ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 19 грудня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Терлецького О. О., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Кореїзської селищної ради (далі - Рада), ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Ялтинське міське управління земельних ресурсів, Кримський регіональний відділ державного підприємства "Центр державного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", перша Ялтинська державна нотаріальна контора, про визнання протиправними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, встановив:

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Ради від 19 жовтня 2007 року N 516 "Про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 0,006 га для будівництва й обслуговування індивідуального гаража за адресою: АДРЕСА_1", рішення Ради від 10 грудня 2008 року N 1202 "Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 0,006 га для будівництва й обслуговування індивідуального гаража за адресою: АДРЕСА_1"; визнати недійсним державний акт серії ЯЖ N 542498, виданий 1 вересня 2009 року на ім'я ОСОБА_2, про право власності на земельну ділянку площею 0,006 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим використанням "будівництво та обслуговування індивідуального гаража".

Позивач зазначив, що у 2007 році на спірній земельній ділянці площею 30 кв. м розпочав будівництво гаража площею 20,9 кв. м, яке закінчив у 2009 році. На підставі рішення Ради від 13 листопада 2009 року N 251 йому видано свідоцтво про право власності на цей гараж. Неодноразово (22 квітня та 30 червня 2008 року, 16 червня та 3 вересня 2009 року) він звертався до Ради із заявами про виділення спірної ділянки у власність, однак остання протиправно проігнорувала його заяви та прийняла оскаржувані рішення з порушенням вимог статей 81, 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК), що призвело до порушення його прав як землекористувача, який у встановленому законом порядку набув право власності на гараж.

Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим постановою від 2 серпня 2010 року позов задовольнив.

Севастопольський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасував у частині вимог про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, а провадження у справі в цій частині закрив.

Севастопольський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2010 року скасував рішення суду першої інстанції і в решті вимог. Ухвалив нове, яким позов задовольнив частково: рішення Ради визнав протиправними та скасував.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 травня 2011 року (Ухвала N К-40879/10, К-40881/10) залишив без змін постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися із заявами про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в яких просять скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити на новий касаційний розгляд. До заяв додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2007 року (N К-13133/06), 6 листопада 2008 року (N К-5352/07),31 серпня 2010 року (N К-8898/08), 2 лютого 2010 року (N К-22149/07), 2 лютого 2011 року (N К-21896/08), в яких, на думку відповідачів, по-іншому застосовані одні й ті самі норми права у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України ухвалами від 8 липня та 11 серпня 2011 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 120 ЗК.

Перевіривши наведені у заявах доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

В ухвалі від 6 листопада 2008 року (N К-5352/07), доданій до заяви на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач як замовник будівництва право на земельну ділянку не оформив, рішення про надання йому земельної ділянки під забудову не приймалося, тому при прийнятті оскаржуваного рішення права позивача та інших осіб порушені не були.

В ухвалі від 2 лютого 2010 року (N К-22149/07) касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріалами справи та зібраними у справі доказами підтверджено факт самовільного захоплення земельної ділянки.

В ухвалі від 2 лютого 2011 року (N К-21896/08) колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ради, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв всупереч вимогам частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якими органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

В ухвалі від 31 серпня 2010 року (N К-8898/08) касаційний суд не погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки суди не врахували право ради самостійно визначатися у питаннях надання у користування земельної ділянки, не встановили наявність будь-яких прав на спірну земельну ділянку в інших осіб. Також суд першої інстанції, затвердивши позивачу матеріали погодження місця розташування житлового будинку та надавши погодження на складання проекту землеустрою, вийшов за межі своєї компетенції та виконав функції, які законодавством покладено виключно на органи місцевого самоврядування.

В ухвалі від 4 грудня 2007 року (N К-13133/06) Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, зокрема державний акт. При цьому суд зазначив, що відповідно до положень статті 120 ЗК до набувача будівлі, споруди може переходити і право власності на земельну ділянку у тому випадку, коли відчужувана будівля, споруда розташована на земельній ділянці, що належить на праві власності попередньому власнику, а у випадку коли будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, переданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування земельною ділянкою.

На думку касаційного суду, одночасний перехід права на земельну ділянку при набутті права власності на нерухоме майно, що на ній розташоване, можливий лише за наявності договірних умов із власником щодо права власності на землю та згідно з договором оренди земельної ділянки, а не внаслідок самого лише факту набуття права власності на нерухомість. Оскільки ні позивачу, ні попередньому власнику нерухомого майна не надавалися правовстановлюючі документи з визначенням меж земельної ділянки, то його позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень Ради, оскільки протиправною є передача у власність земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт нерухомості, особі, яка не є її власником, за наявності нерозглянутої заяви позивача про відведення цієї земельної ділянки.

При цьому суд зазначив, що відповідно до положень частини першої статті 120 ЗК, частини першої статті 377 Цивільного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано статтю 120 ЗК, оскільки ухвалення різних за змістом судових рішень обумовлено наявністю інших фактичних обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Оскільки у цій справі (безвідносно до вирішення питання компетенції суду адміністративної юрисдикції, яке на сьогодні до повноважень Верховного Суду України не належить) неоднаковість застосування норм матеріального права не підтвердилася, то заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 про перегляд ухвалених рішень задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяв ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. О. Терлецький

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

І. С. Берднік

 

В. Л. Маринченко

 

С. М. Вус

 

В. В. Онопенко

 

Л. Ф. Глос

 

Л. І. Охрімчук

 

Т. В. Гошовська

 

П. В. Панталієнко

 

Л. І. Григор'єва

 

М. В. Патрюк

 

В. С. Гуль

 

В. Ф. Пивовар

 

В. І. Гуменюк

 

П. П. Пилипчук

 

М. Б. Гусак

 

О. І. Потильчак

 

А. А. Ємець

 

Б. М. Пошва

 

Т. Є. Жайворонок

 

О. Б. Прокопенко

 

В. В. Заголдний

 

А. І. Редька

 

Г. В. Канигіна

 

Я. М. Романюк

 

М. Р. Кліменко

 

Ю. Л. Сенін

 

Є. І. Ковтюк

 

А. М. Скотарь

 

П. І. Колесник

 

Т. С. Таран

 

М. Є. Короткевич

 

Ю. Г. Тітов

 

О. А. Коротких

 

І. Б. Шицький

 

В. І. Косарєв

 

В. Ф. Школяров

 

О. В. Кривенда

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали