ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Маринченка В. Л., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом кооперативного підприємства "Володимирецький комбінат громадського харчування" (далі - Підприємство) до управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправними дій, визнання недійсними рішень, встановив:

У березні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії управління ПФУ в особі його посадових осіб зі складання рішень від 3 вересня 2007 року N 93, від 26 листопада 2007 року N 121 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків за період з 6 вересня по 15 грудня 2004 року та з 22 листопада 2004 року по 2 лютого 2005 року відповідно, а також визнати недійсними зазначені рішення відповідача.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що про наявність у нього заборгованості зі сплати страхових внесків відповідачу було відомо на кінець кожного звітного періоду, яким для позивача є календарний місяць, тобто за два роки до застосування фінансових санкцій та нарахування пені, отже оскаржувані рішення управлінням ПФУ прийняті з порушенням вимог статті 250 Господарського кодексу України (далі - ГК) щодо строку застосування адміністративно-господарських санкцій.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 22 травня 2008 року позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 листопада 2009 року, рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 березня 2011 року (Ухвала N К-6191/10) постанову апеляційного суду залишив без змін. При цьому погодився з висновком останнього про неможливість застосування до спірних відносин статті 250 ГК з огляду на те, що частиною п'ятнадцятою статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV), виключно яким визначаються права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Підприємство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2011 року (Ухвала N К-6191/10), справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування цим судом у подібних правовідносинах статті 250 ГК, частини п'ятнадцятої статті 106 Закону N 1058-IV.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2007 року (К-25379/06) (Ухвала N К-25379/06), 26 вересня 2007 року (К-2128/07) (Ухвала N К-2128/07), 21 лютого 2008 року (К-35518/06) (Ухвала N К-35518/06), 17 червня 2008 року (К-2101/07) (Ухвала N К-2101/07), 14 квітня 2009 року (К-22533/07) (Ухвала N К-22533/07), (К-16853/07) (Ухвала N К-16853/07), 22 жовтня 2009 року (К-18407/08), 3 грудня 2009 року (К-19925/08) (Ухвала N К-19925/08), які, на думку позивача, підтверджують іншу практику касаційного суду у спорах щодо правомірності застосування фінансових санкцій за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків, встановлених Законом N 1058-IV, поза межами строку застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого статтею 250 ГК.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Статтею 20 Закону N 1058-IV встановлено порядок обчислення та сплати страхових внесків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду <...> (частина шоста цієї статті). Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом <...> (частина десята зазначеної статті).

Відповідно до частини першої статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною п'ятнадцятою статті 106 Закону N 1058-IV встановлено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

У розумінні Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" рішення органу ПФУ не є виконавчим документом, тому недоїмка, штраф та пеня стягуються в судовому порядку. Оскільки строки стягнення не є предметом регулювання Закону N 1058-IV, то частину п'ятнадцяту статті 106 цього Закону в контексті положень частини чотирнадцятої цієї ж статті треба розуміти як непоширення строків давності не лише на стягнення недоїмки, пені та штрафів у судовому порядку, а й на прийняття рішення органом ПФУ про їх застосування.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України правильно надав перевагу спеціальній нормі, у даному випадку - частині п'ятнадцятій статті 106 Закону N 1058-IV, а не статті 250 ГК, норми якої є загальними щодо спірних відносин.

Отже, висновок касаційного суду про правомірність застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України у спорах цієї категорії, висловленій у постанові від 25 червня 2011 року (N 21-146а11) (Постанова N 21-146а11).

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви кооперативного підприємства "Володимирецький комбінат громадського харчування" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. Л. Маринченко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали