ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

14.09.2011 р.

Справа N 9/156-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Кривди Д. С. - головуючий, Грек Б. М., Малетич М. М. (за участю представників: позивача - Олішевського Д. А., відповідачів - не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 року у справі N 9/156-10 господарського суду Вінницької області за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі Вінницької філії до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, Фірми "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про звернення стягнення на майно, встановив:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" в особі Вінницької філії звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, Фірми "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про звернення стягнення на цілу частку магазину з прибудовами загальною площею 194,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 15, належне Фірмі "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на праві приватної власності на нерухоме майно, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з публічних торгів.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.10.2010 року (суддя Балтак О. О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 року (судді: Петухов М. Г. - головуючий, Гулова А. Г., Маціщук А. В.) у справі N 9/156-10, позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 за кредитним договором N 08/07-099 від 30.08.2007 року в розмірі 1716926,30 грн. звернуто стягнення на цілу частку магазину з прибудовами загальною площею 194,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 15, належне Фірмі "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на праві приватної власності на нерухоме майно, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з публічних торгів. Стягнуто солідарно з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 та Фірми "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 17169,26 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Фірма "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, у позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Цивільного кодексу України, законів України "Про іпотеку" та "Про банки і банківську діяльність". Зокрема, заявник зазначає про незастосування судами скорочених строків позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені); про відсутність у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій; про ненадіслання банком письмової вимоги іпотекодавцю про усунення порушень з виплати кредиту у порядку, передбаченому статтями 33, 35 Закону України "Про іпотеку"; про відсутність у рішенні суду початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації, а також про невідповідність способу реалізації предмета іпотеки статті 39 вказаного Закону.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу та просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 30.08.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" (Іпотекодержатель) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (Позичальник) було укладено кредитний договір N 08/07-099. Розділом А Договору передбачені істотні умови кредитування, а саме: ліміт даного кредитного договору: 160000,00 дол. США (п. А. 1 Договору); строк повернення кредиту - 25 серпня 2010 р. (п. А. 3); за користування кредитом Позичальник сплачує відсотки в розмірі 13,6 % річних (п. А. 6); при порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 32 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. А. 7); датою сплати відсотків є 5-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору, якщо інше не передбачене п. 7.3. При несплаті відсотків у вказаний строк вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору відповідно п. 2.3.2 (п. А. 8).

Нарахування процентів здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День погашення кредиту у часовий інтервал нарахування процентів не включається (п. 4.12 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору при порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пп. 2.2.2, 4.1,4.2, 4.3, строків повернення кредиту, передбачених пп. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, винагороди, передбаченої пп. 2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6 Позичальник виплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

На виконання умов Кредитного договору N 08/07-099 від 30.08.2007 р., позивач надав відповідачу кошти в сумі 160000,00 доларів США (сто шістдесят тисяч доларів США 00 центів).

Відповідач свої зобов'язання порушив, а саме: не повернув в строк кредит, на сплатив відсотки та винагороду за користування кредитом відповідно до умов договору.

Також судами встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 08/07-099 від 30.08.2007 року було укладено договір іпотеки від 30.08.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" (Іпотекодержатель) та Фірмою "ІВО+КГ" у формі ТОВ (Іпотекодавець), за умовами якого, в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно - цілу частку магазину з прибудовами загальною площею 194,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 15 та складається з: тамбур 1 площею 2,9 кв. м; кімната чергового 2 площею 2,8 кв. м; торговельний зал 3 площею 115,6 кв. м; бухгалтерія 4 площею 4,9 кв. м; вбиральня 5 площею 1,5 кв. м; коридор 6 площею 10,2 кв. м; склад 7 площею 19,1 кв. м; склад 8 площею 13,2 кв. м; підсобне приміщення 9 площею 3,3 кв. м; кабінет 10 площею 21,1 кв. м загальною площею 194,6 кв. м. Нерухоме майно належить Іпотекодавцеві на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу посвідченим ОСОБА_9 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу.

Згідно пункту 18.10 у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з п. 18.8.1 Іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення включаючи кредит, проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати по реєстрації та утриманню предмету іпотеки, а також витрати понесені у зв'язку з пред'явленням вимоги.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 1 статті 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

При вирішенні спорів, предметом яких є звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Як встановлено судами, письмова вимога, передбачена статтею 35 Закону України "Про іпотеку", банком іпотекодавцю направлялася, а отже доводи касаційної скарги в зазначеній частині спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Із наведеної правової норми, що містить вимоги до змісту судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, вбачається, що окрім іншого, у судовому рішенні має бути зазначено початкову ціну продажу предмету іпотеки в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим, згідно з частиною 6 статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог банку, суд повинен був, виходячи з вимог частини шостої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", чітко встановити та зазначити в резолютивній частині рішення початкову ціну продажу предмета іпотеки.

Для цього місцевий господарський суд повинен з'ясувати чи існує між сторонами домовленість щодо початкової ціни продажу предмету іпотеки. Якщо при розгляді справи між сторонами виникає спір щодо такої ціни, сторони мають надати суду висновок суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна, який підлягає оцінці судом на загальних підставах, або згідно ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, суд може призначити судову експертизу.

Водночас, оскаржуване судове рішення вказаним вимогам норм матеріального права не відповідає, з огляду на те, що при його ухваленні судом першої інстанції не було встановлено і у резолютивній частині рішення не вказано початкову ціну продажу предмету іпотеки, не нижче якої заставлене майно може бути реалізоване в рахунок задоволення вимог банку по кредитній угоді.

Під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на зазначене не звернув уваги та не усунув вказане порушення.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки зазначені обставини були досліджені та обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.

Також колегією відхиляють доводи заявника щодо незастосування судами попередній інстанцій скорочених строків позовної давності, оскільки умовами кредитного договору сторони визначили, що нарахування неустойки здійснюється протягом 3-х років, коли відповідне зобов'язання повинно бути виконане (пункт 5.4 договору); строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, встановлюється сторонами тривалістю 5 років (пункт 5.7 договору). Зазначені положення договору не суперечать нормам статей 258, 259 Цивільного кодексу.

У зв'язку із вищевикладеним, колегія суддів вважає, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд господарському суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону, визначивши порядок звернення стягнення на предмет іпотеки із встановленням початкової ціни його продажу і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Фірми "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 року у справі N 9/156-10 господарського суду Вінницької області та рішення господарського суду Вінницької області від 12.10.2010 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Головуючий

Д. Кривда

Судді:

Б. Грек

М. Малетич

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали