ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 26 грудня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Балюка М. І., суддів: Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви ОСОБА_44, ОСОБА_45 та ОСОБА_46 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_47, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина - ОСОБА_48, до ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_44, третя особа - орган опіки та піклування Уманської міської ради Черкаської області, про вселення, усунення перешкод у користуванні житлом, визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними; за зустрічним позовом ОСОБА_46 до ОСОБА_47 про визначення місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, встановив:

У вересні 2009 року ОСОБА_47 звернулася до суду в інтересах малолітнього сина, ОСОБА_48, із цим позовом та зазначала, що у зв'язку з одруженням 18 жовтня 1997 року з ОСОБА_46 вона стала мешкати у квартирі АДРЕСА_1. З метою поліпшення житлових умов вона разом із чоловіком і сином зареєструвалися у військовій частині А-3024, однак жилої площі для проживання там не виділялося. У травні 2009 року ОСОБА_46 виявив бажання виселитись із спірної квартири разом із дитиною. На його вимогу вона разом із сином переїхала у будинок батьків у с. Рижавка Уманського району Черкаської області, а відповідач без її згоди перевіз її та сина речі у будинок її батьків. У зв'язку з тим, що вона із сином позбавлена права на житло в спірній квартирі, позивачка звернулася до суду з позовом про вселення її та сина до спірної квартири й про зобов'язання відповідачів не чинити їм перешкод у користуванні квартирою. Під час розгляду справи доповнила позовні вимоги та додатково просила визнати недійсними договори дарування ... частки спірної квартири від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_46 і ОСОБА_45, та купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2009 року, укладений між ОСОБА_45 і ОСОБА_44

У березні 2010 року ОСОБА_46 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив скасувати рішення виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області від 12 серпня 2010 року N 431, яким визначено місце проживання ОСОБА_48 з матір'ю, а також просив визначити місце проживання сина з ним у його будинку в с. Громи Уманського району Черкаської області та визнати ОСОБА_47 такою, що втратила право на користування спірною квартирою. Свої вимоги обґрунтовував тим, що в 2002 році ОСОБА_47 виселилася зі спірної квартири та до 2005 року разом із ним і сином проживала в м. Миколаєві, де він проходив військову службу. У 2005 році вони повернулися до м. Умані, тимчасово поселилися у спірну квартиру, проте реєстрацію місця проживання було здійснено у військовому містечку військової частини А-3024 та за цим місцем реєстрації перебували на квартирному обліку. У серпні 2009 року ОСОБА_47 зі своїм батьком забрала свої речі, виїхала зі спірної квартири та переїхала мешкати в будинок своїх батьків у с. Рижавка Уманського району Черкаської області, а згодом забрала й сина, який проживав із ним у с. Громи Уманського району Черкаської області.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 2 листопада 2010 року позов ОСОБА_47 задоволено. Визнано недійсними договори дарування Ѕ частки квартири від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_46 та ОСОБА_45, та купівлі-продажу спірної квартири від 28 листопада 2009 року, укладений між ОСОБА_45 та ОСОБА_44. Постановлено вселити ОСОБА_47 і малолітнього сина, ОСОБА_48, до спірної квартири. Зобов'язано ОСОБА_45, ОСОБА_46 та ОСОБА_44 не чинити перешкод ОСОБА_47 і малолітньому ОСОБА_48 у вселенні та користуванні житлом. Стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_47 сплачені нею судові витрати. У задоволенні позову ОСОБА_46 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 2 листопада 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2011 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 2 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_44, ОСОБА_46 та ОСОБА_45 просять скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування ним до спірних правовідносин положень ст. 224 Цивільного кодексу України та ст. 156 Житлового кодексу України.

В обґрунтування заяви додано ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 липня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 травня 2011 року

В ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 липня 2008 року наведена правова позиція про те, що згода органів опіки та піклування необхідна лише в разі, якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 травня 2011 року зазначено, що відповідно до ст. 156 Житлового кодексу України припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_46 та його представників: ОСОБА_50 і ОСОБА_51, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заяви підлягають задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що для укладення правочинів дарування та купівлі-продажу спірної квартири необхідна була згода органу опіки та піклування, якої не було одержано, тому згідно зі ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" вони є нікчемними. Таке застосування цього Закону є правильним.

Однак, визнавши ці договори недійсними за цих підстав, суди не встановили, чи мали ОСОБА_47 і ОСОБА_48 право на користування цим жилим приміщенням.

Судами встановлено, що спірна трикімнатна квартира належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_46 та його батькам - ОСОБА_45 і ОСОБА_49. У зв'язку з одруженням із ОСОБА_46 ОСОБА_47 у 1997 році вселилася до спірної квартири та до 2002 року була в ній зареєстрована. У цій же квартирі з дня народження проживав їхній син - ОСОБА_48.

У зв'язку з переведенням військовослужбовця ОСОБА_46 для подальшого проходження військової служби до м. Миколаєва подружжя та їхній син переїхали проживати до м. Миколаєва і були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4. У 2005 році ОСОБА_46 для подальшого проходження військової служби знову перевели до військової частини А 3024, що розташована в м. Умані Черкаської області, де вони на жилій площі військового містечка були зареєстровані, стали перебувати на квартирному обліку. Очікуючи одержання жилої площі, подружжя та їхній син, ОСОБА_48, тимчасово мешкали в спірній квартирі без реєстрації.

У 2009 році ОСОБА_47 із сином ОСОБА_48 змінили місце проживання та стали мешкати в будинку її батьків у с. Рижавка Уманського району Черкаської області, а ОСОБА_46 став мешкати в с. Громи цього ж району, де він придбав ... частку будинку.

У 2009 року подружжя розлучилося. Деякий час син ОСОБА_48 проживав із батьком у с. Громи Уманського району Черкаської області в придбаному ОСОБА_46 будинку. У кінці цього року ОСОБА_47 забрала сина й вони стали проживати за договором найму у квартирі АДРЕСА_2, згодом - у квартирі АДРЕСА_3. За цією адресою орган опіки та піклування - виконавчий комітет Уманської міської ради своїм рішенням від 12 серпня 2010 року N 431 за заявою ОСОБА_47 визначив з нею місце проживання сина ОСОБА_48.

Згідно із ч. 3 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Тому погодитися з тим, що укладенням зазначених правочинів щодо спірної квартири порушені права та законні інтереси малолітнього ОСОБА_48, не можна, судами не встановлено, що ОСОБА_47 та дитина мали право на користування цією жилою площею.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних спав від 26 липня 2011 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 3603, 3604 ЦПК України, Верховний Суд України постановив:

Заяви ОСОБА_44, ОСОБА_45 та ОСОБА_46 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього ж суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

М. І. Балюк

Судді:

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали