ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24.11.2011 р.

Справа N 6/180

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Добролюбової Т. В., суддів - Гоголь Т. Г., Швеця В. О., касаційної скарги фізичної особи - підприємця - ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2011 у справі N 6/180 господарського суду міста Києва за позовом прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до фізичної особи - підприємця - ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель фондного фонду м. Києва "Плесо", про звільнення земельної ділянки (за участю представників сторін: від прокуратури - Ходаківський М. П. (прокурор відділу ГПУ, посв. N НОМЕР_1), позивача - ОСОБА_5 (дов. від 30.08.2011), відповідача - ОСОБА_6 (дов. від 15.06.2011), третьої особи - не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги), встановив:

Прокурор Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" про звільнення земельної ділянки, загальною площею 500 кв. м, яка знаходиться біля урізу води озера "Лебедине" у Дарницькому районі м. Києва та передати її Київській міській раді, привівши її у придатний стан; зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 знести самочинно збудовану одноповерхову дерев'яну споруду незавершеного будівництва площею 240 кв. м на земельній ділянці загальною площею 500 кв. м, яка знаходиться біля урізу води озера "Лебедине" у Дарницькому районі м. Києва, мотивуючи вимоги тим, що відповідач займає спірну земельну ділянку без належних на те правових підстав. Позов обґрунтований приписами статей 125, 126, 376 Земельного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2011, ухваленим суддею Ковтун С. А., позов задоволено повністю. Судом установлено, що використання земельної ділянки відповідачем здійснюється на підставі договору N 333 про розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою та розвитку земель водного фонду м. Києва, укладеного 01.11.2010 між комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. Водночас, судом установлено, що предметом такого договору є передача відповідачу у користування земельної ділянки, в тому числі для розміщення на ній тимчасових, гідротехнічних, рекреаційних та інших споруд або обладнання, тобто вказаний договір є прихованим договором про надання в користування (оренду) земельної ділянки. Враховуючи те, що вказаний договір фактично регулює відносини користування земельною ділянкою, який укладений всупереч визначеній законом процедурі та особою, яка не може бути орендодавцем, договір N 333 судом не прийнятий як належний та допустимий доказ, що посвідчує право відповідача на користування земельною ділянкою. Судом також установлено, що інших доказів в підтвердження набуття права користування спірною земельною ділянкою відповідачем до суду надано не було. господарським судом також визнано обґрунтованою вимогу про передачу земельної ділянки позивачу та приведення її у придатний стан шляхом знесення самочинної забудови. Суд керувався приписами статей 116, 125, 126 Земельного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Куксова В. В. - головуючого, Авдеєва П. В Коршун Н. М., постановою від 22.09.2011 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, фізична особа - підприємець Гулієв Рзагул Огли звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Подана касаційна скарга обґрунтована доводами щодо порушення судами обох інстанцій положень статті 212 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 4 статті 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", пункту 5.1 Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 12.12.2003 N 312. Скаржник визнав, що суди вирішили спір без врахування того, що підтвердженням самовільно зайнятої земельної ділянки є не лише відсутність документів, які посвідчують право на неї, а й наявність відповідних актів перевірок Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель та її територіальних органів, протоколу про адміністративні правопорушення та інших документів, які підтверджують факт виявлених порушень земельного законодавства відповідачем.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача на адресу Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В. О., пояснення прокурора і представників позивача та відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.03.2011 державною екологічною інспекцією в м. Києві проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства за адресою: м. Київ, Дарницький район на березі озера "Лебедине" з боку пр. Бажана. В результаті перевірки встановлено факт самовільного використання останнім спірної земельної ділянки, без правовстановлюючих документів, про що складено відповідний акт від 10.03.2011 N 04/239а, припис про усунення виявлених порушень та прийнята постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення.

Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога прокурора Дарницького району міста Києва заявлена в інтересах держави в особі Київської міської ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки, загальною площею 500 кв. м, яка знаходиться біля урізу води озера "Лебедине" у Дарницькому районі м. Києва та передати її Київській міській раді, привівши її у придатний стан; і зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 знести самочинно збудовану одноповерхову дерев'яну споруду незавершеного будівництва площею 240 кв. м на земельній ділянці загальною площею 500 кв. м, яка знаходиться біля урізу води озера "Лебедине" у Дарницькому районі м. Києва, мотивуючи вимоги тим, що відповідач займає спірну земельну ділянку без належних на те правових підстав. Залишаючи без змін рішення у справі, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення цих вимог. Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент здійснення перевірки) громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Приписами статті 125 вказаного Кодексу унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно з вимогами статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, укладеним і зареєстрованим відповідно до закону. За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Дослідивши усі обставини справи та оцінивши наявним в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій установили факт використання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 500 кв. м, яка знаходиться біля урізу води озера "Лебедине" у Дарницькому районі м. Києва без правовстановлюючих документів. Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Виходячи з того, що відповідачем у встановленому законодавством порядку права користування спірною земельною ділянкою не оформлено, висновок судів попередніх інстанцій про її звільнення шляхом знесення збудованої одноповерхової дерев'яної споруди незавершеного будівництва та повернення її Київській міській раді визнається правомірним.

При цьому колегією суддів касаційної інстанції враховується і те, що судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що договір N 333 про розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою та розвитку земель водного фонду м. Києва не є належним доказом, що посвідчує право орендного користування відповідача на спірну земельну ділянку, оскільки процедура набуття такого права є визначеною та передбачена приписами статей 123 - 126 Земельного кодексу України.

Довід скаржника про неправомірність акта від 10.03.2011 N 04/239а спростовується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, який був досліджений попередніми судовими інстанціями і йому надавалася правова оцінка. Водночас переоцінка доказів в силу приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2011 у справі господарського суду міста Києва N 6/180 - без змін.

 

Головуючий, суддя:

Т. Добролюбова

Судді:

Т. Гоголь

 

В. Швець

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали