ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

14.09.2011 р.

N 2а-6785/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Саніна Б. В., суддів - Клочкова Н. В., Скочок Т. О., при секретарі судового засідання - Мацюк І. В., розглянувши у судовому засіданні позов та надані сторонами матеріали за позовом заступника Генерального прокурора України до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування абз. 1 та абз. 7 п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1342 від 03.12.2009 р., визнання нечинними положення п. 32 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1342 від 03.12.2009 р. (в частині) (за участю представників сторін: від позивача - ОСОБА_1 (посвідчення N 228 від 14.07.2005 року), від відповідача - ОСОБА_2 (довіреність N 29-22/521 від 31.12.2010 року)), встановив:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов заступника Генерального прокурора України до Кабінету Міністрів України, в якому просить:

1. Визнати протиправними та скасувати абз. 1 та абз. 7 п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1342 від 03.12.2009 р.;

2. Визнати нечинними положення п. 32 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1342 від 03.12.2009 р., в частині щодо можливості стягнення вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду та вартості встановлення перешкод для виїзду транспортного засобу з майданчика;

3. Сплату судового збору та витрати, пов'язані з розглядом справи, покласти на відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.05.2010 р. було відкрито провадження в адміністративній справі N 2а-6785/10/2670 та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2011 р. було зупинено провадження у справі до набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі N 2а-17176/09/2670. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва  від 02.02.2011 р. провадження з розгляду справи поновлене у зв'язку з тим, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011 р. (Ухвала N 2а-17176/09/2670), за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі N 2а-17176/09/2670 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та нечинними в частині Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1342 від 03.12.2009 р., постанову суду 1-ї інстанції залишено без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.05.2011 р. суддею О. В. Головань було задоволено заяву про самовідвід. Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями, справу N 2а-6785/10/2670 було передано судді Саніну Б. В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2011 р. справу було прийнято до провадження та призначено справу до попереднього судового засідання. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2011 р. було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини, повний текст постанови було виготовлено та підписано 14.09.2011 р.

В судове засідання з'явився представник позивача, котрий вказав, що позов підтримує в повному обсязі, та просить задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що абз. 1 та абз. 7 п. 31 та п. 32 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1342 від 03.12.2009 р. (надалі - Правила N 1342) не відповідають положенням чинного законодавства, а саме Закону України "Про дорожній рух" та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В судове засідання з'явився представник відповідача, котрий вказав, що позов не визнає в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки абз. 1 та абз. 7 п. 31 тап. 32 Правил N 1342 відповідають положенням чинного законодавства.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за можливе часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 113 Конституції України та ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови), Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

В ст. 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови) Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про дорожній рух", до компетенції Кабінету Міністрів України належить визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки.

В той же час, в ч. 1 та ч. 2 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови), постанови видаються Кабінетом Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

03.12.2009 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову про Правила N 1342, відповідно до якої ці Правила регламентують організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів.

Позивач, вважаючи що деякі положення Правил N 1342, зокрема абз. 1 та абз. 7 п. 31 та п. 32 (в частині), були винесені із недотриманням чинного законодавства, виніс протест N 07/1/2-39 вих-10 від 01.04.2010 р., який було відхилено відповідачем листом N 3404/0/2-10 від 12.04.2010 р.

Згідно з абз. 1 п. 31 Правил N 1342 у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. При цьому, в абз. 7 п. 31 Правил N 1342 зафіксовано, що після перевірки сплати користувачем збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, представник оператора зобов'язаний усунути перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. Вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду розраховується за методикою, затвердженою Мінжитлокомунгоспом.

В той же час, виклавши абз. 1 та абз. 7 п. 31 Правил N 1342, в редакції, що оскаржується позивачем, відповідач наділив операторів повноваженнями тимчасово обмежувати права власників транспортних засобів ними користуватися, а також зобов'язав власників заблокованих транспортних засобів додатково нести витрати по відшкодуванню вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду.

Однак, відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним. Крім того, аналогічна за змістом норма зафіксована в ст. 319 Цивільного кодексу України, згідно якої власникові гарантується право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Як наслідок, фіксування абз. 1 та абз. 7 п. 31 Правил N 1342 права операторів повноваженнями тимчасово обмежувати права власників транспортних засобів ними користуватися є порушенням ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України, відповідно до яких діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, виключно законами можно наділяти правом тимчасово обмежувати право власності, в тому числі і затримувати транспортні засоби.

Однак, станом на день прийняття рішення по справі, операторів майданчиків для паркування жодним законом України не наділено правом обмежувати рух транспортних засобів.

Згідно ч. 2 ст. 52-1 Закону України "Про дорожній рух" та положень Кодексу України про адміністративні правопорушення подібним правом наділені лише уповноважені особи Державтоінспекції.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 52-1 Закону України "Про дорожній рух" Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України здійснює контроль за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, виконанням установлених Кабінетом Міністрів України правил паркування транспортних засобів, а у випадках та в порядку, визначених законом, тимчасово затримує і доставляє транспортний засіб, у тому числі з використанням спеціальних транспортних засобів (коли розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), на спеціальні майданчики чи стоянки для тимчасового зберігання, відповідно до закону тимчасово вилучає посвідчення водія, талон про проходження державного технічного огляду а також ліцензійну картку на транспортний засіб.

Крім того, положенням ст. 2652 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначені підстави та суб'єкт, який має право тимчасово затримувати транспортний засіб шляхом його блокування. Серед вказаного переліку відсутня така підстава, як повна або часткова несплата збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування. Більше того, лише працівник ДАІ наділений повноваженнями тимчасово затримувати транспортний засіб шляхом блокування або доставляти його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені п. 1, п. 2, п. 3, п. 5 та п. 6 ст. 121, ст. 1211, ст. 126, ч. 1, ч. 2, ч. 3 та ч. 4 ст. 130, ст. 1321, ст. 206 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, відповідач наділив правом тимчасово затримувати транспортні засоби осіб, які не наділені таким правом жодними законами України, що свідчить про порушення вимог законності при прийнятті абз. 1 та абз. 7 п. 31 Правил N 1342.

Суд сприймає критично заперечення відповідача, який не вважає передбачений абз. 1 та абз. 7 п. 31 Правил N 1342 як захід тимчасовим обмеженням транспортного засобу, оскільки мета такого обмеження (в даному випадку - складення акта для фіксації факту несплати), а також час обмеження (до однієї години) не можуть бути підставою для висновку про те, що мова в даному випадку не йде про тимчасове обмеження власника у користуванні його майном.

При цьому суд акцентує увагу, що принциповим в даному випадку є саме факт обмеження, а не мета та строк такого обмеження.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач наділив операторів майданчиків для паркування повноваженнями (п. 31 Правил N 1342), за яких вони мають можливість перешкоджати виїзду автомобілю із майданчика для паркування, використовуючи способи обмеження права власності (застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду), які не передбачені законами України.

В той же час, відповідно до п. 32 Правил N 1342, якщо користувач відмовився сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, представник оператора складає відповідний акт за формою, встановленою Мінжитлокомунгоспом, який підписують два свідки, користувач та представник оператора, і усуває перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика.

Щодо вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування та вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, передбачених п. 32 Правил N 1342, то, на думку суду, за своєю правовою природою цей платіж є відшкодуванням оператору понесених ним витрат на застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, тобто платежем, що не передбачає отримання прибутку, проте включає в себе фактично понесені витрати.

Як наслідок, судом було встановлено, що стягнення вказаної плати є похідним від наявності права застосовувати технічні засоби для перешкоджання виїзду, передбаченого в абз. 1 п. 31 Правил N 1342. Оскільки суд дійшов висновку про незаконність наявності у операторів права використання способів обмеження користування транспортними засобами, то стягнення вказаного відшкодування також не може бути визнано законним.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрала законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегією суддів приймається до уваги, що Окружним адміністративним судом міста Києва та Київським апеляційним адміністративним судом розглянуто справа N 2а-17176/09/2670 за позовами фізичних осіб до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною Постанови N 1342 (в частині п. 5, п. 25 абз. 3 та абз. 5 п. 26, п. 30, абз. 1, абз. 7 та абз. 8 п. 31, п. 32). Колегія суддів дійснила перевірку Постанови N 1342 на відповідність її законам, та винесли постанову по справі, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Враховуючи те, що Постанова N 1342 була предметом розгляду в справі N 2а-17176/09/2670, судами здійснена перевірка її на законність, постанова у зазначеній справі набрала законної сили та відповідачем у справі виступав Кабінет Міністрів України, колегія суддів дійшла висновку, що обставини стосовно відсутності підстав для визнання незаконною Постанови N 1342, встановлені рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського апеляційного адміністративного суду, мають преюдиційне значення для даної справи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне визнати незаконним та нечинним виключно абз. 1 п. 31 Правил: "у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду".

Інші положення, зокрема абз. 7 п. 31 та п. 32 Правил N 1342 є похідними від загального права, передбаченого абз. 1 п. 31, тому не можуть бути застосовані за умови визнання його незаконним та нечинним. За таких обставин суд не вважає за необхідне визнавати вказані положення незаконними та нечинними, оскільки вони не можуть бути застосовані окремо від абз. 1 п. 31 Правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Враховуючи, що суб'єктом владних повноважень не були понесені витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню із позивача не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями ст. 2, ст. 17, ст. 71, ст. 86, ст. 158 - 163, ст. 167, ст. 171, ст. 254 КАС України, суд постановив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати абз. 1 п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1342 від 03.12.2009 року, а саме в частині формулювання "у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду".

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. 185 - 187 КАС України.

 

Головуючий, суддя

Б. В. Санін

Судді:

Н. В. Клочкова

 

Т. О. Скочок

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали