ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26.08.2011 р.

N К-37115/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Загороднього А. Ф., суддів - Кобилянського М. Г., Стародуба О. П., Тракало В. В., Юрченка В. В, розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії, встановила:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2009 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційних скарг, рішення суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами було встановлено, що ОСОБА_1 є майором, проходить військову службу в органах Служби безпеки України та займає посаду оперативного чергового в Головному Управлінні Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.

1 серпня 1988 року позивач зарахований на 1-ий курс Казанського суворовського військового училища наказом начальника училища від 01.08.88 року, що підтверджується довідкою відділу кадрового забезпечення Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 02.06.2009 року N 300.

17 червня 1990 року ОСОБА_1 закінчив навчання у Казанському суворовському військовому училищі, що підтверджується атестатом про середню освіту від 17.06.90 року НОМЕР_1.

Після закінчення Казанського суворовського військового училища позивача направлено для продовження навчання до Ленінградського вищого загальновійськового двічі Червонопрапорного командного училища ім. С. М. Кірова, до якого він був зарахований поза конкурсом наказом начальника командного училища від 26 липня 1990 року N 152.

По закінченню вищого військового командного училища наказом МО України від 18 червня 1994 року N 323 ОСОБА_1 присвоєно перше офіцерське звання лейтенант та направлено для подальшого проходження військової служби командиром розвід - групи спеціального призначення окремої бригади спеціальних операцій Військово-Морських Сил України, а наказом Голови СБУ від 17.06.99 року N 833-ОС ОСОБА_1 зарахований до органів СБУ.

Період навчання у вищому загальновійськовому командному училищі позивачу зарахований до загального строку військової служби в повному обсязі. Проте термін навчання у Казанському суворовському військовому училищі не врахований у строк військової служби ОСОБА_1,так як йому відмовлено Головним управлінням СБУ у м. Києві та Київській області про зарахування строку навчання в Казанському суворовському військовому училищі у загальний строк військової служби, проведення перерахунку вислуги років, вважаючи початком військової служби 1 серпня 1988 року.

Наказом Міністра оборони СРСР від 9 липня 1981 року N 150 було введено в дію Положення по суворовські, нахімовське військово-морське і військово-музичне училища, відповідно до якого час навчання суворовців, нахімовців і вихованців у суворовському, нахімовському і воєнно-музичному училищах у строк дійсної військової служби не зараховувався.

Отже, час навчання ОСОБА_1 Казанському суворовському військовому училищі з 1 серпня 1988 року по 17 червня 1990 року не підлягав зарахуванню у строк дійсної військової служби.

12 травня 1992 року введено в дію Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", статтею 24 якого визначено початок і закінчення перебування на військовій службі. Зокрема, початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

Таке положення закону було чинним до набрання чинності нової редакції Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", яку було прийнято 18 червня 1999 року. У новій редакції закону виключено згадування про початок військової службу з часу прибуття на навчання до військового ліцею.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Вводячи в дію Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", законодавець не надав йому зворотної дії в часі.

Оскільки до початку дії редакції статті 24 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", якою було визначено початок перебування на військовій службі з дня прибуття на навчання до військового ліцею, вказаного у приписі, виданому військовим комісаріатом, позивач вже закінчив навчання у Казанському суворовському військовому училищі, й закону не надано зворотної дії в часі, то він не підлягає застосуванню до періоду навчання ОСОБА_1 у Казанському суворовському військовому училищі з 1 серпня 1988 року по 17 червня 1990 року.

Таким чином, як на час навчання позивача у суворовському училищі, так і після його закінчення відсутні правові підстави для його зарахування у строк дійсної військової служби.

Навчання в Училищі у розумінні наведених норм не є військовою службою.

Закон N 2232-XII, у редакції, чинній до 13 травня 1999 року, яка передбачала зарахування періоду навчання у військово-навчальному закладі (військовому ліцеї) до проходження військової служби, на момент виникнення спірних відносин не діяв.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанцій постановлено без порушень норм матеріального та процесуального права

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Ф. Загородній

Судді:

А. Ф. Загородній

 

М. Г. Кобилянський

 

О. П. Стародуб

 

В. В. Тракало

 

В. В. Юрченко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали