ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

29.03.2011 р.

N К/9991/6201/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: суддів - Смоковича М. І., Мороз Л. Л., Горбатюка С. А., Чумаченко Т. А., Мироненка О. В. (суддя - доповідач), провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Київській області, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Ірпінь Київської області, треті особи - Головне управління охорони здоров'я та медичного забезпечення, Травматологічна медико-соціальна експертна комісія, про зобов'язання здійснити перерахунок відшкодування втрати професійної працездатності; нарахування додаткових виплат та компенсацій; стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2010 року, встановила:

У лютому 2007 року позивачка звернулася в суд із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Київській області, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Ірпінь Київської області, треті особи: Головне управління охорони здоров'я та медичного забезпечення, Травматологічна медико-соціальна експертна комісія про зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок належного позивачу відшкодування втрати професійної працездатності, нарахувати та виплатити кошти у належному розмірі, виходячи з 100 % втрати професійної працездатності, починаючи з 1 січня 2004 року та нараховувати в подальшому відшкодування втрати працездатності, виходячи з такого ж рівня її втрати - 100 %.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року позов відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачка звернулася зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 1 липня 2010 року апеляційну скаргу позивачки залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, заступник прокурора м. Києва в особі держави в інтересах позивача звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивачка, працюючи на Дарницькому толевому заводі КСНХ, 06.07.63 року, отримала виробничу травму, по висновку ВТЕК від 27.04.64 року була визнана інвалідом 2 групи зі становленням 100 % втрати професійної працездатності та 70 % загальної. Позивачці, згідно з наказом даного заводу проводилися виплати у відшкодування втраченого заробітку, в подальшому виплати здійснювалися правонаступником - Білицьким заводом "Теплозвукоізоляція". Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.02.89 року з Білицького заводу "Теплозвукоізоляція" було стягнуто на користь позивачки кошти у відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, - щомісячна доплата до втраченого середньомісячного заробітку в сумі 5 карбованців 50 коп. за період з 15.09.88 року по день переосвідчення 15.09.89 року, виходячи з розміру 100 % втрати професійної працездатності.

В 2001 році Білицьким заводом "Теплозвукоізоляція" була передана особова справа позивачки до управління Фонду з довідкою, в якій зазначалося, що позивачка отримувала відшкодування внаслідок втрати працездатності в сумі 357 грн., а також з довідкою спеціалізованої психіатричної МСЕК міста Києва від 22.10.2001 року, в якій вказано, що позивачці на підставі Акту огляду від 10.09.90 року, була встановлена 2 група інвалідності, трудове каліцтво безстроково та 35 % втрати професійної працездатності безстроково.

Управління Фонду на підставі своїх постанов про продовження раніше призначеної виплати здійснювало виплати позивачці в сумі 357 грн., зазначеній ще Білицьким заводом "Теплозвукоізоляція", з посиланням на висновок МСЕК від 10.09.90 року, яким було встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 35 % довічно.

У 2003 році управлінням Фонду при перевірці особової справи позивачки було виявлено помилку у розрахунках виплат, а саме: сума 357 грн., яка виплачувалася позивачці, становила 100 % втрати працездатності, а не 35 %, як встановлено висновком МСЕК.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.01.2004 року встановлено переплату страхових виплат, здійснених управлінням Фонду позивачці, на підставі висновку спеціалістів, складеного Спеціалізованою травматологічною медико-соціальною експертною комісією м. Києва від 16.12.2004 року, яким підтверджено, що за період з 10.09.90 року по час його складання позивачці встановлено відсоток втрати працездатності у розмірі 35 %. (В позові управління Фонду до Білицького заводу "Теплозвукоізоляція" про повернення переплачених страхових виплат потерпілій (позивачці) на виробництві було відмовлено з тих підстав, що управлінням Фонду не було своєчасно виявлено помилку при прийнятті особової справи позивачки і тому саме Фонд є винним у здійсненні переплат.)

Також судом встановлено, що позивачка неодноразово зверталася з аналогічними позовами до Шевченківського, Печерського районних судів міста Києва, в задоволенні її аналогічних вимог цими судами було відмовлено. Вказаними рішеннями було встановлено правомірність дій відповідачів щодо нарахувань та виплат страхових відшкодувань.

Викладені обставини щодо правомірності нарахувань та виплат відповідачами позивачці страхових відшкодувань встановлені судовими рішеннями Печерського, Шевченківського, Господарського судів, судом були оглянуті акти, довідки видані МСЕК, що містяться в особовій справі позивачки, в медичних картках. З даних документів встановлено, що згідно висновку МСЕК від 10.09.90 року позивачці була встановлена втрата професійної працездатності 35 %, і саме цей розмір відшкодування мала отримувати і отримувала позивачка (за виключенням періоду помилкових переплат, що встановлено Господарським судом). Виплати мали здійснювалися до 2006 року, оскільки, відповідно до акту огляду МСЕК від 15.08.2006 року позивачці була встановлена 1 група інвалідності зі ступенем втрати професійної працездатності 50 % і відповідно до цього з цього часу позивачці збільшено розмір страхових виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

Зі справи вбачається, що позивачці першу групу інвалідності встановлено по загальному захворюванню психіатричною МСЕК, а по захворюванню на виробництві третя група,

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в справі відсутні обставини щодо зобов'язання відповідачів нарахувати додаткові виплати та компенсації у розмірах, передбачених пп. 2 - 3 ч. 4 та ч. 5 с. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 2201, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

 

Судді:

М. І. Смокович

 

Л. Л. Мороз

 

С. А. Горбатюк

 

Т. А. Чумаченко

 

О. В. Мироненко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали