ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

25.08.2011 р.

N 2а-8683/11/2670

За позовом

ОСОБА_1

до

Національного банку України

про

визнання пункту 1.5 глави 1 Положення, затвердженого постановою від 14.10.2004 року, нечинним

Судова колегія у складі:

Головуючий суддя О. В. Головань,

Судді

Н. Є. Блажівська, Я. І. Добрянська,

секретар

Г. А. Тітова

Представники:

 

Від позивача:

ОСОБА_2 - п/к (дов. від 18.12.2009 р.);

Від відповідача:

ОСОБА_3 - п/к (дов. від 03.03.2011 р.)

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про визнання нечинним аб. 2 п. 1.5 гл. 1 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. N 483.

В судовому засіданні 25.08.2011 р. оголошено резолютивну частину постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. N 483 затверджено Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Згідно аб. 2 п. 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказаний аб. 2 п. 1.5 Положення протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству, з наступних підстав.

10.04.2008 р. між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту N 11329814000, згідно якого банк зобов'язується надати позичальникові споживчий кредит у розмірі 200000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 1010000,00 грн., а позичальник зобов'язується сплатити отриману суму з урахуванням 14 відсотків річних у строк до 10.04.2018 р.

Таким чином, з врахуванням аннуїтетної схеми погашення кредиту позивач повинен сплатити банку 636671,30 грн. процентів за користування наданою сумою. Однак банк нараховує та стягує з позивача проценти у іноземній валюті, що змушує позивача купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку по ринковому курсу зі сплатою додаткових комісійних, що як наслідок переплати процентів майже вдвічі.

У зв'язку з тим, що процентна ставка сплачується банку у іноземній валюті, позивачка звернулась до Галицького районного суду м. Львова з позовом до АКІБ "УкрСиббанк" про визнання неправомірним нарахування та стягнення банком процентів (плати за кредит) у іноземній валюті.

Під час розгляду справи у Галицькому районному суді м. Львова позивачці стало відомо про  те, що банком нараховуються проценти за користування кредитом у валюті згідно аб. 2 п. 1.5 Положення від 14.10.2004 р. N 483.

На думку позивача, аб. 2 п. 1.5 Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суперечить Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" чітко визначені повноваження Національного банку України, з яких випливає, що останній не наділений повноваженнями надавати дозвіл використовувати іноземну валюту на території України як засобу платежу без наявності індивідуальної ліцензії банкам, які отримали генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Не надано таких повноважень Національному банку України і іншими законодавчими актами, зокрема, ст. 7, 15, 44 Закону України "Про Національний банк України".

Вказане свідчить про порушення Національним банком України встановленої законодавством компетенції під час прийняття оскаржуваного положення.

Крім того, надання дозволу на використання іноземної валюти суперечить ЦК України.

Зокрема, згідно ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Ст. 524 ЦК України передбачає можливість вираження грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті.

В даному випадку позичальник оплачує послуги банку (кредитора), банк у цих відносинах не є отримувачем товару, а його продавцем. Отримувачем послуг банку у даному випадку в розумінні аб. 2 п. 1.5 Положення є позичальник, який сплачує на його користь проценти за кредит.

Крім того, позивач зазначає, що у Положенні про порядок видачі банкам банківських ліцензій та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. N 275, зазначений вичерпний перелік банківських операцій, які банки мають право здійснювати за наявності письмового дозволу та ліцензії, і в ньому відсутня така операція як використання іноземної валюти як засобу платежу при нарахуванні та стягненні процентів за користування кредитом.

Відповідач - Національний банк України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідно до чинного законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим атом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", згідно якого до повноважень Національного банку України належить видача індивідуальних та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать, в тому числі, видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Згідно зі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Таким чином, на виконання вказаних повноважень відповідачем було прийнято оспорюване Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Прийняття вказаного Положення, в тому числі, аб. 2 п. 1.5, не порушує права позивача використовувати національну грошову одиницю - гривню як єдиний законний засіб платежу на території України.

Зокрема, згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 47, 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банки мають право розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик на підставі банківських ліцензій. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Отже, сплата процентів є складовою та невід'ємною частиною кредитних відносин.

Таким чином, законодавство України чітко визначає наявність у банків права на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань. Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити у іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Крім того, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральної або індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ст. 5 Декрету, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції

Крім того, пунктом "в" вказаної статті передбачено надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Таким чином, необхідність отримання індивідуальної ліцензії передбачено лише у випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак законодавством не встановлені терміни та суми кредитів в іноземній валюті як категорії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, а тому дана обставина не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, а оскільки на здійснення операцій з кредитування (як надання коштів, так і отримання суми боргу, процентів) в іноземній валюті банки отримують спеціальні дозволи (банківська ліцензія та письмовий дозвіл), сплата процентів за кредитами, в тому числі в іноземній валюті, не потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України у сфері валютного регулювання видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Згідно зі ст. 7, 44 Закону України "Про Національний банк України" на Національний банк України покладено виконання такої функції як здійснення відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютного регулювання, визначення порядку здійснення операцій в іноземній валюті, організація і здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль і наділений повноваженнями видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" визначено правовий статус актів Національного банку України, а саме: Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Згідно вищенаведеного Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, в тому числі, і аб. 2 п. 1.5 Положення, прийнято в межах компетенції Національного банку України, на реалізацію його повноважень визначати порядок здійснення операцій в іноземній валюті.

Щодо твердження позивача про порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" прийняттям оскаржуваного аб. 2 п. 1.5 Положення, суд не може з ним погодитися з таких підстав.

Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" здійснення банками валютних операцій можливе лише шляхом отримання індивідуальних або генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій. При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно, саме на Національний банк України покладено повноваження щодо видачі обов'язкових для виконання нормативно-правових актів, якими регулюється порядок використання іноземної валюти шляхом отримання індивідуальних або генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій.

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (щодо видачі індивідуальних ліцензій) та Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій та ліцензій на виконання окремих операцій (щодо видачі генеральних ліцензій, в тому числі, на здійснення валютних операцій).

В даному випадку оскаржуваним аб. 2 п. 1.5 Положення відповідач уточнив випадки, які не підпадають під дію п. 4 ст. 5 Декрету, оскільки можуть здійснюватися за наявності генеральної ліцензії на здійснення валютної операції, і, відповідно, не потребують отримання індивідуальної ліцензії.

Під випадками, коли ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), можуть розумітися виключно ті випадки, що не перераховані в п. 4 ст. 5 Декрету, оскільки в протилежному випадку аб. 2 п. 1.5 Положення буде суперечити вказаній нормі.

При цьому аб. 2 п. 1.5 Положення не містить переліку випадків, на які він поширюється, зокрема, не містить посилання на можливість отримання банком процентів у валюті за валютним кредитом саме з огляду на вказану норму.

Оскільки конкретні випадки застосування аб. 2 п. 1.5 Положення не вказані, то суд позбавлений можливості їх оцінити на предмет дотримання вимог ст. 5 Декрету, тоді як саме по собі формулювання аб. 2 п. 1.5 Положення ні Декрету, ні іншим актам законодавства не суперечить.

Зокрема, положенням ст. 533 ЦК України аб. 2 п. 1.5 Положення також не суперечить, оскільки вказана стаття містить відсильну норму до інших законів, якими визначається використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків. Саме таким актом і є Декрет, а також прийняті на його виконання підзаконні нормативно-правові акти Національного банку України.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на приклад конкретного застосування банком аб. 2 п. 1.5 Положення, а саме - в якості підстави для нарахування процентів за валютним кредитом у валюті.

В той же час, аб. 2 п. 1.5 Положення жодного конкретного випадку здійснення валютної операції не перераховує, у зв'язку з чим суд не може оцінювати відповідність аб. 2 п. 1.5 Положення вимогам законодавства в контексті конкретного її тлумачення і застосування, тоді як оцінює вказану норму на відповідність законодавству виключно згідно її змісту, а не згідно можливих способів її використання.

Правомірність застосування аб. п. 1.5 Положення в кожному конкретному випадку має досліджуватися і оцінюватися судом під час розгляду конкретної справи, у якій сторона посилається на вказану норму, тоді як під час розгляду справи про оскарження нормативно-правового акта суд оцінює норму безвідносно до конкретного випадку її застосування.

За таких обставин суд не надає оцінки і не аналізує посилання позивача на правомірність нарахування і оплати процентів за договором про надання споживчого кредиту N 11329814000 від 10.04.2008 р., укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк".

Крім того, суд звертає увагу позивача на ту обставину, що правомірність нарахування процентів у валюті не може розглядатися окремо від правомірності отримання кредиту у валюті.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність порушення Національним банком України як суб'єктом владних повноважень вказаних принципів, в тому числі, щодо обґрунтованості та прийняття рішення в межах власної компетенції.

З врахуванням наведеного у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. 160 - 163, 171, 186 КАС України, суд постановив:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 06.09.2011 р.

 

Головуючий, суддя

О. В. Головань

Судді:

Н. Є. Блажівська

 

Я. І. Добрянська

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали