ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 27 квітня 2011 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів: Луспеника Д. Д., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, поділ майна подружжя й визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 11 березня 2010 року, встановила:

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в період з 2003 року до лютого 2008 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, а 23 лютого 2008 року вони зареєстрували шлюб. 23 грудня 2005 року за її кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1, зареєструвавши його на ім'я ОСОБА_4. У травні 2009 року відповідач подарував житловий будинок і земельну ділянку, що знаходяться за вищезазначеною адресою, своїй дочці - ОСОБА_5.

З урахуванням викладеного та ст. 74 СК України позивачка просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 з 2003 року та визнати спільною сумісною власністю вказане вище майно, а на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України визнати недійсними договори дарування спірного житлового будинку й земельної ділянки від 15 травня 2009 року та визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2009 року позов задоволено: встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з 2003 року; визнано недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0835 га, що знаходяться на АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 15 травня 2009 року, і визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 указане вище майно; поділено спільне майно подружжя й визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0835 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 11 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що надані позивачкою докази не підтверджують той факт, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у період з 2003 року до 23 лютого 2008 року проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Також зазначив, що до реєстрації шлюбу з відповідачем позивачка в період з 1 лютого 2003 року до 6 жовтня 2005 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки їх суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (ст. ст. 3, 74 СК України).

У той же час, як установлено судом, ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 у період з 1 лютого 2003 року до 6 жовтня 2005 року. Однак згідно з договором купівлі-продажу спірний будинок придбано 23 грудня 2005 року, тобто після розірвання шлюбу позивачки з ОСОБА_6.

Між тим, апеляційний суд належної оцінки зазначеним доказам не дав і не врахував, що на випадок, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, застосовуються ст. 74 СК України.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд, ухвалюючи власне рішення, зазначених вимог закону не врахував; належним чином не перевірив доводів і заперечень сторін та наданих ними доказів щодо проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу й набуття ними спірного майна за час спільного проживання; не встановив обсяг спільного нажитого ОСОБА_3 і ОСОБА_4 майна. Зокрема, апеляційний суд, переоцінюючи докази, надані позивачкою до суду першої інстанції щодо підтвердження її вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, формально пославшись на те, що ці докази у сукупності та взаємному зв'язку не підтверджують її вимог, не зазначив, які норми процесуального права порушив місцевий суд, надаючи цим доказам певну правову оцінку; не вказав, чому він відхиляє одні докази і приймає інші, що є його обов'язком згідно з ч. 4 ст. 212 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 11 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Д. Д. Луспеник

Л. І. Охрімчук

Я. М. Романюк

Ю. Л. Сенін

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали