ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

29.12.2009 р.

Справа N 2а-14911/09/0570

Постанову залишено без змін(згідно з ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року) (Ухвала N 2а-14911/09/0570)

Постанову частково скасовано(згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року) (Ухвала N К-21223/10)

Додатково див. ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 1 квітня 2010 року (Ухвала N 2а-14911/09/0570)

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Наумової К. Г., суддів - Абдукадирової К. Е., Шинкарьової І. В., при секретарі судового засідання - Мосєєва О. О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (м. Донецьк) до Кабінету Міністрів України (м. Київ) (за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - Корпораціяї "Українські будівельні матеріали" (м. Київ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Фонда державного майна України (м. Київ), Міністерства юстиції України (м. Київ)), про визнання розпоряджень неправомірними та такими, що є недійсними з моменту прийняття (за участю представників сторін: від позивача - ОСОБА_4; від відповідача - ОСОБА_5; від третьої особи з сам. вимогами - ОСОБА_6; від третьої особи - Мінюст - ОСОБА_5; від третьої особи - ФДМУ - не з'явився).

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (надалі КМУ) про визнання розпоряджень КМУ неправомірними та такими, що є недійсними з моменту їх прийняття: від 08.07.2009 року N 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві" та від 31.08.2009 року N 1002-р "Про розміщення Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту".

Ухвалою суду від 14.10.2009 року до участі у справі залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Корпорація "Українські будівельні матеріали" та треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд державного майна України та Міністерство юстиції України, що відображено у журналі судового засідання.

Корпорація "Українські будівельні матеріали" звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів

України про визнання розпоряджень відповідача неправомірними та такими, що є недійсними з моменту їх прийняття: від 08.07.2009 року N 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві" та від 31.08.2009 року N 1002-р "Про розміщення Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту".

Ухвалою суду від 23.11.2009 року змінено процесуальний статус Корпорації "Українські будівельні матеріали" (надалі Корпорація) - її залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача, що відображено у журналі судового засідання.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. Позивач є заступником генерального директора Корпорації з питань орендних відносин. Робоче місце розташовано в будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві. З 28.08.2009 року вхід до будинку заблокований працівниками районного відділу міліції та Державної служби охорони України. Позивачеві заборонено входити до будинку, де знаходиться його робоче місце. Він позбавлений робочого місця, його не допускають до робочої документації, статутних документів, печаток тощо. Виконання позивачем своїх посадових обов'язків повністю унеможливлено. Позивач може бути звільнений внаслідок припинення діяльності роботодавця. Дії, які проводяться на виконання розпорядження порушують право позивача та корпорації на користування приміщенням. Спірне розпорядження порушує право корпорації на приватизацію орендованого державного майна.

Корпорація обґрунтовує позовні вимоги наступним. Спірні розпорядження порушують права та законні інтереси Корпорації. Корпорація позбавлена права на викуп будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві. При цьому відповідач діяв у невстановлений законом спосіб, без законних підстав, з перевищенням компетенції, оскільки своїми розпорядженнями фактично відмовив Корпорації у приватизації на стадії, коли така відмова є недопустимою. Також порушено право Корпорації на орендування державного спірного майна та пріоритетне право на продовження строку дії договору оренди від 22.04.2004 року N 192. Згідно вимог діючого законодавства Корпорація має переважне право на орендування майна та на продовження терміну дії вказаного договору. ЇЇ не було належним чином повідомлено про те, що термін дії вказаного договору не буде продовжено.

Відповідач проти позовів заперечує посилаючись на наступне. Рішення про приватизацію спірного майна на сьогодні не прийнято, тобто, орендар - Корпорація не одержала права на викуп майна. Зазначене майно виключено з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, також втратили чинність накази Фонду державного майна України стосовно підготовки відповідного об'єкту до продажу. Позивач у позові не довів належними та допустимими доказами порушення його прав та інтересів, його вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Відповідач має право на підставі Декрету КМУ від 11.01.93 року N 5-93 приймати рішення про розміщення центральних державних органів тощо в адміністративних будинках і нежитлових приміщеннях, що є у державній власності та належить підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління. Договори оренди з користувачами цих будинків і приміщень вважаються розірваними з моменту прийняття відповідачем рішення про розміщення вказаних органів. Відповідач діяв у межах повноважень, оскільки згідно ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" має право управління об'єктами державної власності. Відповідач також вважає, що Корпорація не мала переважного права на оренду спірного майна, оскільки неналежним чином виконувала свої договірні зобов'язання, бо мала велику заборгованість з орендної плати. Крім цього, згідно ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у передачі в оренду об'єктів може бути відмовлено, якщо орендодавець, зазначений в аб. 2, 3 ст. 5 цього Закону, прийняв рішення про укладання договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України (надалі ФДМУ) проти позовів заперечує та посилається на наступне. ФДМУ підкреслює, що на сьогодні рішення про приватизацію орендованого майна не прийнято, тобто орендар - Корпорація не одержав права на викуп цього майна, оскільки не настала умова передбачена п. 51 Державної програми приватизації. Спірне державне майно виключено з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, також втратили чинність накази ФДМУ стосовно підготовки відповідного об'єкта до продажу. ФДМУ зазначає, що відповідач згідно Закону України "Про Кабінет Міністрів України" здійснює управління об'єктами державної власності. ФДМУ вважає спірні розпорядження законними та обов'язковими для виконання. На думку ФДМУ, посилання позивача на порушення права Корпорації на переважне право на продовження строку дії договору є безпідставним. Крім того, згідно ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у передачі в оренду об'єктів може бути відмовлено, зокрема, якщо орендодавець, зазначений у абз. 2, 3 ст. 5 цього Закону, прийняв рішення про укладання договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.

ФДМУ у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України (надалі Мінюст) проти позовів заперечує та підтримує заперечення відповідача у повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:

22.04.2004 року між ФДМУ - орендодавець та Корпорацією - орендар був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності N 192.

20.09.2004 року сторонами підписано додаткову угоду N 1 до вказаного договору оренди (N 607), якою вказаний договір викладений у новій редакції.

Орендар отримав у користування нерухоме майно - будівлю загальною площею 10216 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, згідно акта приймання-передачі від 26.08.2004 року

Згідно п. 6.3 договору орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

П. 7.2 договору визначено, що орендодавець зобов'язується не вчиняти дії, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору.

Строк дії договору оренди - 5 років з 26 серпня 2004 року. (п. 10.1 договору).

ФДМУ наказом N 7 від 09.01.2008 року "Щодо прийняття рішення про приватизацію та визначення дати оцінки" прийняло рішення про приватизацію шляхом викупу нежитлової будівлі площею 10216 кв. м, що знаходиться на балансі та орендується Корпорацією, за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, з компенсацією орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених з дозволу орендодавця за рахунок власних коштів за час оренди. Орендарю наказано провести аудиторську перевірку щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень вказаного майна. Вказаний наказ прийнятий на виконанням наказу ФДМУ N 1974 від 18.12.2007 року "Щодо переліку об'єктів, що підлягають приватизації".

Листом від 25.06.2009 р. N 10-16-9012 ФДМУ повідомив КМУ про те, що строк дії договору оренди державного майна N 192 укладеного між ФДМУ та Корпорацією закінчується 25.08.2009 р. та просив розглянути питання щодо подальших дій ФДМУ стосовно подальшого використання цього майна.

Листом від 07.07.2009 р. N 10-16-9597 ФДМУ надав додаткову інформацію КМУ щодо договору оренди N 192.

08.07.2009 року відповідач прийняв розпорядження N 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві", яким він погодився з пропозицією Мінекономіки і ФДМУ щодо передачі нежитлового будинку загальною площею 10216 кв. м по вул. Артема, у м. Києві до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України для розміщення центральних органів виконавчої влади та зобов'язав ФДМУ і Корпорацію забезпечити до 26.08.2009 року вивільнення Корпорацією вказаного будинку та передати його Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

31.08.2009 року відповідач прийняв розпорядження "Про розміщення Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту", яким погодився з пропозицією Мін'юсту щодо надання йому для розміщення Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту приміщень загальною площею 1142 кв. м (робоча площа - 640 кв. м) на п'ятому, шостому та сьомому поверхах нежитлового будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві. ФДМУ наказано забезпечити укладання з Мін'юстом договору оренди приміщень на умовах відшкодування балансоутримувачеві нежитлового будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві фактичних витрат, пов'язаних з їх утриманням.

У зв'язку з розпорядженням відповідача N 772-р від 08.07.2009 року ФДМУ прийняв наказ N 1228 від 03.08.2009 року "Щодо виключення об'єкта приватизації з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації", яким з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, виключений будинок, що знаходиться на балансі та орендується Корпорацією та розташований за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності" N 5-93 від 11.01.93 року, на якій послався відповідач та треті особи на стороні відповідача, встановлено, що КМУ має право приймати рішення про розміщення центральних державних органів, створюваних Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України, а також дипломатичних представництв і консульств іноземних держав в Україні в адміністративних будинках і нежитлових приміщеннях, що є у державній власності та належать підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління.

Договори найму (оренди) з користувачами цих будинків і приміщень вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав.

У відповідності до вимог Закону України "Про Кабінет Міністрів України" КМУ здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності.

У відповідності до ст. 1 Законом України "Про управління об'єктами державної власності" N 185-V від 21 вересня 2006 року управлінням об'єктами державної власності вважається - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 5 цього Закону визначені повноваження КМУ у сфері управління об'єктами державної власності

Статтею 18 цього Закону встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Зі змісту ст. 5 вбачається, що таке повноваження, яке передбачено Декретом, кабінету Міністрів України, зазначеним законом не надано.

За загальним правилом та у відповідності до ст. 18 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" застосовуються норми зазначеного Закону.

Правовідносини щодо передачі в оренду об'єктів державної власності врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій", якій було прийнято 14 березня 1995 року N 98/95-ВР Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" викладено в новій редакції. Назва Закону в редакції Закону України від 23.12.97 р. N 768/97-ВР.

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлені випадки припинення договору оренди, зокрема договір оренди припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);

банкрутства орендаря;

загибелі об'єкта оренди;

ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Крім цього даною статтею встановлено наступне. Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

З наведених норм вбачається, що така підстава припинення та розірвання договору оренди, як прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в приміщеннях центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав зазначеним законом не передбачена.

За загальним правилом застосовується норма права, що прийнята пізніше. У даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

З наведеної норми вбачається, що у разі якщо власник державного майна має намір використовувати майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Суду не надано доказів, того, що позивача було письмово попереджено у встановлені строки про те, що власник має намір використовувати майно, передане в оренду Корпорації, для власних потреб.

Також суду не надано доказів того, що на час прийняття спірного розпорядження від 08.07.2009 року N 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві" було прийнято рішення про розміщення у даному будинку центральних органів влади. Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження про розміщення у спірному будинку Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції було прийнято лише 31.08.2009 року, тобто після прийняття розпорядження 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві".

Згідно ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом або викупу. Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом або викупу.

З прийняттям рішення про включення об'єкта до одного з переліків, зазначених у частині першій цієї статті, стосовно нього припиняється дія норм Господарського кодексу України у частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, що приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу органу приватизації.

Таким чином, у разі прийняття ФДМУ рішення щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації спірного майна, відповідач не міг приймати спірні розпорядження щодо надання спірного майна в оренду іншим суб'єктам.

П. 51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, яка затверджена Законом України "Про Державну програму приватизації", у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.

У п. 1.1 договору оренди зазначено, що вартість майна, що передається в оренду, згідно зі звітом про незалежну оцінку становить 23978337 грн.

У відповідності до аудиторського висновку щодо підтвердження фінансування здійсненних поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря Корпорації "Українські будівельні матеріали" від 14.01.2008 року Корпорацією здійснені невід'ємні поліпшення орендованого об'єкту на суму 10516167,88 грн. без ПДВ, 12619401,42 грн. з ПДВ. Вказані поліпшення здійсненні Корпорацією за дозволом ФДМУ, що викладений у листі від 02.11.2004 року N 0-16-15148.

Таким чином, Корпорацією здійснені невід'ємні поліпшення орендованого об'єкту вартістю більш ніж 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення).

Суд не приймає посилання відповідача та ФДМУ на те, що на сьогодні рішення про приватизацію орендованого державного майна не прийнято, тобто, орендар не одержав права на викуп цього майна, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, рішення щодо приватизації спірного майна було прийнято ФДМУ 09.01.2008, на виконання рішення від 18.12.2007 року, відповідно Корпорація у 2008 році набула права на приватизацію вказаного майна у визначеному законом порядку. Відмова в подальшій реалізації зазначеного права обмежена підставами, які зазначені в ч. 5 ст. 7 Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

ФДМУ було прийняло рішення про скасування рішення щодо приватизації вказаного майна на підставі розпорядження відповідача, законність якого оспорюється позивачем та Корпорацією.

Згідно ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у передачі в оренду об'єктів може бути відмовлено, якщо було прийнято рішення про приватизацію або передприватизаційну підготовку цих об'єктів.

Таким чином, оскільки спірні рішення були прийняті відповідачем вже після прийняття рішення ФДМУ про приватизацію спірного майна, то у передачі в оренду спірного майна повинно було відмовлено.

Суд також не приймає посилання відповідача та ФДМУ на неналежне виконання Корпорацією умов договору оренди щодо сплати орендної плати та у зв'язку з чим втрачає право на переважне право на укладання договору оренду на новий строк, з огляду на наступне.

Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При судовому розгляді справи ні відповідач, ні ФДМУ не надали суду належних та допустимих доказів зазначених обставин.

Крім цього, згідно ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

До матеріалів справи суду сторонами не надано доказів наявності заяви орендодавця або орендатора про припинення або зміну умов договору оренди спірного майна, а також письмового звернення орендодавця щодо наміру використовувати орендоване майно для власних потреб.

З огляду на викладене, Корпорація набула права на продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним.

Відповідно до п. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, відповідач не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення, не розсудливо прийняв спірні розпорядження.

З огляду на викладене, розпорядження відповідача N 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві" від 08.07.2009 року та від 31.08.2009 року N 1002-р "Про розміщення Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту" підлягають визнанню неправомірними та недійсними з моменту прийняття, відповідно позовні вимоги Корпорації підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що позивач наказом N 19-к прийнятий на посаду заступника генерального директора з орендних відносин Корпорації з 03.08.2009 року, тобто прийняття спірного розпорядження відповідача від 08.07.2009 року не порушило його законні права та інтереси. Спірне розпорядження від 31.08.2009 року винесено відповідачем на виконання розпорядження від 08.07.2009 року, тому теж не зачіпляє інтереси та права позивача.

За таких обставин, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

З огляду за це, витрати Корпорації по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України", Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності" N 5-93 від 11.01.93 року, Законом України "Про управління об'єктами державної власності", Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Державною програмою приватизації на 2000 - 2002 роки, яка затверджена Законом України "Про Державну програму приватизації", Законом України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 2, 7 - 12, 69 - 72, 87 - 98, 122 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання розпоряджень Кабінету Міністрів України неправомірними та такими, що є недійсними з моменту їх прийняття: від 08.07.2009 року N 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема,73 у м. Києві" та від 31.08.2009 року N 1002-р "Про розміщення Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту" відмовити.

Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Корпорації "Українські будівельні матеріали" про визнання розпоряджень Кабінету Міністрів України неправомірними та такими, що є недійсними з моменту їх прийняття: від 08.07.2009 року N 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема,73 у м. Києві" та від 31.08.2009 року N 1002-р "Про розміщення Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту" задовольнити.

Визнати неправомірними та недійсними з моменту прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України:

від 08.07.2009 року N 772-р "Про передачу будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві";

від 31.08.2009 року N 1002-р "Про розміщення Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту".

Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь Корпорації "Українські будівельні матеріали" витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Заява та скарга подається на ім'я Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Постанову підписано 4 січня 2010 р.

 

Головуючий суддя

К. Г. Наумова

Судді:

К. Е. Абдукадирова

 

І. В. Шинкарьова

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали