ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Тітова Ю. Г., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), треті особи - Перший віце-прем'єр-міністр України, начальник Головного управління МВС в Харківській області (далі - ГУ МВС), про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на посаді, встановив:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України від 27 серпня 2009 року N 2038 о/с про призначення його на посаду начальника Департаменту транспортної міліції МВС зі звільненням з посади начальника ГУ МВС, а також просив поновити його на попередній посаді.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого наказу, оскільки призначення на зазначену посаду відбулося на порушення статті 43 Конституції України та вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення про проходження служби) без його згоди, а звільнення з попередньої посади - без погодження з Першим віце-прем'єр-міністром України, що суперечить п. 1.3 наказу МВС від 1 грудня 2008 року N 650 "Про затвердження переліків посад номенклатури Міністерства внутрішніх справ України" (далі - наказ N 650), яким затверджено перелік N 3 посад, призначення і звільнення працівників на які здійснюється за погодженням з Першим віце-прем'єр-міністром України наказом Міністра внутрішніх справ України.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що посада, на яку призначено позивача, є рівнозначною порівняно з тією, з якої його звільнено, а відтак згідно з пунктом 4 Інструкції про порядок призначення працівників на посади Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом N 650 (далі - Інструкція), для проведення такого призначення до Департаменту кадрового забезпечення МВС України мають бути подані особова справа, мотивоване подання й атестаційний лист. Рапорт про згоду на це призначення не подається. Окрім того, позивач пропустив без поважних причин встановлений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трьохмісячний строк звернення до суду.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2010 року скасовано та постановлено нову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним оспорюваний наказ та скасовано його. ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника ГУ МВС із 27 серпня 2009 року.

Апеляційний суд мотивував своє рішення пунктом 3 Інструкції, згідно з яким при висуненні кандидатів на посади до структурних підрозділів центрального апарату МВС, окрім інших документів, подається рапорт кандидата про згоду з призначенням на посаду, яку йому запропоновано. Оскільки позивача призначено керівником структурного підрозділу центрального апарату МВС, подання ним рапорту про згоду з призначенням на вказану посаду є обов'язковим.

Також суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк, передбачений статтею 233 КЗпП, із поважних причин.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2011 року постанову апеляційного суду скасовано, постанову суду першої інстанції залишено в силі.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), позивач, посилаючись на неоднакове застосування пункту 42 Положення про проходження служби, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2010 року у справі N К-20764/08.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2011 року справу допущено для перегляду Верховним Судом України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм, які регулюють проходження публічної служби, та обґрунтованість доводів позивача.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості та правомірності спірного наказу, оскільки відповідач не зобов'язаний погоджувати з працівником міліції переміщення на рівнозначні посади за процедурою, встановленою пунктом 42 Положення про проходження служби. Такий висновок мотивував вимогами пункту 21 цього Положення, згідно з яким особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників, а також вимогами статті 7 Закону України від 20 грудня 1990 року N 565-XII "Про міліцію" (далі - Закон N 565-XII), якою визначено, що начальники головних управлінь, управлінь МВС в областях, містах Києві, Севастополі та на транспорті призначаються на посаду і звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України.

Але такий висновок касаційного суду не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави, пов'язану зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу". Згідно зі статтями 9, 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та КЗпП.

До спеціальних законодавчих актів належать, зокрема, Закон N 565-XII та Положення про проходження служби, яке визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Розділом IV цього Положення врегульовано умови призначення на посади, переміщення та просування по службі осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Зокрема, переміщення осіб вищого начальницького складу по службі відповідно до пункту 42 Положення про проходження служби провадиться на вищі, рівнозначні, нижчі посади, а також у зв'язку з початком навчання у закладах Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ УРСР за рішенням відповідного начальника з урахуванням думки прямих начальників цих осіб і колективу працівників за певних умов, визначених цим пунктом.

Умовами для здійснення переміщення цих осіб на рівнозначні посади є: службова необхідність, проведення планової заміни на місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для доцільнішого використання з урахуванням ділових і особистих якостей цих осіб, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю (підпункт "б" пункту 42 Положення).

Як встановили суди, позивача, який мав спеціальне звання генерал-лейтенант внутрішньої служби, наказом Міністра внутрішніх справ України від 27 серпня 2009 року N 2038 о/с призначено на посаду начальника Департаменту транспортної міліції МВС зі звільненням з посади начальника ГУ МВС.

Зазначені обставини свідчать, що відповідач провів переміщення позивача на рівнозначну посаду. Але із змісту вказаного наказу не вбачається, які саме умови слугували підставою для проведення такого переміщення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Оскільки спірний наказ про переміщення особи вищого начальницького складу на рівнозначну посаду не містить умов, за яких згідно з пунктом 42 Положення про проходження служби можливе проведення цього переміщення, його не можна визнати таким, що прийнятий у законний спосіб.

Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції у цій справі неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2011 року - скасуванню.

Керуючись статтею 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2011 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

Ю. Г. Тітов

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали