ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 квітня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Управління), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація) про визнання протиправним та скасування рішення, яким встановлений розмір компенсаційної виплати, встановив:

У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління та Адміністрації, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення, яким йому визначена компенсація за втрату працездатності, настання інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби. Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що він під час проходження військової служби отримав травму, внаслідок чого втратив працездатність та став інвалідом третьої групи. Відповідно до статті 26 Закону України від 3 квітня 2003 року N 661-IV "Про Державну прикордонну службу України" (далі - Закон N 661-IV) йому повинні були здійснити компенсаційну виплату в розмірі до десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, але рішенням Адміністрації від 4 серпня 2005 року грошову компенсацію визначено відповідно до пункту 6 Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 року N 731 (далі - Порядок; постанова N 731 відповідно), у розмірі тримісячного грошового забезпечення.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2006 року позов задоволено - стягнуто на користь позивача 272651 грн. 60 коп.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2007 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове - про відмову у задоволені позовних вимог.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2010 року постанову апеляційного суду скасовано. Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2006 року змінено частково: скасовано рішення суду в частині стягнення солідарно з Управління та з Адміністрації шляхом перерахування Управлінню судових витрат в дохід держави у розмірі 27256 грн., в решті - залишено без змін.

У заяві про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування статті 26 Закону N 661-IV відповідач просить скасувати постанову суду касаційної інстанції.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява Адміністрації підлягає задоволенню з таких підстав.

Касаційний суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та змінюючи постанову суду першої інстанції, виходив із того, що постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року N 1549 "Про внесення змін до Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби України" (далі - постанова N 1549) суперечить статті 26 Закону N 661-IV. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, у зазначеному випадку підлягає застосуванню Закон, а не підзаконний нормативний акт.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2009 року, яку додано до заяви скаржника, касаційний суд у подібних правовідносинах визнав правильним нарахування компенсаційних виплат на умовах та в порядку, встановлених постановою N 1549.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом статті 26 Закону N 661-IV, Верховний Суд України виходить з такого.

Статтею 26 Закону N 661-IV встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного військовослужбовцем Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, йому здійснюється компенсаційна виплата в розмірі до десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав, а в разі його загибелі або смерті членам сім'ї - у розмірі двадцятирічного грошового забезпечення в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Зазначена норма права встановлює граничний розмір компенсаційної виплати на всі можливі випадки втрати працездатності або смерті військовослужбовця. Вона не встановлює порядку та умов проведення таких виплат, а робить посилання на те, що умови і порядок таких виплат встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України на виконання вимог наведеної норми права постановою N 731 затвердив Порядок, яким визначив, за яких умов військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводяться компенсаційні виплати. Зокрема, зазначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи у складі підрозділу відбиття збройного нападу або вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, припинення збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні (далі - поранення або захворювання), чи у разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень - у розмірі до десятирічного грошового забезпечення; а у разі настання інвалідності в період проходження служби чи не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, у розмірі до річного грошового забезпечення.

Розмір компенсаційної виплати військовослужбовцю у разі поранення або захворювання визначається відповідно до ступеня втрати працездатності, а у випадку настання інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку - залежно від призначеної групи інвалідності.

Системний аналіз статті 26 Закону N 661-IV та постанови N 731 дає підстави вважати, що вони не суперечать одна одній, оскільки цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України визначити не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються.

Кабінет Міністрів України у постанові N 731 не вийшов за межі вимог статті 26 Закону N 661-IV і встановленими умовами не обмежив прав військовослужбовців, оскільки у зазначеній постанові деталізовані загальні підходи щодо компенсаційних виплат встановлених Законом.

Ураховуючи наведене, касаційний суд неправильно витлумачив статтю 26 Закону N 661-IV, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення у справі, що розглядається.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного Суду України від 29 червня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

  

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

Т. В. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

О. Т. Кузьменко

 

Д. Д. Луспеник

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

  




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали