ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 19 липня 2006 року

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого - судді Фадєєвої Н. М., суддів - Бим М. Є., Гордійчук М. П., Леонтович К. Г., Чалого С. Я., при секретарі - Кулеші А. О., розглянувши в попередньому розгляді адміністративну справу за касаційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві на рішення господарського суду м. Києва від 14 лютого 2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005 року у справі за позовом санітарно-епідеміологічної станції Солом'янського району м. Києва до Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про визнання недійсним рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, встановила:

Санітарно-епідеміологічна станція Солом'янського району м. Києва звернулася до суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про визнання недійсним рішення від 25 жовтня 2004 року N 241 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін - вилучення у позивача в дохід бюджету суми порушення в розмірі 147741,97 грн. та штрафу у розмірі 295483,94 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14 лютого 2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005 року, позов задоволено.

Названі судові акти мотивовано правомірним включенням позивачем податку на додану вартість до складу цін на платні послуги, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 р. N 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби", що виключає можливість застосування до позивача заходів майнової відповідальності за порушення дисципліни ціноутворення.

У касаційній скарзі Державна інспекція з контролю за цінами в м. Києві просить зазначені вище судові рішення скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, не взято до уваги, що затверджені постановою КМУ від 27.08.2003 р. N 1351 фіксовані тарифи враховують обов'язкові платежі, у тому числі й податок на додану вартість, в зв'язку з чим завищення позивачем таких тарифів на суму цього податку є неправомірним.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що Державною інспекцією з контролю за цінами в м. Києві в ході проведеної перевірки дотримання санітарно-епідеміологічної станції Солом'янського району м. Києва державної дисципліни цін при формуванні і застосуванні тарифів на роботи і послуги за період з 01.09.2003 р. по 01.10.2004 р. було виявлено, зокрема, факт завищення позивачем затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 N 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" тарифів на відповідні послуги на 20 %, внаслідок чого позивачем було додатково одержано 10901,00 грн. виручки. Виявлене правопорушення зафіксовано відповідачем в акті від 20 жовтня 2004 року. За наслідками зазначеної перевірки Інспекцією прийнято рішення від 25 жовтня 2004 року N 241 про застосування до позивача економічних санкцій, а саме: вилучення в дохід державного бюджету суми порушення (необґрунтовано одержаної виручки) 10901,00 грн. та 21802,00 грн. штрафу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вищеназвана сума завищення тарифів є по суті податком на додану вартість, який в установленому порядку було перераховано позивачем до бюджету.

Статтею 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно ж до статті 7 цього Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Згідно зі статтею 8 цього Закону державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" оплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню, здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року N 1351 визначено тарифи на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом України "Про систему оподаткування", яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1).

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо визначаються Законом України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України є об'єктом оподаткування. За пунктом 6.1 цього Закону об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Пунктом 4.1 статті 4 цього Закону передбачено, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства господарські суди дійшли вірного висновку про те, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму податку на додану вартість, а тому відсутні передбачені законом підстави для застосування до позивача фінансових санкцій за порушення дисципліни ціноутворення.

Судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, тому касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Черкаській області слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, ухвалила:

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19 вересня 2005 року та рішення господарського суду Черкаської області від 15 січня 2005 року - без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

 

Судді

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали