ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 16 квітня 2008 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Григор'євої Л. І., суддів - Гуменюка В. І., Балюка М. І., Барсукової В. М., Косенка В. Й., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства науково-дослідного інституту "Квант" (далі - ДП НДІ "Квант") про зміну формулювання причини звільнення з роботи та стягнення вихідної допомоги, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2007 року, встановила:

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом про скасування наказу від 14 серпня 2006 року N 339-к, яким його звільнено за власним бажанням згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України, і зміну формулювання причин звільнення відповідно на ч. 3 ст. 38 КЗпП України - звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору - з виплатою на підставі ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку. Позов обґрунтовував тим, що в жовтні 2004 року він був незаконно звільнений з посади провідного інженера, що встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2006 року, а 22 лютого 2006 року на нього незаконно накладено дисциплінарне стягнення, що встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2006 року. Указував, що відповідач примусив його подати заяву про розірвання трудового договору шляхом створення умов праці, які ускладнювали або унеможливлювали виконання ним трудових обов'язків.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2006 року позов задоволено частково. Скасовано наказ від 14 серпня 2006 року N 339-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням. Зобов'язано відповідача видати наказ із зазначенням у ньому формулювання причини звільнення ОСОБА_ - "звільнений з роботи за власним бажанням через невиконання власником законодавства про працю". Зобов'язано відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України. Стягнуто з ДП НДІ "Квант" на користь позивача понесені ним витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн. 50 коп. та на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2007 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2006 року в частині скасування наказу від 14 серпня 2006 року N 339-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням та в частині зобов'язання ДП НДІ "Квант" видати наказ із зазначенням у ньому формулювання причин звільнення ОСОБА_1 - "звільнений з роботи за власним бажанням через невиконання власником законодавства про працю" скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2006 року в частині стягнення з ДП НДІ "Квант" на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн. 50 коп. та в частині стягнення на користь держави судового збору в розмірі 51 грн. скасовано. В іншій частині рішення першої інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2007 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 1972 року позивач безперервно працював у ДП НДІ "Квант" на інженерних посадах, а з 1984 року - на наукових посадах провідного інженера та начальника сектора.

8 жовтня 2004 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного інженера науково-технічного відділу на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2006 року зазначене звільнення визнано незаконним у зв'язку з порушенням адміністрацією інституту вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України щодо переведення позивача на іншу посаду, оскільки в період строку попередження його про звільнення в інституті відбувалися кадрові зміни, у тому числі проводилось зарахування нових працівників на посади, які ОСОБА_1 не були запропоновані.

17 січня 2004 року відповідачем видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного інженера науково-технічного відділу ДП НДІ "Квант" (а. с. 4).

Наказом від 22 лютого 2006 року N 97-к до позивача застосовано дисциплінарне стягнення - догану за порушення трудової дисципліни, яке полягало у відсутності його на роботі з 9 години 50 хвилин протягом робочого дня.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2006 року зазначений наказ визнано незаконним у зв'язку з тим, що причиною відсутності ОСОБА_1 на роботі була його участь у судовому засіданні в цивільній справі як позивача та представника позивача ОСОБА_2 - його дружини, звільненої з роботи в ДП НДІ "Квант" (а. с. 16 - 16).

31 липня 2006 року ОСОБА_1 подав директору ДП НДІ "Квант" заяву про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, посилаючись на систематичне протягом двох років порушення та обмеження відповідачем його трудових прав і здійснення йому перешкод у виконанні трудових обов'язків, а саме: незаконне звільнення з роботи й притягнення до дисциплінарної відповідальності; вилучення з кабіни прохідної інституту його перепустки під час відпустки, що позбавляло його доступу на територію інституту, у тому числі до профспілкового комітету, відділу кадрів тощо; відмова в тимчасовому звільненні від роботи та наданні дозволу на вихід з території інституту для участі в судовому засіданні та проведенні медичних досліджень; скасування допуску до державної таємниці й зняття надбавки до посадового окладу, що перешкоджало виконувати функціональні обов'язки за посадовою інструкцією, яка передбачає роботу з документами обмеженого доступу, та змусило його звільнитись з роботи (а. с. 126 - 127).

Наказом від 14 серпня 2006 року N 339-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) (а. с. 31).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту порушення відповідачем законодавства про працю при застосуванні до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення згідно з наказом від 22 лютого 2006 року N 97-к, що, на думку суду, є доказом примушення з боку відповідача до подання позивачем заяви про звільнення з роботи за власним бажанням.

Скасовуючи в частині зазначене рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд вважав не доведеним факт порушення відповідачем трудових прав позивача, передбачених нормами трудового законодавства, і відсутності підстав для зміни формулювання причини його звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

При цьому апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України у разі звільнення працівника згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Зазначені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вони ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені судами рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України.

Виходячи з підстав позовних вимог ОСОБА_1, аналізу змісту норми ч. 3 ст. 38 КЗпП України та вимог ст. 214 ЦПК України, суд при ухваленні рішення з дотриманням положень ст. ст. 212, 213 ЦПК України, зокрема, повинен був вирішити питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача щодо порушення трудових прав ОСОБА_1 і порушення відповідачем норм трудового законодавства, викладених позивачем у його заяві про звільнення; чи підтверджуються ці обставини наданими сторонами доказами.

Усупереч зазначеним процесуальним нормам, суди не дали оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності, у зв'язку з чим з висновками як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції не можна погодитися.

Крім того, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення вихідної допомоги, неправильно застосував норму ст. 44 КЗпП України, відповідно до якої умовою для виплати вихідної допомоги є звільнення працівника з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а не з будь-яких підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України.

У цій частині не відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України й рішення суду першої інстанції, оскільки суд не встановив розмір вихідної допомоги та в резолютивній частині не зазначив, яка сума вихідної допомоги підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, встановивши при розгляді справи, що підставою для розірвання трудового договору були інші обставини, ніж зазначені у наказі, суд відповідно до вимог ст. ст. 213, 215 ЦПК України, п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року N 11 "Про судове рішення" повинен у резолютивній частині рішення чітко зазначити про зміну формування причини звільнення, а не про зобов'язання відповідача видати про це наказ, оскільки саме рішення є підставою для видання наказу.

Є вірним і висновок суду про скасування наказу про звільнення позивача, оскільки при встановленні судом порушень закону при видачі адміністрацією наказу про звільнення працівника, суд визнає цей наказ незаконним, а не скасовує його, оскільки питання скасування наказу відноситься до компетенції роботодавця.

Таким чином, ураховуючи, що при ухваленні судами рішень неправильно застосовані норми матеріального права та допущені порушення процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2006 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Л. І. Григор'єва

Судді:

В. М. Барсукова

 

М. І. Балюк

 

В. І. Гуменюк

 

В. Й. Косенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали