ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

25.01.2010 р.

N 2а-6480/09/2670

Постанову залишено без змін(згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року) (Ухвала N 2а-6480/09/2670)

Постанову залишено без змін(згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2011 року) (Ухвала N К-32017/10)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Келеберди В. І., суддів - Донця В. А., Шрамко Ю. Т., при секретарі судового засідання - Погрібніченко Ю. М. вирішив адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного комітету лісового господарства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, про визнання протиправними та скасування розпорядження КМУ N 247-р від 06.02.2008 р. та наказу Держкомлісгоспу N 72-к від 12.02.2008 р.

Обставини справи:

Позов заявлено про визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.2008 р. N 247-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету лісового господарства України"; про визнання протиправним і скасування наказ Державного комітету лісового господарства України N 72-к від 12.02.2008 р. "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови державного комітету лісового господарства України"та про стягнення з Державного комітету лісового господарства України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на порушення відповідачами процедури звільнення позивача Так позивач вважає, що його було фактично звільнено без законних підстав та без дотримання вимог трудового законодавства.

Представник відповідача 1 - Кабінету Міністрів України проти задоволення позову заперечував та вказав на ті обставини, що процедуру звільнення позивача проведено із дотриманням вимог закону. Крім того, відповідач заявляв клопотання про застосування до позивача наслідків пропуску звернення до адміністративного суд, посилаючись при цьому на норми ст. 233 Кодексу законів про працю України, а також ст. ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач 2 - Державний комітет лісового господарства України явку свого повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Письмових заперечень по суті справи до суду не направляв.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2009 р. до участі у справі залучено Міністерство охорони навколишнього природного середовища України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України явку свого повноваженого в судове засідання не забезпечило, хоча було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання.

Суд вирішує справу на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 4 ст. 128 КАС України.

В судовому засіданні 25.01.2010 р. до матеріалів адміністративної справи N 2а-6480/09/2670 долучено матеріали адміністративної справи N 2/122 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України та Державного комітету лісового господарства України про визнання протиправним скасування розпорядження Кабінету Міністрів України N 247-р та визнання протиправним і скасування наказ Державного комітету лісового господарства України N 72-к.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - встановив:

ОСОБА_1 постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2006 р. N 1326 "Про призначення ОСОБА_1 Головою Державного комітету лісового господарства України" призначений на посаду Голови Державного комітету лісового господарства України.

Наказом Державного комітету лісового господарства України від 21.09.2006 р. N 288-к позивача призначено на посаду Голови комітету лісового господарства України.

Указом Президента України від 12.03.2007 р. позивачу присвоєно другий ранг державного службовця.

06.02.2008 р. Кабінетом Міністрів України видано розпорядження N 247-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету лісового господарства України".

12.02.2008 р. на виконання вищезазначеного розпорядження Державним комітетом лісового господарства України видано наказ N 72-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету лісового господарства України", згідно з яким позивача звільнено з посади Голови Державного комітету лісового господарства України, про що внесено запис у трудову книжку.

На підтвердження своїх заперечень відповідач-1 зазначив, що при виданні оскаржуваного розпорядження Кабінетом Міністрів України дотримано порядок підготовки та його прийняття, визначені ст. ст. 54, 55 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", оскільки до Кабінету Міністрів України з поданням про звільнення позивача звернулись Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко (подання від 04.02.2008 р. N 7589/0/1-08, копія якого наявна в матеріалах справи) та Міністр охорони навколишнього природного середовища України Г. Філіпчук (подання від 05.02.2008 р. N 62/23-1).

Відповідно до розпорядження Київського міського голови N 238 від 18.06.2008 р. (запис в трудовій книжці N 25 від 12.06.2008 р.) позивач був призначений радником Київського міського голови.

Дослідивши матеріали по справі, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (статті 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09.07.98 р. "Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") встановив, що особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок. Проте, найбільш соціально важлива частина трудових відносин, яка охоплюється конституційним поняттям "засади регулювання праці і зайнятості", визначається лише законом.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців встановлено Законом України "Про державну службу". Зазначеним законом визначено окремі види підстав припинення державної служби, крім тих, що встановлені Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи тощо. У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники" згідно із Законом Української РСР від 20 березня 1991 року N 871-XII.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Однак це конституційне право громадянина не може пов'язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення, а тому виходячи з системного аналізу норм права, закріплених Законом України "Про державну службу" та Кодексом законів про працю України, суд застосовує правила, встановлені КЗпП України.

Загальні підстави розірвання трудового договору з боку керівника органу передбачені у ст. 40 КЗпП України. Слід мати на увазі, що керівник органу, на відміну від державного службовця, позбавлений права на свій розсуд розірвати службові відносини, укладені на невизначений строк. Він вправі лише за своєю ініціативою звільнити державного службовця за наявності підстав, передбачених зазначеною статтею.

Такими підставами, зокрема, законодавець визначив:

- зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

- виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;

- систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

- прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

- нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

- поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

- вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Статтею 41 КЗпП передбачені додаткові підстави для розірвання службових відносин з ініціативи керівника державного органу у випадках:

- одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

- винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

- винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

- вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

В оскаржуваному розпорядженні Кабінету Міністрів України N 247-р та наказі Державного комітету лісового господарства України N 72-к, яким звільнено позивача не вказано підстави звільнення згідно вимог Кодексу законів про працю України чи додаткові підстави звільнення згідно Закону України "Про державну службу".

Крім того, заперечуючи проти позову Відповідач 1 не вказав які саме порушення були допущені позивачем, які слугували підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету лісового господарства України.

Заява про звільнення згідно вимог ст. 38 КЗпП України позивачем е подавалась.

Відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про державну службу" граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

Проте, як встановлено в судовому засіданні станом на час звільнення вік позивача складав 38 років, тобто підстави для звільнення ОСОБА_1 в порядку ст. 23 Закону України "Про державну службу" у відповідачів відсутні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні позивачем не порушено вимоги ст. ст. 4, 16, 23, 31, 12, 17, 13 Закону України "Про державну службу", які передбачають спеціальні підстави припинення державної служби, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.

Крім того, судом встановлено, що позивач під час видання спірного розпорядження та наказу відповідачів, перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності НОМЕР_1 від 11.02.2008 р. та НОМЕР_2 від 18.02.2008 р., які підтверджують тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 у період з 06.02.2008 р. по 11.02.2008 р. та з 12.02.2008 р. по 18.02.2008 р. та по суті не оспорюється відповідачами, проте перебування на лікарняному не перебільшило термін, визначений законодавством України для звільнення працівника під час його перебування на лікуванні.

За правилами ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

За вимогами ст. 235 КЗпП України у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи, що оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України N 247-р та наказ Державного комітету лісового господарства України N 72-к визнано судом протиправним та такими, що підлягають скасуванню, суд приходить до висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету лісового господарства України.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

А тому, суд вважає звільнення позивача здійсненим без законної підстави, а час з 12.02.2008 року по 12.06.2008 р. (дата призначення позивача на посаду радника Київського міського голови) - вимушеним прогулом.

Згідно довідки Державного комітету лісового господарства України від 25.02.2008 р. N 07-22/11 середня заробітна плата позивача перед звільненням складала 11872,25 гривень. Час вимушеного прогулу позивача склав 4 місяці. Відповідно розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом обраховується виходячи з наступного: (11872,25 * 4 = 47489 грн.). А тому, суд вважає належною до стягнення при поновленні позивача суму 47489 грн.

Щодо клопотання представника відповідача 1 про застосування до позивача наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду у зв'язку з тим, що про порушення своїх прав позивач дізнався в лютому 2008 року, а звернення до адміністративного суду мало місце лише в червні 2009 р. суд зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи до суду за захистом своїх прав та законних інтересів позивач звернувся 29.02.2008 р. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2009 р. позовну заяву залишено без розгляду, а тому суд не може погодитись з доводами позивача про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.

В силу диспозиції ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ст. 71 КАС України).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовних заявах доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної

плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби -у межах суми стягнення за один місяць.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - постановив:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.2008 р. N 247-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету лісового господарства України".

3. Визнати протиправним і скасувати наказ Державного комітету лісового господарства України N 72-к від 12.02.2008 р. "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови державного комітету лісового господарства України".

4. Поновити ОСОБА_1 з 12.02.2008 р. на посаді Голови Державного комітету лісового господарства України

5. Стягнути з Державного комітету лісового господарства України (01601, м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-а, код ЄДРПОУ 00011535) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 47 489 (сорок сім тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн.

6. Допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету лісового господарства України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі за 1 місяць - 11872,25 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата складення тексту рішення суду у повному обсязі - 02.02.2010 р.

 

Головуючий суддя

В. І. Келеберда

Судді

В. А. Донець

 

Ю. Т. Шрамко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали