ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції в Донецькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправним припису, встановив:

У жовтні 2009 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції, в якому просив визнати протиправним припис відповідача від 20 липня 2009 року N 06-2003 в частині пункту 1 щодо зобов'язання при використанні водосховища "Миколаївське-1" отримати дозвіл на спеціальне водокористування.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що він не є спеціальним водокористувачем, оскільки, займаючись риборозведенням у зазначеному водосховищі, не здійснює забір води, тому йому не потрібно отримувати дозвіл на спеціальне водокористування.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2010 року, позовні вимоги задоволено.

Вищий адміністративний суд України постановою від 21 грудня 2010 року (Постанова N К-23949/10) зазначені судові рішення скасував та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із цією постановою, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд із підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 48 Водного кодексу України (далі - ВК). До заяви додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2007 року (К-7954/06) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхо-будівельне управління N 28" до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яка, на його думку, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 копії судового рішення по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статті 47, 48 ВК у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, застосовуючи статтю 48 ВК, виходив із того, що спеціальне водовикористання передбачає як забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, так і використання води для рибогосподарських потреб, що включає в себе і риборозведення, тому оскаржуваний припис відповідача відповідає нормам чинного законодавства і прийнятий у межах наданих йому повноважень.

У справі, рішення касаційного суду в якій додано до заяви, Вищий адміністративний суд України, застосовуючи статтю 47 ВК, керувався тим, що згідно зі статтею 23 Кодексу України про надра (у редакції від 4 березня 2004 року) землевласники та землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) видобувати для своїх господарських і побутових потреб прісні підземні води до 20 метрів. Також суд зазначив, що до компетенції податкового органу не входить визначення виду водокористування.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підставою перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції дає підстави для висновку, що ухвалення різних за змістом судових рішень обумовлено наявністю інших фактичних обставин справи та характером правовідносин із застосуванням неоднакових норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

О. О. Терлецький

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали