ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

02.02.2011 р.

N 6/459-38/116


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Подоляк О. А., суддів: Владимиренко С. В., Мележик Н. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ВДП" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 р. та рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі N 6/459-38/116 за позовом ТОВ "ВДП" (надалі Товариство) до АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Київської міської філії АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (надалі Банк), третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (за участю представників: від позивача - Мінаков І. В., від відповідача - Колянчук А. І., від третьої особи - не з'явились), встановив:

У липні 2009 року Товариство звернулось до суду з позовом до Банку, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. (суддя Власов Ю. Л.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 р. (судді: Отрюх Б. В., Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 16.03.2007 р. між Банком та Товариством укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії N 24-11/47 (надалі Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав Товариству у тимчасове користування, на умовах чесності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, кошти окремими частинами, згідно з графіком, вказаним в п.п. 1.1.2 Договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 7000000 (семи мільйонів) грн., зі сплатою 18,5 % річних та з кінцевим терміном повернення всіх коштів (суми кредиту) до 13.03.2009 р.

Відповідно до п. 1.1.2 Кредитного договору Товариство зобов'язувалось погасити всі надані Банком транші кредиту до 13.03.2009 р.

Згідно п. 2.5 Кредитного договору Товариство зобов'язувалось сплачувати Банку проценти за користування кредитом щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Пунктом 4.4 Кредитного договору було передбачено, що у разі невиконання Товариством зобов'язань, визначених п. п. 3.3.2 - 3.3.21 цього договору, порушення Товариством або третьою особою, з якою укладено договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3 цього договору, протягом більше тридцяти днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, Товариство зобов'язане не пізніше наступного робочого дня погасити кредит (суми кредиту), сплатити проценти за час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції.

Відповідно до п. 3.2.8 Кредитного договору Банк має право звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань за цим договором у разі неповернення Товариством кредиту або окремого траншу, визначених п. 1.1 даного договору, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій, згідно з його умовами.

16.03.2007 р., в якості забезпечення виконання зобов'язань Товариства за Кредитним договором, між Банком та Товариством укладено договір застави майна N 02-10/833, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за N 1248 від 16.03.2007 р. (надалі Договір застави), відповідно до умов якого Товариством передано Банку в заставу обладнання для виготовлення одноразового посуду.

Згідно п. 2.4.3 Договору застави у Банку виникає право звернути стягнення на предмет застави, відповідно до чинного законодавства України, у разі, коли в момент настання терміну виконання Товариством зобов'язань, забезпечених заставою за вказаним договором застави, вони не будуть виконані.

23.03.2009 р. Банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з заявою про вчинення виконавчого напису на Договорі застави.

23.03.2009 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис за реєстровим N 388, яким запропоновано звернути стягнення на майно Товариства, передане останнім в заставу Банку за Договором застави.

24.04.2009 р. головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві Магдою С. Г. відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса про стягнення з Товариства на користь Банку суми боргу в розмірі 8709139,17 грн. за рахунок коштів, вилучених від реалізації, у встановленому чинним законодавством України порядку, заставленого Товариством майна.

Товариство звернулось до суду з даним позовом, з огляду на те, що вважає спірний виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки, на його думку, він суперечить ч. 1 ст. 590 ЦК України, ч. 7 ст. 50 Закону України "Про нотаріат" та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якими визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Рішення та постанова про відмову в позові мотивовані тим, що спосіб захисту порушеного права шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не відповідає встановленим цивільно-правововим способам захисту порушеного права, а тому дані позовні вимоги не можуть бути задоволені судом.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно положень ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначений у ній перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту, передбачені договором або законом. У разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Потерпіла особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що спосіб захисту порушеного права шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не відповідає встановленим цивільно-правововим способам захисту порушеного права, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди попередніх інстанцій обмежили позивача у захисті свого права і фактично ухилилися від здійснення визначених законом повноважень, не дослідивши належним чином обставин справи та не надавши відповідної юридичної оцінки поданим доказам.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

В силу п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку із вищевикладеним, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 ГПК України, суд постановив:

Касаційну скаргу ТОВ "ВДП" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 р. та рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі N 6/459-38/116 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду міста Києва.

 

Головуючий, суддя

О. Подоляк

Судді:

С. Владимеренко

 

Н. Мележик





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали