ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

01.07.2010 р.

N 2-а-195/10

Постанову скасовано(згідно з постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року) (Постанова N 2а-195/10/2703)

1 липня 2010 р. Ленінський районний суд м. Севастополя у складі: головуючого - судді Левадко С. І., при секретарях - Гунченко С. В., Басс С. А. (за участю  прокурора - Хахаліної В. В., представника Кабінету Міністрів України - Кулика В. О., представника відповідача - Близнюк О. А.), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Севастопольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення 1 сесії Севастопольської міської ради V скликання N 11 від 26.04.2006 р. "Про заходи з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин стосовно російської мови на території м. Севастополя", встановив:

Заступник Генерального прокурора України звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України з позовом до Севастопольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Севастопольської міської ради V скликання N 11 від 26.04.2006 р. "Про заходи з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин стосовно російської мови на території м. Севастополя".

Позовні вимоги мотивовані тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач вийшов за межи повноважень, наданих органам місцевого самоврядування, в зв'язку з чим грубо порушено вимоги Конституції України. Вказаним рішенням міської ради, з посиланням на ст. 10 Конституції України, ст. 1 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин і п. 2 Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 15.05.2003 р., російська мова на території міста визнана регіональною, яка потребує охорони та розвитку способами, що не перешкоджають розвитку державної української мови. Органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям всіх форм власності запропоновано застосовувати російську мову на рівні та в об'ємах, що забезпечують потреби населення м. Севастополя, використовувати при необхідності з назвами на державній мові написання назв і на російській мові. На думку позивача, зазначене рішення суперечить чинному законодавству України і підлягає скасуванню з наступних підстав. Так, згідно вимог ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Пункт 4 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначається порядок застосування мов. Конституція України має вищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на підставі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.99 р. N 10-рп/99 по справі про застосування української мови надав офіційне тлумачення щодо застосування ч. 1 ст. 10 Конституції України та зазначив, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших сферах суспільного життя, які визначаються законом. У рішенні також зазначено, що використання російської та інших мов національних меншин визначається законами України. Тобто, законодавством України визначено, що питання застосування мов на території України визначається виключно законами України. З цього випливає, що застосування російської мови, як мови роботи, діловодства та документації в органах місцевого самоврядування має здійснюватися одночасно із застосуванням державної (української) мови і не повинно підмінювати застосування української мови як державної. Пункти 3 і 4 рішення Севастопольської міської ради (N 11 від 26.04.2006) щодо застосування російської мови в межах міста Севастополя не відповідають нормам чинного законодавства, бо стосуються тих питань, що є предметом регулювання лише закону, і які українським законом врегульовано інакше, ніж зазначеним рішенням. Межі та порядок використання російської та інших мов національних меншин в Україні визначається Законом України "Про мови в Українській РСР". Статтями 2 і 3 зазначеного Закону прямо передбачено, що у роботі державних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони) можуть використовуватись поряд з українською і їхні національні мови. Чинним законодавством та Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" не визначено порядок та процедури запровадження заходів на певній території регіональних мов та меншин, передбачених хартією, а також не встановлено межі їх застосування. Зазначені законодавчі акти гарантують вільне використання поряд з українською мовою і мов меншин які мешкають на території України, але визнання тієї чи іншої мови регіональною належить виключно державі. Відповідно до пункту 50 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питання про мову (мови), якою користуються у своїй роботі рада, її виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях. Водночас жоден закон України не містить положень стосовно того, що міська чи обласна рада мають компетенцію визначати статус мов, які застосовуються у роботі цих рад, чи можуть використовуватися в межах територій відповідних територіальних громад, а тому положення пункту 1, 2 і 3 рішення Севастопольської міської ради V скликання (N 11 від 26.04.2006), у тому числі щодо визначення російської мови як регіональної є незаконним.

В судовому засіданні прокурор та представник Кабінету Міністрів України підтримали позовні вимоги в повному обсязі, наполягали на задоволенні позову з викладених в ньому підстав.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що жодним положенням оскаржуваного рішення не передбачено встановлення, змін або припинення будь-яких норм законодавства про мови та їх застосування; не передбачено вирішення питань про застосування мов в Україні, віднесених до компетенції інших органів влади; не передбачено встановлення порядку або меж застосування мов в місті; не урегульовано питань застосування мов, у тому числі державної мови та російської мови, у інший спосіб, ніж встановлено законодавством України, у тому числі Конституцією України, Законами України "Про мови в Українській РСР", "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", Європейською хартією регіональних мов або мов меншин. Таким чином, вважає, що рішення Севастопольської міської ради від 26.04.2006 р. N 11 не є противоправним та не є таким, що прийнято з невідповідністю законним повноваженням Севастопольської міської ради, в зв'язку з чим, підстав для скасування оскарженого рішення немає, просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення прокурора, представника Кабінету міністрів України та представника відповідача, перевіривши письмові матеріали справи, вважає, що адміністративний позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 квітня 2006 р. на першій сесії п'ятого скликання Севастопольської міської ради було прийнято рішення за N 11 "Про заходи з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин стосовно російської мови на території м. Севастополя". Рішення складається з восьми пунктів: "1" визнати, що російська мова на території м. Севастополя є регіональною, потребуючою охорони та розвитку способами, що не перешкоджають розвитку державної української мови; "2" повідомити органи, організації та осіб, на яких розповсюджується положення Хартії, про права та обов'язки, визначені нею; "3" запропонувати державним установам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям всіх форм власності застосовувати російську мову на рівні та в об'ємах, які забезпечують потреби населення м. Севастополя; "4" забезпечити використання або прийняття, в разі необхідності, паралельно з назвами на державній мові традиційних правильних форм написання даних назв і на російській мові; "5" запропонувати Севастопольській міській державній адміністрації; "5.1" до 1 серпня 2006 року здійснити аналіз умов функціонування російської мови на території м. Севастополя і проблем, пов'язаних з його викладанням та вивченням в умовах системи просвіти, які є підзвітними місцевим органам врядування. Інформувати Севастопольську міську раду про результати проведеної роботи; "5.2" за підсумками роботи в 2006 році з питань, які є об'єктами цього рішення, підготувати та обнародувати звіт, якій надати Севастопольській міській раді, заінтересованим організаціям і державним органам України, відповідним за інформування Ради Європи по роботі з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин; "5.3" на підставі вивчення мовної ситуації на території м. Севастополя розробити програму розвитку російської та української мови у всіх сферах її використання, яку надати на затвердження Севастопольської міської ради; "6" рекомендувати громадським організаціям і місцевим відділенням політичних партій здійснювати систематичний моніторинг використання, розвитку та захисту російської мови у всіх сферах життєдіяльності територіальної громади Севастополя. Приділити, при цьому, особливу увагу ефірному і телекомунікаційному простору в межах міста; "7" постійним комісіям Севастопольської міської ради підготувати пропозицію зі створення при Севастопольській міській раді консультативної ради з питань мовних проблем, метою якого визначити надання кваліфікованої допомоги органам влади при розробки управлінських рішень в цієї сфері; "8" контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію з соціальних та гуманітарних питань (Сорокіна Т. П.), голову Севастопольської міської ради (Саратов В. В.).

Частиною 1 ст. 10 Конституції України встановлено, що Державною мовою в Україні є українська мова. В той же час відповідно до ч. 3 цієї статті гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин країни. Крім того, в силу ч. 5 ст. 10 Конституції, застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Пунктом 4 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.

В своєму Рішенні від 14.12.99 р. по справі N 1-6/99 Конституційний Суд України зазначив, що використання російської та інших мов національних меншин України визначається виключно законами України.

Аналіз вказаних нормативних актів дає підстави зробити висновок, що питання застосування мов на території України визначається виключно законами України.

В силу ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні, який наділений повноваженнями приймати закони, є парламент - Верховна Рада України.

Окрім Основного Закону держави, правові питання мов в Україні врегульовані Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про мови в Українській РСР". Відповідно до цього Закону поряд з українською, яка є державною мовою, в Україні в роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ та організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватись і їхні національні мови, зокрема, російська, яка віднесена до мов міжнаціонального спілкування.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади на території певного міста, і до її компетенції Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено певне коло питань, при цьому питання мовної політики в державі, в тому числі на території міста, не входить до компетенції міських рад як органу місцевого самоврядування.

Що стосується посилань в зазначеному рішенні міської ради на Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", то положення цього Закону також не надавали повноважень міській раді для визнання російської мови як регіональної на території м. Севастополя.

Так, Законом України N 802-IV від 15 травня 2003 р. "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" встановлено, що у визначеній Законом частині положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

При цьому, хартія, як акт міжнародного права, не визначає статусу регіональних мов або мов меншин, а містить перелік цілей і принципів, відповідно до яких кожна держава (яка є стороною Хартії) бере на себе зобов'язання покладати в основу своєї політики, законодавства і практики захист цих мов.

Стаття 10 Хартії передбачає, що стосовно органів місцевого та регіонального самоврядування, на території яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, Сторони зобов'язуються дозволяти і/або заохочувати: а) використання регіональних мов або мов меншин в рамках регіонального або місцевого самоврядування.

Однією із сторін Хартії є Держава Україна, а не Севастопольська міська рада, тому саме Держава через відповідні закони вирішує питання щодо застосування тих чи інших мов.

Тобто, виключно до компетенції Держави належить визнавати ту чи іншу мову регіональною.

З огляду на викладені обставини спору щодо змісту оскаржуваного рішення міської ради, положення Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", суд вважає, що пункт 1 рішення сесії відповідача від 26 квітня 2006 р., котрим російська мова визнана на території м. Севастополя регіональною, є незаконним, оскільки прийнятий з перевищенням повноважень щодо питань статусу і застосування мов на території України.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання незаконним пункту 1 рішення 1 сесії Севастопольської міської ради V скликання від 26 квітня 2006 р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В той же час, судом не вбачається підстав для визнання незаконними інших пунктів оскаржуваного рішення відповідача, які не встановлюють будь-яких фактів в питаннях мовної політики, не носять зобов'язуючого характеру, а лише запропоновують вивчення та аналіз питань, пов'язаних з використанням російської мови на території міста Севастополя, що не виходить за межи повноважень, наданих органам місцевого самоврядування передбачених Конституцією України та главою 4 Закону України "Про самоврядування в Україні". Крім того, позивачем, в обґрунтування своїх вимог не наведено підстав щодо незаконності зазначених пунктів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 12, 69, 71, 158, 160, 161, 163, 167, 171 КАС України, суд постановив:

Позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - задовольнити частково.

Визнати пункт 1 рішення 1 сесії Севастопольської міської ради V скликання N 11 від 26.04.2006 р. "Про заходи з реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин стосовно російської мови на території м. Севастополя", яким вирішено визнати російську мову на території м. Севастополя регіональною - незаконним.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена. Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом десяти днів до Ленінського районного суду м. Севастополя. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Севастополя. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

З оригіналом згідно.

Постанова не набрала законної сили.

 

Суддя Ленінського
районного суду м. Севастополя

С. І. Левадко

Суддя

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали