ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 2 лютого 2011 року

Вищий адміністративний суд України у складі: Черпака Ю. К. (доповідача, головуючого), Зайцева М. П., Олексієнка М. М., Рецебуринського Ю. Й., Шведа Е. Ю. (суддів), секретаря судового засідання Фурдичка Б. М. (за участю представника відповідача - Л.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Б. до Верховної Ради України про визнання незаконними дій (бездіяльності) і рішень, скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

У листопаді 2010 р. Б. звернулася в суд з позовом до Верховної Ради України про визнання незаконними дій з прийняття до реєстрації 26 квітня 2010 р. за N 6337 проекту закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України та визнання незаконною бездіяльності, що виразилась у невиконанні своїх повноважень з відмови у прийнятті на реєстрацію цього законопроекту; визнання незаконною і скасування Постанови Верховної Ради України "Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 11 травня 2010 р. N 2161 та про прийняття законопроекту в цілому 20 травня 2010 р.; зобов'язання визнати Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 20 травня 2010 р. N 2275 таким, що втратив чинність.

Вимоги мотивувала тим, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" вона, як суб'єкт господарювання, має право подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю. Верховна Рада України, здійснюючи державну регуляторну політику шляхом розгляду проекту закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 26 квітня 2010 р. N 6337, не забезпечила дотримання прав позивача, чим порушила закріплений ст. 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" принцип прозорості та врахування громадської думки. Крім того, відповідачем при реєстрації та прийнятті в першому читанні за основу вказаного законопроекту порушено ч. 1 ст. 91, ч. 1 ст. 92 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 р. N 1861-VI (далі - Регламент Верховної Ради України), оскільки всупереч вимогам ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 13, ч. 1 ст. 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" щодо поданого законопроекту Кабінетом Міністрів України не проведено аналізу регуляторного впливу і проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У письмовому запереченні проти позову Верховна Рада України просила припинити провадження у справі з мотивів відсутності публічно-правового спору між позивачем і Верховною Радою України і порушеного права, що потребує захисту в порядку адміністративного судочинства, непідвідомчості справи адміністративному суду та віднесення її розгляду до юрисдикції Конституційного Суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2011 р. відмовлено в задоволенні заявленого клопотання.

Справа вирішується за відсутності позивача, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та від якого надійшла заява про розгляд справи без нього.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає.

26 квітня 2010 р. Кабінетом Міністрів України внесено до Верховної Ради України проект закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який в той же день зареєстровано Апаратом Верховної Ради за N 6337. Постановою Верховної Ради України від 11 травня 2010 р. N 2161-VI вказаний законопроект прийнято за основу, доручено Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням зауважень і пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи та внести його у скорочені строки на розгляд Верховної Ради України у другому читанні. Після розгляду законопроекту у другому читанні Верховна Рада України прийняла 20 травня 2010 р. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" N 2275-VI, який підписаний Президентом України. Цей Закон набрав чинності 16 червня 2010 р., крім підпункту 1 п. 6 в частині збільшення ставок акцизного збору на пиво з солоду (солодове), підпункту 3 п. 11, які набрали чинності 1 липня 2010 р., підпунктів 1 і 2 п. 11, які набирають чинності з 1 січня 2011 р., пунктів 8 і 9, які набирають чинності з початку наступного звітного (податкового) періоду, за періодом, на який припадає набрання чинності цим Законом, п. 10, який набрав чинності 1 вересня 2010 р., п. 12 розділу I, який набрав чинності 1 липня 2010 р.

Зміст заявлених Б. позовних вимог зводиться до визнання незаконними дій (бездіяльності) і рішень Верховної Ради України при здійсненні законодавчої процедури щодо розгляду і прийняття проекту з Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України, якими, на думку позивача, порушені його права як суб'єкта господарювання на участь у здійсненні державної регуляторної політики.

Статтею 2 КАС України визначено завданням адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У контексті положень ч. 1 ст. 6 КАС України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Між тим позивач не надав суду доказів того, що діями відповідача безпосередньо порушені його права, свободи чи інтереси в публічно-правових відносинах, та не довів, що Постанова Верховної Ради України від 11 травня 2010 р. N 2161-VI безпосередньо зачіпає його права.

У позовній заяві не зазначено, чим саме порушені права, свободи чи інтереси Б. в процедурі прийняття і розгляду конкретного законопроекту, з урахуванням тієї обставини, що вона не зверталася до Верховної Ради України з питань, що є предметом цього спору, і Верховна Рада України не надавала їй відмови, не встановлювала заборони або обов'язку, які можуть бути оскаржені позивачем до суду.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (п. 3 ст. 85 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р. N 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в ст. 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають 450 народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Відповідно до розділу IV Регламенту Верховної Ради України стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.

Згідно зі ст. 102 Регламенту Верховної Ради України законопроекти розглядаються і приймаються Верховною Радою України, як правило, за процедурою трьох читань, яка включає: 1) перше читання - обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу; 2) друге читання - постатейне обговорення і прийняття законопроекту в другому читанні; 3) третє читання - прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому.

При цьому, як передбачено ст. 114 Регламенту Верховної Ради України, за наслідками розгляду законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення, зокрема, про прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання.

Таким чином, позивач оскаржив законність дій в окремих стадіях законодавчого процесу, здійснення яких віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України, яка при цьому реалізує свою нормотворчу функцію, а не владні управлінські функції по відношенню до позивача.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені по компетенції цього органу державної влади.

Постанова Верховної Ради України від 11 травня 2010 р. N 2161-VI прийнята з процедурного питання в порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України, тому має загальний характер і не стосується Б.

Окрім того, позовні вимоги про визнання протиправними бездіяльності і дій Верховної Ради України щодо реєстрації проекту закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України є взаємовиключними.

На підставі ст. 48 Регламенту Верховної Ради України закони, постанови та інші акти Верховної Ради, що набрали чинності, скасуванню Верховною Радою не підлягають, вони можуть бути визнані Верховною Радою такими, що втратили чинність. Це питання вирішується в порядку законодавчої ініціативи шляхом прийняття Верховною Радою України відповідного закону (глава 18 Регламенту Верховної Ради України).

Згідно зі ст. 93 Конституції України, ст. 89 Регламенту Верховної Ради України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

У зв'язку з цим безпідставною є також позовна вимога про зобов'язання Верховної Ради України визнати Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 20 травня 2010 р. N 2275-VI таким, що втратив чинність, оскільки Вищий адміністративний суд України не наділений повноваженнями зобов'язувати Верховну Раду України, яка не є суб'єктом законодавчої ініціативи, приймати певний закон чи визнавати його таким, що втратив чинність.

З огляду на наведене суд відмовляє в задоволенні позову.

Керуючись статтями 160, 167, 1711 КАС України, суд постановив:

Відмовити повністю у задоволенні позову Б. до Верховної Ради України про визнання незаконними дій (бездіяльності) і рішень, скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали