ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 січня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шицького І. Б., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" (далі - ТОВ) до Східної митниці Державної митної служби України (далі - Митниця) про визнання протиправними дій, визнання протиправними картки відмови й рішення про визначення митної вартості та їх скасування, встановив:

У липні 2010 року ТОВ звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Митниці, у якому просило визнати протиправними дії Митниці з видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, визнати протиправними та скасувати рішення про визначення митної вартості товарів від 27 листопада 2009 року N 700000024/2009/000848/1 та картку відмови від 27 листопада 2009 року N 700000024/9/020649.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ послалося не те, що Митниця у квітні 2009 року при вирішенні питання розмитнення належного позивачеві імпортованого товару, не погодившись із задекларованою вартістю цього товару, визначила її самостійно в порядку та у спосіб, які ТОВ вважає протиправними, з порушенням вимог статей 265, 266, 267 Митного кодексу України (далі - МК).

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2011 року (Ухвала N К-40607/10) в задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, з рішенням яких погодився і суд касаційної інстанції, послалися на те, що Митниця у зв'язку з обґрунтованими сумнівами у правильності заявленої декларантом митної вартості товару, яка згідно з базою даних Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України була значно заниженою, запропонувала надати додаткові документи щодо підтвердження заявленої митної вартості товару. Оскільки ТОВ відмовилося їх надавати, то митний орган, відповідно до митного законодавства, обґрунтовано прийняв оскаржувану картку відмови та визначив митну вартість товару за ціною угоди щодо аналогічних товарів.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ТОВ звернулося із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом статей 259, 264, 266, 267, 273 МК у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2011 року (у справі N К-22538/10), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року N 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" та від 20 грудня 2006 року N 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач має повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у Митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару, а оскільки ТОВ відмовилося надати додаткові документи для її підтвердження, то митний орган, відповідно до митного законодавства, обґрунтовано прийняв картку відмови та визначив митну вартість товару за ціною угоди щодо аналогічних товарів.

Верховний Суд України позбавлено можливості перевіряти правильність встановлення обставин справи.

Оскільки Вищий адміністративний суд України у справі, що переглядається, правильно застосував норми матеріального права, то в задоволенні заяви ТОВ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. І. Балюк

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Л. І. Григор'єва

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

В. В. Заголдний

 

Є. І. Ковтюк

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

В. П. Барбара

 

С. М. Вус

 

Т. В. Гошовська

 

М. І. Гриців

 

М. Б. Гусак

 

Т. Є. Жайворонок

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

В. І. Косарєв

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

О. І. Потильчак

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

Т. С. Таран

 

І. Б. Шицький

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали