КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

17.01.2012 р.

N 9/107-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого - Вербицької О. В., суддів: Буравльова С. І., Андрієнка В. В. (за участю секретаря Горголь І. С., за участю представників: прокуратури: Галезник О. І., (пос. від 14.09.2007 року N НОМЕР_1); позивача: ОСОБА_1, (дов. від 13.12.2010 року N 4075); відповідача 1: ОСОБА_2, (дов. від 01.08.2011 року N 01-17/2760); відповідача 2: ОСОБА_3, (дов. від 19.12.2011 року N 19-12/01); ОСОБА_4, (дов. від 19.12.2011 року N 19-12/01); третьої особи 1: не з'явився; третьої особи 2: не з'явився; третьої особи 3: ОСОБА_5, (дов. від 05.01.2012 року N 11/01-42/17)), розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Виконавчого комітету Ірпінської міської ради та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення господарського суду Київської області від 27.09.2011 року у справі N 9/107-11 (суддя - Сокуренко Л. В.) за позовом Прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", третя особа 1 - Комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації", третя особа 2 - Дочірнє підприємство "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки", третя особа 3 - Федерація професійних спілок України, про скасування рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, встановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2011 року у справі N 9/107-11 за позовом прокурора міста Ірпеня Київської області (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач) до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради (далі - відповідач 1), Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - відповідач 2, ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"), за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Комунального підприємства "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" (далі - третя особа 1), Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки" (далі - третя особа 2) про скасування рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, Виконавчий комітет Ірпінської міської ради та Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких відповідач 1 просить скасувати оскаржуване рішення "в частині стягнення з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради солідарно з ПАТ "Укрпрофоздоровниця" державного мита у сумі 14169,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу", а відповідач 2 просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідачі зазначають, що при прийнятті спірного рішення, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 року апеляційні скарги відповідачів було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 15 хв. 22.11.2011 року.

22.11.2011 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від прокуратури про залучення Федерації професійних спілок України, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Також, 22.11.2011 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника відповідача 2 про залучення Федерації професійних спілок України, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Крім того, 22.11.2011 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника відповідача 2 про залучення інституту "Укркурортпроект", в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Також, 22.11.2011 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника відповідача 2 про витребування документів у прокуратури.

22.11.2011 року до початку судового засідання через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника відповідача 2 про "перенесення розгляду справи".

22.11.2011 року в судове засідання в апеляційній інстанції з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача 1. Представники відповідача 2 та третіх осіб у судове засідання не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року розгляд справи відкладено на 13.12.2011 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу.

13.12.2011 року в судове засідання в апеляційній інстанції з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача 2. Представники відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання не з'явилися, причини неявки в судове засідання не повідомили.

В судовому засіданні представниками прокуратури, позивача та відповідача 2 надані письмові клопотання щодо продовження строків розгляду апеляційної скарги.

Колегія суду, заслухавши думку учасників судового процесу, розглянувши заявлені клопотання, вирішила задовольнити клопотання прокуратури та відповідача 2 про залучення Федерації професійних спілок України, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (далі - третя особа 3), на стороні Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Розглянувши заявлені сторонами клопотання: про залучення інституту "Укркурортпроект", в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та про витребування документів у прокуратури, колегія суду ухвалила відмовити в їх задоволенні, як таких, що не впливають на розгляд справи по суті.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 року судом були задоволені клопотання щодо продовження строку розгляду справи, розгляд справи відкладено на 17.01.2012 року на підставі ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу.

17.01.2012 року в судовому засіданні в апеляційній інстанції з'явились представники прокуратури, позивача, відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи 3.

Представники третьої особи 1 та третьої особи 2 у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третьої особи 1 та третьої особи 2.

Крім того, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки, визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України двохмісячний строк вирішення спору закінчився, а представники в судове засідання не являються, судова колегія вважає за можливе також застосувати положення Конвенції та здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третьої особи 1 та третьої особи 2.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні надав письмові клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, про витребування доказів, призначення судової будівельно-технічної та економічної експертизи, а також письмове клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - інститут "Укркурортпроект".

Суд, проаналізувавши заявлені клопотання, матеріали справи та вислухавши пояснення сторін, ухвалив відмовити в задоволенні заявлених клопотань з огляду на наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, строк позовної давності прокуратурою не пропущено, оскільки, його відлік починається з 06.12.2011 року - з часу проведення перевірки Ірпінської міської ради прокуратурою м. Ірпіня, що також було вірно встановлено судом першої інстанції.

В свою чергу, ст. 27 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

В свою чергу, відповідачем 2 не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст. 34 ГПК твердження вказані у заявлених вище клопотаннях.

Пунктом 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" передбачено, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Крім того, заявлені в клопотаннях вимоги не стосуються предмету спору та не впливають на його розгляд по суті.

Заслухавши пояснення прокуратури, представників сторін та третіх осіб, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва N 971 від 23 грудня 1991 року було зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке створено на базі майна засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

До статутного капіталу ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" передано спірний майновий комплекс.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2000 року Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради прийнято рішення від 25 липня 2000 року за N 207/4 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства дитячого пансіонату з лікуванням "Дубки" за адресою м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 2 за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 14.06.2011 задоволено протест прокурора і скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради N 207/4 від 25.07.2000 року "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства дитячого пансіонату з лікуванням "Дубки" за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Однак, оскільки при прийнятті рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради N 207/4 від 25.07.2000 року були порушені вимоги вищевикладених законодавчих норм, це рішення має бути визнано судом незаконним з моменту його прийняття. Лише у такий спосіб права держави як власника спірного цілісного майнового комплексу буде поновлено належним чином.

Разом з тим, на виконання рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради N 207/4 від 25.07.2000 року КП КОР "Іріпньске БТІ" Закритому акціонерному товариству "Укрпрофоздоровниця" видано свідоцтво про право власності на будівлі та споруди дитячого пансіонату з лікуванням "Дубки" за адресою м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 2.

Відповідно до вищевказаного свідоцтва про право власності об'єкт за адресою: Ірпінь, вул. Мінеральна, 2 складається з будівель і споруд дитячого пансіонату лікуванням "Дубки" та належить на праві колективної власності ЗАТ "Укрфпрофоздоровниця".

Згідно інвентаризаційної справи N 4982 на будівлі та споруди, санаторій "Дубкі" складається з таких будівель:

- літера "А" адмінкорпус площею 489,5 кв. м,

- літера "В" головний корпус площею 881,6 кв. м,

- літера "Г" столова площею 310,5 кв. м,

- літера "З" гараж-майстерня площею 283,7 кв. м,

- літера "И" котельня-басейн площею 315,0 кв. м,

- літера "Д" конюшня,

- літера "Е" сарай,

- літера "Ж" вбиральня,

- літера "Л" водонапірна вежа,

- літера "К" бензосклад,

- літера "М" сарай,

- літера "Н" сарай,

- літера "П" вбиральня, N 1 - 5 огорожа, I замощення.

Крім того, відповідно до листа ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки", балансова вартість майна санаторію становить 1416900 тис. грн.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.60 N 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинку відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я було зобов'язано передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Згідно з п. 2 вказаної постанови Ради Міністрів УРСР майно передавалося профспілковим органам у відання.

Передача спірного майна у відання профспілкам мала місце у період дії Конституції (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.37 р.

Статтею 4 Конституції (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.37 р. визначено, що економічну основу УРСР становлять соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, що утвердилися внаслідок ліквідації капіталістичної системи господарства, скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і знищення експлуатації людини людиною.

Відповідно до ст. 5 зазначеної Конституції УРСР (1937 р.) соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

При цьому, у виключній власності держави були, зокрема, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави (ст. 11 Конституції УРСР 1937 р.).

Згідно зі ст. ст. 6, 7 Конституції УРСР (1937 р.) земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, організовані державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машинно-тракторні станції і т. п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром.

Громадські підприємства в колгоспах і кооперативних організаціях з їх живим і мертвим реманентом, продукція, що її виробляють колгоспи та кооперативні організації, так само їх громадські будівлі, становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Згідно із ст. 9 Конституції УРСР (1937 р.) поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною формою господарства в УРСР, допускається законом дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів, яке ґрунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці.

Тобто, Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.37 р., яка була діюча станом на 1960 р., для будь-яких установ, організацій, підприємств передбачала форму власності на майно лише у вигляді соціалістичної власності. За таких обставин, госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати, які згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.60 N 606 були передані профспілковим органам, могли бути передані тільки у господарське відання, а не у власність.

Аналогічні положення зазначені у постанові Вищого господарського суду України від 18.05.2011 у справі N 2-12/2394.4-2010.

Право повного господарського відання -це право юридичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном, яке надано їй власником для здійснення підприємницької діяльності.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства (ст. 37 Закону України "Про власність").

Поява цієї правової категорії зумовлена необхідністю розмежування права власності держави і права підприємства щодо виділеного йому державою майна. Відмінність права власності та права господарського відання полягає насамперед у характері цих прав. Суд звертає увагу на те, що, оскільки право власності є основним, самостійним правом, у той час як право господарського відання насамперед залежить від права власності, то право господарського відання є речовим правом вторинного характеру.

Крім того, аналізуючи норми цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що право господарського відання передбачено лише стосовно об'єктів державної власності.

Зазначене також підтверджується змістом постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.60 N 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР".

Аналізуючи зміст постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.60 N 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", відповідно до якої Рада Міністрів Української постановила Держплану УРСР, Міністерству фінансів УРСР за участю Української республіканської Ради профспілок внести в план і бюджет Української РСР на 1960 рік зміни, що випливають із цієї постанови, а також зобов'язала Держплан СРСР передбачати, починаючи з 1961 року, в річних і перспективних планах по бюджету державного соціального страхування необхідні капітальні вкладення на будівництво і проектування санаторно-курортних установ, виділяти на будівництво, розширення, ремонт і благоустрій санаторіїв і будинків відпочинку необхідні матеріали, обладнання і транспорт, то суд дійшов висновку, що, оскільки спірні об'єкти нерухомості фінансувалися з бюджету державного соціального страхування, то профспілкові санаторії належали до об'єктів державної власності.

20.04.78 р. на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання прийнято Конституцію (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Статтями 10 - 13 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978 р.) також установлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.

Зокрема, ст. 10 Конституції УРСР (1978 р.) чітко визначено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.

Відповідно до ст. 20 Закону УРСР "Про власність" від 07.02.91 р. професійні спілки є суб'єктами права колективної власності.

Статтею 21 зазначеного Закону передбачено підстави виникнення права колективної власності. Цією статтею закону не передбачено підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від союзних громадських організацій новоствореним в України громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Документів, на підтвердження того, що спірне майно було передано державою профспілковим органам у будь-який час (з 1960 р. по 1991 р.) з господарського відання у власність відповідачем 2 до суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що майно, яке є предметом спору, перебувало у державній (соціалістичній) власності Української РСР, а при оголошенні незалежності державою Україна, це майно перейшло у державну власність України, а тому профспілковий орган не мав права власності на спірне майно і, як наслідок, не набув права розпорядження ним.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року N 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року N 1540-XII встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" N 1452-XII від 30 серпня 1991 року та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" N 1540-XII від 10 вересня 1991 року майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, а укладені після 29 листопада 1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" N 2268-XII від 10 квітня 1992 року з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України постановлено наступне: до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 1 травня 1992 року.

Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР, і до 1990 року були загальносоюзною громадською організацією. В єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР Укрпрофрада представляла республіканську організацію і мала статус юридичної особи.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 року N 3943-XII встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1 Постанови). Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року доручено визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2 Постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (пункт 3 Постанови).

Професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності (ст. 20 Закону України "Про власність").

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Відповідно до ст. ст. 20, 30 Закону України "Про власність" суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

Пунктом 10 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до відання делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.10.2000 р. N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду не має правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено також у ст. 16 ЦК України та ст. 1 ГПК України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2010 р. N 32/251-09 (16/213-08 (8/258-07)).

Згідно зі ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Таким чином, проаналізувавши вищевказані вимоги діючого законодавства та матеріалів справи, колегія суду приходить до висновку, що майно, передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю.

Аналогічні положення зазначені у постанові Верховного Суду України від 25.09.2007 у справі N 20-330/475-05-11719, постанові ВГСУ від 19.09.2009 р. N 48/202-20/191.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент прийняття виконавчим комітетом Ірпінської міської ради оскаржуваного рішення власником спірного майна була держава в особі Фонду державного майна України отже, лише Фонд державного майна України був уповноважений розпоряджатися спірним майном.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 57 Закону України "Про власність" (чинний на момент прийняття оскаржуваного рішення), якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Згідно ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що порушення виконавчим комітетом Ірпінської міської ради зазначених нормативно-правових актів призвело до помилкової зміни форми власності та власника майна, рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25 липня 2000 року за N 207/4 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства дитячого пансіонату з лікуванням "Дубки" за адресою м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 2 за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є незаконним з моменту прийняття та підлягає скасуванню.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про витребування майна із чужого незаконного володіння ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" будівлі та споруди дочірнього підприємства дитячого пансіонату з лікуванням "Дубки", а саме адмінкорпус площею 489,5 кв. м, головний корпус площею 881,6 кв. м, столова площею 310,5 кв. м, гараж-майстерня площею 283,7 кв. м, котельня-басейн площею 315,0 кв. м, конюшня, сарай, вбиральня, водонапірна вежа, бензосклад, сарай, сарай, вбиральня, N 1 - 5 огорожа, I замощення за адресою м. Іріпнь, вул. Мінеральна, 2, балансова вартість якого становить 1416900 грн. 00 коп. та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо строку позовної давності, де проаналізувавши матеріали справи та норми ст. ст. 257, 261 ЦК України вважає, що зазначений процесуальний строк прокуратурою не пропущено, та його відлік починається з 06.12.2011 року - з часу проведення перевірки Ірпінської міської ради прокуратурою м. Ірпіня.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищевикладене, думку апеляційної інстанції ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" не доведено вимоги апеляційної скарги, отже, вона не підлягає задоволенню.

В той же час, колегія суду вважає за можливе частково задовольнити апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, щодо розподілу судових витрат, а саме державного мита. Так, з матеріалів справи вбачається, що до відповідача 1 заявлено нематеріальну вимогу щодо "скасування рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння". Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що діяв на час розгляду справи в першій інстанції, з позовних заяв немайнового характеру справляється державне мито у розмірі - 85,00 грн., що і повинно бути стягнуто з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача 1 щодо звільнення від стягнення державного мита колегія суду не може прийняти до уваги.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи та не дав їм належну правову оцінку, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до зміни рішення у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ірпінської міської ради задовольнити частково.

Пункт 5 рішення господарського суду Київської області від 27.09.2011 року у справі N 9/107-11 за позовом прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Комунального підприємства "Ірпінське бюро технічної інвентаризації", Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Федерації професійних спілок України про скасування рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - змінити; виклавши в наступній редакції:

"Стягнути з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2-а, код ЄДРПОУ 05408846) в доход державного бюджету України державне мито в сумі 85 грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, код ЄДРПОУ 02583780) в доход державного бюджету України державне мито в сумі 14169 грн. 00 коп.

Стягнути солідарно, з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2-а, код ЄДРПОУ 05408846) та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, код ЄДРПОУ 02583780) 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

В іншій частині - апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ірпінської міської ради - залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Зобов'язати господарський суд Київської області видати відповідні накази.

Справу N 9/107-11 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

 

Головуючий, суддя

О. В. Вербицька

Судді:

С. І. Буравльов

 

В. В. Андрієнко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали