ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

05.10.2011 р.

Справа N 28/55

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Євсікова О. О., суддів: Барицької Т. Л., Кролевець О. А. розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 у справі N 28/55 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Плюс" до Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фірма "Союз-Віктан" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

В судовому засіданні взяли участь представники: позивача - ОСОБА_2 (дов. від 14.01.2011); відповідача - ОСОБА_3 (дов. від 20.10.2010); фірми "Союз-Віктан" - повідомлений, але не з'явився; приватного нотаріуса - повідомлений, але не з'явився.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 04.10.2011 N 03.07-05/538 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа, та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Євсіков О. О., судді - Барицька Т. Л., Кролевець О. А.

Встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2011 року у справі N 28/55 (суддя Копитова О. С.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Плюс" (надалі позивач/скаржник) до Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" (надалі відповідач) та визнано виконавчий напис, вчинений 30.09.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі N 2416, про звернення стягнення на рухоме майно, що належить ТОВ "СВ-Плюс" таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 року (судді: Яковлєв М. Л., Тарасенко К. В., Жук Г. А.) вказане рішення скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із винесеною судом апеляційної інстанції постановою, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її доводів.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, між ТОВ "СВ-Плюс" (заставодавцем), Фірмою "Союз-Віктан" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) (боржником) та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (заставодержателем) 19.08.2008 укладено договір застави, за умовами якого в забезпечення зобов'язань боржника, які випливають із договору на встановлення ліміту для проведення операцій з відкриття та сплати документарних акредитивів номер LC/150808, укладеного між боржником і заставодержателем 15.08.2008, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії цього договору, які перелічені у ст. 2 цього договору та можуть виникнути в майбутньому за чинним цим договором, заставодавець передає заставодержателю в заставу майно, зазначене в п. 3.1 договору застави. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 19.08.2008 року та зареєстровано в реєстрі за N 21529.

Відповідно до п. 3.1 договору застави, предметом застави є належні застоводавцю основні засоби - машини, обладнання, інструменти, інвентар. Предмет застави, що передається в момент підписання цього договору в заставу заставодержателю, перелічений в додатку 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору та належить заставодавцю на підставі довідки про вартість основних засобів N 38 від 19.08.2008.

30.09.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис N 2416 про звернення стягнення на зазначене вище рухоме майно.

Місцевий господарський суд, розглядаючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги позивача, виходив з того, що згідно з статтями 24, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом, яким, при цьому, не передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як вчинення виконавчого напису, а тому спірний виконавчий напис від 30.09.2010 є безпідставним та підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Проте, суд апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у позові, посилався на те, що сторонами досягнуто згоди, зокрема пунктом 6.4 даного договору, щодо звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса та до того ж, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не містить жодних заборон щодо звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення виконавчого напису.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати винесену судом апеляційної інстанції постанову з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше передбачене Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями названого Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

За статтею 26 вказаного Закону позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено.

Отже, наведене вище свідчить про помилковість застосування, Київським апеляційним господарським судом, норм матеріального права при прийнятті ним оскаржуваної постанови.

При цьому, колегія суддів не може погодитися із доводами суду апеляційної інстанції, що сторонами при укладенні договору застави досягнуто згоди щодо такої його умови, як право заставодержателя звертати стягнення на майно шляхом вчинення відповідного виконавчого напису (п. 6.4 ст. 6 договору), а тому, відсутні підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 2, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз. 2 ч. 3 вказаної норми).

Частиною 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, виходячи із наведеного, незважаючи на свободу договору, у будь-якому випадку його умови мають відповідати загальним засадам цивільного законодавства, а сторони, в свою чергу, при укладенні договору не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, умови договору застави щодо звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису суперечать нормам чинного законодавства - Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; при цьому, відхиляються посилання суду апеляційної інстанції на ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, оскільки, правомірність правочину, у першу чергу, презюмується із відповідністю його умов вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Плюс" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 у справі N 28/55 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2011 у справі N 28/55 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

О. О. Євсіков

Судді:

Т. Л. Барицька

 

О. А. Кролевець

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали