Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та є нечинним в частині абзацу 1 пункту 6.4 розділу VI Порядку розрахунків Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу", від 30.09.2015 N 2498

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

29.08.2016 р.

N 826/5048/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді - Кобилянського К. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та є нечинним в частині порядку, встановив:

Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), в якій просить суд визнати таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та є нечинним в частині абзацу 1 пункту 6.4 розділу VI Порядку розрахунків Типового договору розподілу природного газу "оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ", затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" від 30.09.2015 N 2498 (Постанова N 2498).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що абзац 1 пункту 6.4 розділу VI Порядку розрахунків Типового договору розподілу природного газу (Постанова N 2498) не відповідає приписам норм чинного законодавства вищої юридичної сили, а саме Цивільному кодексу України, Кодексу газорозподільних систем, Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), а тому підлягає визнанню таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та є нечинним.

Представник відповідача проти позову заперечував мотивуючи тим, що НКРЕКП при прийнятті постанови від 30.09.2015 N 2498 (Постанова N 2498), в тому числі і в її оскаржуваній частині, діяла в межах своєї компетенції та повноважень, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

В судовому засіданні сторони подали клопотання про розгляд справи без їхньої участі, а тому суд, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" від 30.09.2015 N 2498 (Постанова N 2498) затвердила Типовий договір розподілу природного газу.

Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 N 2498 (Постанова N 2498) була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за N 1384/27829.

Абзацом 1 пункту 6.4 розділу VI Порядку розрахунків Типового договору розподілу природного газу (Постанова N 2498) визначено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Пунктом 1.2 Типового договору розподілу природного газу (Постанова N 2498) встановлено, що умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 N 2494 (Постанова N 2494) (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Позивач вважає, що абзац 1 пункту 6.4 Типового договору розподілу природного газу (Постанова N 2498) не відповідає приписам норм чинного законодавства вищої юридичної сили, а саме Цивільному кодексу України, Кодексу газорозподільних систем (Постанова N 2494), Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), оскільки не містить прямої вказівки та/або рекомендації щодо порядку проведення оплати вартості послуги з розподілу природного газу за Договором споживачами, що не є побутовими, на умовах саме попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод на обґрунтування своєї позиції посилається на приписи статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), статей 901, 903 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газорозподільних систем (Постанова N 2494) та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що приписи абзацу 1 пункту 6.4 розділу VI Порядку розрахунків Типового договору розподілу природного газу (Постанова N 2498) не відповідає вище зазначеним приписам норм чинного законодавства вищої юридичної сили, які встановлюють оплату вартості наданих послуг, а не 100 % переплату за послугу, яка надаватиметься в майбутньому.

Однак, суд не погоджується із вказаними твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постанова НКРЕКП від 30.09.2015 N 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" (Постанова N 2498) прийнята в межах повноважень визначених Законом України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), Указом Президента України від 10.09.2014 N 715 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (Положення N 715/2014) та у спосіб, визначений законодавством України.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII).

Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) Регулятором ринку природного газу є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (пункт 34 (Закон N 329-VIII)).

Згідно із положеннями статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) за договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Частиною другою статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) визначено, що типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.

До того ж, відповідно до статті 4 Закону України "Про природні монополії" державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про природні монополії" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках.

Статтею 11 Закону України "Про природні монополії" передбачено, що національні комісії регулювання природних монополій є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

Пунктом 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджених Указом Президента України від 10.09.2014 N 715/2014 (Положення N 715/2014) (далі - Положення N 715/2014), визначено, що одним із основних завдань НКРЕКП є, зокрема, державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ.

При цьому, пунктом 13 Положення N 715/2014 (Положення N 715/2014) установлено, що рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об'єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.

Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов'язкові до виконання суб'єктами природних монополій.

Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов'язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

НКРЕКП має право видавати в установленому порядку разом з органами виконавчої влади спільні акти.

Так, на виконання покладених повноважень, з урахуванням статей 4 (Закон N 329-VIII), 32 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), пункту 125 Плану діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 11.12.2014 N 762 (Постанова N 762), Комісією було розроблено та затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 N 2498 (Постанова N 2498) Типовий договір розподілу природного газу (далі - Типовий договір).

Згідно доводів відповідача ним, відповідно до статті 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", було оприлюднено проект регуляторного акта - постанови НКРЕКП "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" та аналіз регуляторного впливу з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань шляхом розміщення на офіційному веб-сайті НКРЕКП: http://www.nerc.gov.ua в мережі Інтернет.

Однак, позивачем не надано доказів звернення до НКРЕКП із зауваженнями та пропозиціями щодо оприлюдненого проекту постанови НКРЕКП "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу".

Крім того, з матеріалів справи видно, що НКРЕКП подавався проект регуляторного акта, аналіз регуляторного впливу цього проекту та копії оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту для погодження, у відповідності до вимог статті 21 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" до уповноваженого органу Державної регуляторної служби України, з метою одержання зауважень і пропозицій.

Державна регуляторна служба України листом від 29.09.2015 N 7335/0/20-15 повідомила НКРЕКП, що за результатами проведеної експертизи проект постанови НКРЕКП відповідає принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Окрім того, Антимонопольний комітет України листом від 30.09.2015 N 128-06/01-9936, в межах своєї компетенції, повідомив про погодження проекту постанови НКРЕКП "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу".

Також, відповідач надав лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 16.10.2015 N 6710/24470-0-26-15/12.0.1, яким повідомлено НКРЕКП про те, що постанова НКРЕКП від 30.09.2015 N 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" (Постанова N 2498) відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Міністерство юстиції України в листі від 09.11.2015 N 24460-0-26-15/10.1 повідомило НКРЕКП про те, що згідно з наказом Міністерства юстиції України від 06.11.2015 N 2233/5 повернуто після державної реєстрації постанову НКРЕКП від 30.09.2015 N 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" (Постанова N 2498), зареєстровану у Міністерстві юстиції 06.11.2015 за N 1384/27829.

Отже, постанова НКРЕКП від 30.09.2015 N 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" (Постанова N 2498), в тому числі й оскаржувана позивачем її частина, прийнята в межах повноважень визначених Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", Указом Президента України від 10.09.2014 N 715 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (Положення N 715/2014) та у спосіб, визначений законодавством України, а тому, позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2 - 7, 69 - 71, 94, 160 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У задоволенні позову Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод відмовити повністю.

Судові витрати присудженню не підлягають.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

 

Суддя

К. М. Кобилянський




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали