СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

10.05.2011 р.

Справа N 2а-195/10/2703

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Ілюхіної Г. П., суддів - Омельченка В. А., Цикуренка А. С., секретар судового засідання - Кондратова О. В. (за участю сторін: прокурора - Гукасян Христина Артушівна, N 663 від 07.09.2010, позивача - ОСОБА_2, посвідчення N 8, видане 06.05.2008, довіреність N 6-1/161 від 14.01.2011, відповідача -  ОСОБА_3, посвідчення N 67, довіреність N 03-15/26 від 10.01.2011), розглянувши апеляційну скаргу Севастопольської міської ради на постанову Ленінського районного суду м. Севастополя (суддя  - Левадко С. І.) від 01.07.2010 у справі N 2а-195/10 за позовом заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева (АДРЕСА_1) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01024) до Севастопольської міської ради (вул. Леніна, буд. 3, м. Севастополь, 99011) про визнання протиправним та скасування рішення, встановив:

Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 01.07.2010 позов задоволено частково: визнано пункт 1 рішення 1 сесії Севастопольської міської ради V скликання N 11 від 26.04.2006 "Про заходи з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин стосовно російської мови на території м. Севастополя", яким вирішено визнати російську мову на території м. Севастополя регіональною - незаконним. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. с. 177 - 178).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що питання застосування мов на території України визначається виключно законами України, право визнавати мову регіональною надано лише державі, у зв'язку з чим пункт 1 рішення сесії відповідача від 26.04.2006, котрим російська мова визнана на території м. Севастополя регіональною, є незаконним, оскільки прийнятий з перевищенням повноважень щодо питань статусу і застосування мов на території України.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Севастопольська міська рада, звернувся з заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, в задоволенні позову відмовити (арк. с. 185 - 189).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду прийнята з невірним застосування норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки пунктом 1 оскаржуваного рішення не встановлено, не змінено та не припинено будь-яких норм національного законодавства про мови та їх застосування, не змінено статусу державної мови, не встановлено і не змінено порядку застосування мов на території міста, а лише закріплено факт, що російська мова, як регіональна на території м. Севастополя, потребує охорони та розвитку у спосіб, який не перешкоджає розвитку державної мови.

21.08.2010 на адресу Севастопольського апеляційного адміністративного суду надійшла заява заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева про відмову від позову (арк. с. 192).

В судовому засіданні 10.05.2010 представник прокуратури підтримав заяву заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева про відмову від позову; представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін; представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

26.04.2006 на першій сесії п'ятого скликання Севастопольської міської ради прийнято рішення N 11 "Про заходи з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин стосовно російської мови на території м. Севастополя", взято до уваги вимоги 85 тисяч севастопольців про проведення місцевого консультативного референдуму з питання надання російській мові статусу другої державної мови, на підставі статті 10 Конституції України, керуючись загальними положеннями Європейської хартії регіональних мов та мов національних меншин і пунктом 2 Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин", яким вирішено:

1. Визнати, що російська мова на території м. Севастополя є регіональною, потребуючою охорони та розвитку способами, що не перешкоджають розвитку державної української мови;

2. Повідомити органи, організації та осіб, на яких розповсюджується положення хартії, про права та обов'язки, визначені нею;

3. Запропонувати державним установам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям всіх форм власності застосовувати російську мову на рівні та в об'ємах, які забезпечують потреби населення м. Севастополя;

4. Забезпечити використання або прийняття, в разі необхідності, паралельно з назвами на державній мові традиційних правильних форм написання даних назв і на російській мові;

5. Запропонувати Севастопольській міській державній адміністрації:

5.1 До 1 серпня 2006 року здійснити аналіз умов функціонування російської мови на території м. Севастополя і проблем, пов'язаних з її викладанням та вивченням в установах системи просвіти, які є підзвітними місцевим органам управління. Інформувати Севастопольську міську раду про результати проведеної роботи;

5.2 За підсумками роботи в 2006 році з питань, які є об'єктами цього рішення, підготувати та обнародувати звіт, який надати Севастопольській міській раді, заінтересованим організаціям і державним органам України, відповідальним за інформування Ради Європи по роботі з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин;

5.3 На підставі вивчення мовної ситуації на території м. Севастополя розробити програму розвитку російської та української мови у всіх сферах їх використання, яку надати на затвердження Севастопольській міській раді;

6. Рекомендувати громадським організаціям і місцевим відділенням політичних партій здійснювати систематичний моніторинг використання, розвитку та захисту російської мови у всіх сферах життєдіяльності територіальної громади Севастополя. Приділити, при цьому, особливу увагу ефірному і телекомунікаційному простору в межах міста;

7. Постійним комісіям Севастопольської міської ради підготувати пропозицію зі створення при Севастопольській міській раді консультативної ради з питань мовних проблем, метою якої визначити надання кваліфікованої допомоги органам влади при розробці управлінських рішень в цій сфері;

8. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію з соціальних та гуманітарних питань (Сорокіна Т. П.), голову Севастопольської міської ради (Саратов В. В.) (арк. с. 5 - 6).

10.11.2006 заступник Генерального прокурора України В. Кудрявцев звернувся до Ленінського районного суду м. Севастополя в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України з позовом до Севастопольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Севастопольської міської ради V скликання N 11 від 26.04.2006 "Про заходи з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин стосовно російської мови на території м. Севастополя" (арк. с. 1 - 4).

Позовні вимоги мотивовані тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач вийшов за межі повноважень, наданих органам місцевого самоврядування, в зв'язку з чим грубо порушено вимоги Конституції України з посиланням на статті 8, 10, 92 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 14.12.99 N 10-рп/99 у справі про застосування української мови, статті 2, 3 Закону України "Про мови в Українській РСР", пункт 50 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

26.02.2007 Кабінет Міністрів України надав заяву про відмову від позову (арк. с. 26).

15.03.2007 ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя прийнято відмову Кабінету Міністрів України від позову, провадження у справі закрито (арк. с. 30).

11.03.2008 не погодившись з ухвалою суду, Кабінет Міністрів України звернувся з апеляційною скаргою (арк. с. 49 - 51).

28.03.2008 також, з апеляційною скаргою звернувся заступник Генерального прокурора України В. Кудрявцев (арк. с. 73 - 74).

17.04.2008 ухвалою апеляційного суду м. Севастополя апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева залишено без розгляду (арк. с. 90 - 91).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.03.2009, залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 11.11.2009, касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева на ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 17.04.2008 залишено без розгляду (арк. с. 130 - 140).

17.04.2008 ухвалою апеляційного суду м. Севастополя апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково: ухвалу Ленінського районного суду скасовано, постановлено нову ухвалу, якою позов заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України залишено без розгляду (арк. с. 94 - 95).

Не погодившись з ухвалою суду, Кабінет Міністрів України звернувся з касаційною скаргою (арк. с. 102 - 104).

22.07.2009 ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу задоволено, ухвалу Ленінського районного суду м. Севастополя від 15.03.2007 та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 17.04.2008 скасовано, справу направлено на розгляд до суду першої інстанції (арк. с. 125 - 127).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах, в яких повинна здійснюватись перевірка постанови, встановлюватись обставини і досліджуватись докази учасників процесу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Предметом спору є нормативно-правовий акт. Спір виник у зв'язку з тим, що заступник Генерального прокурора України В. Кудрявцев та Кабінет Міністрів України періодично вважали, що вказаним рішенням Севастопольської міської ради російську мову визнано регіональною без дотримання діючого законодавства України.

На правовідносини сторін, що виникли поширюються норми Конституції України, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, підписану від імені України 02.05.96 (далі - Хартія), Закону України "Про мови в Українській РСР" N 8312-XI від 28.10.89, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" N 280/97-ВР від 21.05.97, Закону України N 802-IV від 15.05.2003 "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин".

Статтею 1 Хартії визначено, що термін "регіональні мови або мови меншин" означає мови, які: традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави; та відрізняються від офіційної мови (мов) цієї держави.

Відповідно до статті 3 Хартії кожна Договірна Держава визначає у своїй ратифікаційній грамоті або своєму документі про прийняття чи затвердження кожну регіональну мову або мову меншини чи офіційну мову, яка менш широко використовується на всій її території або частині території.

Статтею 7 Хартії встановлено, що стосовно регіональних мов або мов меншин, в межах територій, на яких такі мови використовуються, та відповідно до стану кожної мови, Сторони будують свою політику, законодавство та практику на таких цілях та принципах, зокрема, сприяння використанню регіональних мов або мов меншин, в усній та письмовій формі, у суспільному та приватному житті і/або заохочення такого використання.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Україна бере на себе зобов'язання відповідно до частин I, II, IV, V Хартії, крім пункту 5 статті 7 частини II та встановлює порядок застосування статей 8 - 14 частини III Хартії.

Отже, Верховна Рада України в Законі України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" надала російській мові статус регіональної та, зокрема, зобов'язалась сприяти її використанню в усній та письмовій формі, у суспільному та приватному житті і/або заохочення такого використання.

Таким чином, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції та доводи заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева та позивача, що Севастопольською міською радою самостійно встановлено статус російської мови, як регіональної.

В пункті 1 оскаржуваного рішення російську мову не визнано регіональною, а підтверджено, як встановлений юридичний факт та обставину: визнано, що російська мова на території м. Севастополя є регіональною.

Визнання російської мови регіональною чи підтвердження того, що російська мова на території м. Севастополя є регіональною не є тотожними поняттями, так як в першому випадку мова йде про присвоєння відповідного Статусу, який не існував, в другому випадку про підтвердження цього Статусу, як встановленого факту, загальновідомої обставини кимось іншим в минулому.

Відповідно до статей 15, 34 Конституції України суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Виходячи з положень Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад" депутат місцевої ради має право офіційно представляти інтереси територіальної громади та виборців у відповідних органах місцевого самоврядування.

Отже, судова колегія погоджується з доводами відповідача, що рішення Севастопольської міської ради N 11 "Про заходи з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин стосовно російської мови на території м. Севастополя" є формою вираження поглядів і переконань депутатів місцевої ради, як представників територіальної громади, прийнятої в порядку статті 144 Конституції України та статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не є вирішенням питань про застосування мов на території України.

Відповідно до вимог статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі обґрунтування щодо вимог про визнання протиправним рішення відповідача, у зв'язку з чим вони не підлягають задоволенню.

Відмова заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева від позову, якому до цього передувала відмова Кабінету Міністрів України від позову, дає судовій колегії право для висновку про відсутність правових підстав для визнання зазначеного рішення незаконним (протиправним) та нечинним. Позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, так як пред'явлені з політичних міркувань, а не з правових підстав.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, прохальна частина позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення та резолютивна частина рішення суду першої інстанції про визнання незаконними пункту 1 рішення не відповідають вимогам статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Позов пред'явлено без обґрунтування вищезазначеного.

У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, суд не зобов'язував відповідача опублікувати оголошення про розгляд справи про оскарження нормативно-правового акта, чим порушив процедуру прийняття рішення.

Крім того, суд вийшов за межі позовних вимог та визнав незаконним пункт нормативно-правового акту, а не визнав його незаконним (протиправним) чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та нечинним, як встановлено процесуальним законом.

Статтями 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; в мотивувальній частині зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Суд першої інстанції надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового в порядку пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

1. Апеляційну скаргу Севастопольської міської ради на постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 01.07.2010 у справі N 2а-195/10 задовольнити повністю.

2. Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 01.07.2010 у справі N 2а-195/10 скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

4. В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 травня 2011 р.

З оригіналом згідно.

 

Головуючий, суддя

Г. П. Ілюхіна

Судді:

В. А.Омельченко

 

А. С. Цикуренко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали