ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 25 червня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Полтавської обласної санітарно-епідеміологічної станції (далі - СЕС) до Державної інспекції з контролю за цінами у Полтавській області (далі - Держцінінспекція) про визнання незаконним рішення за заявою СЕС про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2011 року, встановив:

У листопаді 2007 року СЕС звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом до Держцінінспекції, в якому просила визнати незаконним рішення відповідача від 27 листопада 2006 року N 87 "Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін" (далі - рішення N 87).

В обґрунтування позову СЕС зазначила, що висновки, зазначені відповідачем в акті перевірки стосовно того, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року N 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" (далі - постанова N 1351) тарифи на послуги, які надаються позивачем і включають суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), порушують загальний порядок оподаткування та суперечать нормам Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" та Закону України від 3 квітня 2007 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР).

Постановою господарського суду Полтавської області від 7 лютого 2008 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано незаконним рішення Держцінінспекції від 27 листопада 2006 року N 87 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати державного мита в розмірі 3 грн 40 коп.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове - про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, СЕС звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви СЕС додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2006 року та 27 червня 2007 року (Ухвала N К-12015-06), постанову Верховного Суду України від 30 березня 2004 року та Вищого господарського суду України від 21 червня 2005 року, які, на її думку, підтверджують неоднакове правозастосування.

Перевіривши за матеріалами справи наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що працівники Держцінінспекції провели перевірку позивача з питань дотримання державної дисципліни цін при формуванні та застосуванні тарифів на роботи і послуги санітарно-епідеміологічного характеру, за результатами якої складено акт від 16 листопада 2006 року N 000410.

У ході перевірки встановлено, що СЕС проводила додаткові нарахування у вигляді ПДВ понад фіксований рівень тарифів, встановлених постановою N 1351, у зв'язку з чим отримала необґрунтовану виручку у розмірі 157562 грн 60 коп.

На підставі акта перевірки Держцінінспекцією прийнято рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 27 листопада 2006 року N 87, яким за порушення вимог постанови N 1351 та постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 року N 662 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 року N 1544 та 27 серпня 2003 року N 1351" до позивача застосовні економічні санкції у вигляді стягнення в дохід держави 157562 грн 60 коп. необґрунтовано отриманого доходу та штрафу у розмірі 315125 грн 20 коп.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що до встановлених постановою N 1351 тарифів уже було включено суму ПДВ, а отже його додаткове нарахування понад зазначені тарифи є протиправним.

У рішеннях, наданих на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, касаційний суд виходив із того, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму ПДВ, тому нараховуючи цей податок у розмірі 20 % бази оподаткування і додаючи його до ціни робіт (послуг), платник податку діяв правомірно.

Висновки касаційного суду у справі, що розглядається, відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону N 168/97-ВР база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включається в ціну товару (робіт, послуг), згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до постанови N 1351, якою були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, до зазначених тарифів ПДВ в розмірі 20 % окремим рядком понад тарифи не виділено, а отже тариф визначався з урахуванням цього податку.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 11 вересня 2007 року (справа N 21-1518во06) та від 27 грудня 2010 року (справа N 21-31а10) (Постанова N 21-3а10).

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви СЕС слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви Полтавської обласної санітарно-епідеміологічної станції відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

П. В. Панталієнко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

М. І. Гриців

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали