ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

15.09.2010 р.

N К-23295/07  
Справа N 11/177-А 

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючий - Нечитайло О. М., судді: Маринчак Н. Є., Острович С. Е., Пилипчук Н. Г., Рибченко А. О., при секретарі - Альошиній Г. А., за участю представників сторін: позивача - Вдовенка С. М., відповідача - Денисенко Н. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва на постанову господарського суду міста Києва від 28.03.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2007 р. у справі N 11/177-А (22а-1681/07 - номер справи у суді апеляційної інстанції) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва про визнання протиправним та повністю нечинним податкового повідомлення-рішення, встановив:

Постановою господарського суду міста Києва від 28.03.2006 р. (судова колегія у складі: головуючий, суддя - О. О. Євсіков, судді: С. М. Морозов, С. М. Мудрий), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий, суддя - Л. В. Бєлова, судді: В. В. Малиніна, Г. М. Бистрик), повністю задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант" (далі - позивач, ТОВ "Авант") до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському районі міста Києва). Визнано протиправним та повністю нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.04.2006 р. N 0001612301/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не доведено невідповідності ціни, за якою позивачем було здійснено реалізацію товару контрагентам, рівню звичайних цін, а тому донарахування підприємству податкового зобов'язання, як основного, так і штрафних (фінансових) санкцій, визнано безпідставним.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права просить скасувати зазначені рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надійшло.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. Позивачем було укладено з контрагентами - ТОВ "Карго" та ТОВ "Новатор-К" договори поставок товару від 02.02.2004 р. N 0202-01 та від 01.08.2005 р. N 0108-02. Умовами зазначених договорів передбачалася поставка позивачем товарів у визначені строки та відповідна оплата поставленого товару контрагентами.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства позивачем за період з 01.10.2004 р. по 30.09.2005 р., якою, крім інших, встановлено порушення підприємством п. 4.1 ст. 4 Закону України N 168/97-ВР, а саме здійснено реалізацію товарів контрагентам за договірними цінами, нижчими за звичайні, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1103452,01 грн.

За результатами вказаної перевірки 06.04.2006 р. було складено акт N 1684/23-4/32222647, на підставі якого 17.04.2006 р. прийнято спірне податкове повідомлення-рішення N 0001612301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2206904,00 грн. (1103452,00 грн. - основного платежу та 1103452,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань стало заниження, на думку податкового органу, підприємством бази оподаткування податком на додану вартість при проведенні господарських операцій з поставки товару, а саме здійснення реалізації товарів за договірними цінами, нижчими за звичайні.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України N 168/97-ВР база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Згідно з п. 1.12 ст. 1 зазначеного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР від 28.12.94 р., з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України N 334/94-ВР).

Нормами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України N 334/94-ВР встановлено, що у випадку якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Під справедливою ринковою ціною розуміється ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Зазначеною нормою під поняттям "ринок товарів (робіт, послуг)" розуміється сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території; під поняттям "ідентичні товари (роботи, послуги)" - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися; під поняттям "однорідні товари (роботи, послуги)" - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави суду касаційної інстанції погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що звичайною вважається ціна, визначена сторонами у договорі (в т. ч. і у договорах поставки товарів), якщо не встановлено інше. Тобто лише за умови наявності інших цін на ідентичні або однорідні товари на ринку у період здійснення господарських операцій сторонами, можливе встановлення факту заниження або завищення такої звичайної ціни.

Згідно з положеннями пп. 1.20.2 п. 1.20 вказаної статті для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Зі змісту зазначеної норми вбачається необхідність проведення ряду дій для визначення звичайної ціни товару, які, як було правильно встановлено попередніми судовими інстанціями, не було здійснено податковим органом, а лише взято без будь-яких на те підстав за об'єкт оподаткування середні ціни на реалізовані позивачем товари, визначені експертним висновком Київської торгово-промислової палати від 20.02.2006 р. N Ц-107.

Положеннями пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо безпідставності та незаконності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість є цілком обґрунтованими.

Оскільки донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем правомірно визнано судовими інстанціями необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21.12.2000 р., також здійснено правильно.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва на постанову господарського суду міста Києва від 28.03.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2007 р. у справі N 11/177-А (22а-1681/07 - номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 28.03.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2007 р. у справі N 11/177-А (22а-1681/07 - номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

О. М. Нечитайло

Судді:

Н. Є. Маринчак

 

С. Е. Острович

 

Н. Г. Пилипчук

 

А. О. Рибченко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали