "Об учреждении в Киеве, Витебске и Вильно центральных архивов для актовых книг западных губерний" був заснований Центральний архів давніх актів у м. Києві. Наказом Народного комісара внутрішніх справ УРСР від 01.12.43 N 021 "Про реорганізацію державних архівів Української РСР у відповідності до затвердженої РНК СРСР сіткою" було утворено Центральний державний історичний архів в м. Києві, до складу якого було включено документальні матеріали ліквідованого Центрального архіву давніх актів в м. Києві. Відповідно до переліку фондів відділу давніх актів ЦДІА УРСР, затвердженого начальником ЦДІА УРСР 26.12.58, під N 1269 було сформовано фонд - колекція тор XVIII ст. на давньоєврейській мові. Судами також установлено, що починаючи з листопада 1992 року Центральний державний історичний архів України надавав Єврейській релігійній громаді м. Києва у тимчасове користування документальні матеріали (справи) фонду N 1269, опис N 1 "Колекція тор давньоєврейською мовою" для проведення святкових і будніх молитов в Центральній синагозі м. Києва - Сувої Тори в різній кількості, які поверталися позивачем відповідачу-2 в різний час, останні з них повернуто 12.03.2007. Згідно з актом Центрального державного історичного архіву України від 31.01.2009 N 18 "Про видавання документів у тимчасове користування" Єврейській релігійній громаді міста Києва на підставі листа Головного рабина України і м. Києва від 11.05.2007 N 30 та дозволу голови Державного комітету архівів України від 11.05.2007, Центральній синагозі міста Києва було надано в тимчасове користування для використання під час відправлення релігійних обрядів колекцію тор староєврейською мовою 18 сувоїв загальною кількістю 1100 фрагментів, номер фонду - 1269, справи: N 1, 10, 23, 26, 27, 28, 36, 40, 53, 59, 63, 68, 70, 76, 92, 95, 99, 104. Зазначені документи (Сувої Тори) були отримані позивачем. Позивач 26.08.2009 звернувся до Державного комітету архівів України з листом N 71, в якому просив на підставі Указу Президента України від 24.10.2007 N 1004/2007 "Про передачу іудейським релігійним громадам України сувоїв Тори", передати у власність Єврейській релігійній громаді міста Києва спірні Сувої Тори, котрі знаходяться у нього в тимчасовому довгостроковому користуванні. Втім, Державний комітет архівів України повідомив позивача про те, що спірні Сувої Тори, які належать державі у Національному архівному фонді, можуть передаватися лише в тимчасове користування. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Єврейської релігійної громади міста Києва заявлена до Державного комітету архівів України і Центрального державного історичного архіву України про визнання за нею (як правонаступника 1-ї рабинської ділянки Єврейської громади міста Києва) права власності на Сувої Тори (фонд 1269, оп. 1, спр. 1; 10; 23; 26; 27; 28; 36; 40; 53; 59; 63; 68; 70; 76; 92; 95; 99; 104). Ухвалюючи судові акти у справі господарські суди першої і апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відносини, пов'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання архівної справи врегульовані Законом України "Про Національний архівний фонд та архівні установи". Відповідно до приписів статті 1 цього Закону документ Національного архівного фонду - це архівний документ, культурна цінність якого визнана відповідною експертизою та який підлягає державному обліку і зберіганню; Національний архівний фонд - це сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя Українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації. Згідно з пунктом 2 Постанови Верховної Ради України від 24.12.93 N 3815-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" до складу Національного архівного фонду віднесено архівні документи, які на час введення в дію цього Закону знаходяться на державному обліку. Частиною 3 статті 8 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" унормовано, що архівні документи, котрі нагромадилися за час діяльності органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, а також документи, що передані державним архівним установам іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності, є власністю держави. Разом з тим, згідно з Положенням про Центральний державний історичний архів України, затвердженим наказом Державного комітету архівів України від 25.04.2002 N 31, Центральний державний історичний архів України є державним органом, який виконує завдання та функції держави з управління архівною справою та діловодством, забезпечує реалізацію державної політики в цій сфері, облік, збереженість документів Національного архівного фонду загальнодержавного значення використання їх інформації. Підпунктом 3 пункту 4 названого Положення передбачено, що Центральний державний історичний архів України здійснює в установленому порядку право власності на документи Національного архівного фонду, що зберігаються в ньому та належать державі. Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши повторно усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій установили, що спірні Сувої Тори були передані відповідачу-2 колишнім архівом давніх актів в м. Києві, вони перебувають на державному обліку та є власністю держави як архівні документи, що входять до складу Національного архівного фонду. Разом з цим, за приписами статті 10 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" документи Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, не можуть бути об'єктом приватизації, купівлі-продажу, застави або інших угод, пов'язаних з передачею права власності, і надаються лише в тимчасове користування. Право власності на зазначені документи може бути передане лише згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і законами України. В ході розгляду справи господарськими судами також було установлено, з підтвердженням матеріалами справи, що позивач не є правонаступником Єврейської громади першої рабинської дільниці м. Києва; що спірні Тори не надходили до архіву від Єврейської громади першої рабинської дільниці м. Києва та те, що вони не є торами, які належали та якими користувалася Єврейська громада першої рабинської дільниці м. Києва під час богослужінь. Окрім того, приписами частини 2 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" унормовано, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 04.03.92 N 125/92 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів доручено організувати інвентаризацію культового майна, що зберігається у фондах державних музеїв і архівів, для вирішення у встановленому порядку питання про можливість його подальшого використання за призначенням. Господарськими судами було установлено, що відповідне рішення уповноваженого органу щодо передачі спірних Тор у власність не приймалося. На підставі Указу Президента України від 24.10.2007 р. N 1004/2007 "Про передачу іудейським релігійним громадам України сувоїв Тори" Кабінету Міністрів України доручено опрацювати у місячний строк питання щодо передачі в установленому порядку іудейським релігійним громадам України сувоїв Тори, що перебувають у Національному архівному фонді України. Господарськими судами було установлено, що спірні Сувої Тори, які перебувають у Національному архівному фонді та належать на праві власності державі, надані позивачеві у тимчасове користування для використання під час відправлення релігійних обрядів на підставі акта Центрального державного історичного архіву України від 31.01.2009 N 18 "Про видавання документів у тимчасове користування". За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 16 названого Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За приписами статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Оскільки, господарські суди встановили: що власником спірних Тор є держава в особі Центрального державного історичного архіву України; що ці Тори не належали Єврейській громаді першої рабинської дільниці м. Києва; що на момент розгляду справи відсутнє відповідне рішення про передачу позивачеві у власність спірних Тор (як-то передбачено Законами України "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про Національний архівний фонд і архівні установи"), а лише в користування, господарські суди вірно застосували приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином, враховуючи приписи законодавства та встановлені господарськими судами обставини справи, переоцінка яких за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, судова колегія вважає правомірним висновок судів про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011 у справі N 6/613-21/98 залишити без змін.

Касаційну скаргу Єврейської релігійної громади міста Києва - без задоволення.

 

Головуючий суддя

Т. Добролюбова

Судді:

Т. Гоголь

 

В. Швець

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали