ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

25.05.2010 р.

N К-40601/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючої судді - Васильченко Н. В., суддів: Кравченко О. О., Леонтович К. Г., Чалого С. Я., Розваляєвої Т. С., при секретарі Сорокіній Л. В. (за участі представників ГПУ - Чубенка В. В., позивача - Гончарука С. О., Кулішова С. В.) розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Донецької міської ради на постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька від 6 травня 2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2009 р. у справі за позовом Автогаражного кооператива "ДЕО" до Виконавчого комітету Донецької міської ради, за участю прокурора про визнання незаконним рішення, встановила:

Автогаражний кооператив "ДЕО" звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання протиправним та скасовання рішення виконавчого комітету Донецької міської ради N 731 від 20 грудня 2006. Позовні вимоги мотивовані невідповідністю рішення нормам законодавства, його безпідставністю та необґрунтованістю.

Постановою Ворошиловського районного суду міста Донецька від 6 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2009 р. задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Донецької міської ради N 731 від 20 грудня 2006 про скасування рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 17 травня 2006 року "Про дозвіл авто гаражному кооперативу "ДЕО" проектування і будівництво десяти гаражних боксів і господарського блоку на раніше відведеній території по вулиці Шекспіра у Ворошиловському районі".

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем всупереч вимогам діючого законодавства, є необґрунтованим та незаконним, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача. Крім того, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України за приписами якої відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний довести правомірність свого рішення виконком не надав жодних доказів на переконання своїх заперечень, зокрема доказів скасування первісного висновку.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, заступник прокурор Донецької області в інтересах держави в особі Донецької міської ради звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Ворошиловського районного суду міста Донецька від 6 травня 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2009 р. скасувати, відмовити в позові. Скарга мотивована невірним застосуванням судами норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження обставин, обґрунтованості застосуванням норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстави до задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами вірно встановлено, що 17 травня 2006 року виконавчим комітетом Донецької міської ради прийняте рішення від 17 травня 2006 року N 273/3 "Про надання дозволу автогаражному кооперативу "ДЄО"проектування і будівництво десяти гаражних боксів та господарського блоку на раніше відведеній території по вул. Шекспіра у Ворошиловському районі м. Донецька".

5 грудня 2006 року прокурором міста Донецька був внесений протест в порядку статті 21 Закону України "Про прокуратуру" на незаконне рішення, підставою якого визначене те, що постановою головного санітарного лікаря від 9 листопада 2006 року за N 124/07 будівельні роботи по будівництву 10 гаражів були припиненні, а висновок від 14 листопада 2005 року за N 519/07 був скасований.

Задовольняючи зазначений протест прокурора, виконком Донецької міської ради рішенням від 20 грудня 2006 року N 731 скасував власне рішення від 17 травня 2006 року N 273/3, пославшись виключно на протест, без визначення правових підстав скасування, а саме без наведення правових норм які обумовлюють скасування рішення. Зробивши посилання на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР виконком не навів жодну норму, або положення зазначеної статті.

Системний аналіз положень законодавства України та пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування.

Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру"). Водночас, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що сам факт внесення протесту не є підставою для скасування рішення, підставою є обставини та доводи викладені у протесті які приймає та з якими може погодитися виконавчий комітет.

При цьому касаційним судом враховано позицію Конституційного Суду України викладену в п. 5 Рішення від 16 квітня 2009 року 7-рп/2009 Справа N 1-9/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) відповідно до якої в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Правильним є висновок апеляційного суду, що сам факт внесення протесту не є підставою для автоматичного скасування рішення, оскільки з доводами викладеним у протесті виконавчий комітет може не погодитися, обґрунтувавши відмову в задоволенні протесту прокурора належним чином. Підставою для скасування такого рішення може бути його невідповідність нормам діючого законодавства, визначеній законом компетенції органу що його прийняв тощо.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правильним є посилання апеляційного суду на ч. 2 ст. 71 КАС України, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності свого рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурором подано апеляційну та касаційну скарги в інтересах державі в особі Донецької міської ради.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Частинами 1, 2 статті 60 КАС України встановлено, що у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Враховуючи те, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 року, справа N 1-1/99). Як вбачається із ч. 2 резолютивної частини вищевказаного Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно приписів статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Стаття 10 вищевказаного Закону встановлює, що зокрема міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. В свою чергу, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Приписи Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування" та інших законодавчих актів дають підстави стверджувати, що міська рада не є органом місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади, а тому зазначення прокурором в якості органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Донецької міської ради є безпідставним та необґрунтованим.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Судами вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено. Твердження касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Ворошиловського районного суду міста Донецька від 6 травня 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2009 р. у справі N 2а-18/09/0508 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як в порядку, у строки та з підстав, визначених ст. ст. 237 - 239 КАС України.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали