ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 січня 2011 року

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Рецебуринського Ю. Й. (головуючого), Головчук С. В., Розваляєвої Т. С, Сороки М. О., Черпака Ю. К. (суддів), секретаря судового засідання Синюшко М. Л., представників сторін: позивача - Ш., С., відповідача - С., П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом громадської організації "Інститут Медіа Права" до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

Громадська організація "Інститут Медіа Права" (далі - ГО "Інститут Медіа Права") звернулася до суду з позовною заявою до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України щодо ненадання відповіді на запит від 14 вересня 2010 р. про інформацію та доступу до офіційних документів; зобов'язання надати відповідь на зазначений запит.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 14 вересня 2010 р. позивач звернувся до Верховної Ради України із запитом про надання письмової інформації та доступу до офіційних документів стосовно діяльності газети "Голос України", який був отриманий відповідачем 16 вересня 2010 р. Відповідно до ч. 3 ст. 33 та ст. 34 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. N 2657-XII відповідна державна установа повинна задовольнити інформаційний запит протягом одного місяця або надати обґрунтування відстрочки у наданні запитуваної інформації. Однак з 16 вересня 2010 р. до моменту звернення позивача до суду 16 листопада 2010 р. від Верховної Ради України жодних повідомлень з приводу задоволення інформаційного запиту не надходило.

Вважає, що зазначеною бездіяльністю Верховної Ради України було порушено право ГО "Інститут Медіа Права" на інформацію, гарантоване ст. 34 Конституції України та ст. 9 Закону України "Про інформацію".

Позивач просив визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо ненадання відповіді на запит ГО "Інститут Медіа Права" про інформацію та доступ до офіційних документів від 14 вересня 2010 р.; зобов'язати Верховну Раду України надати відповідь на запит ГО "Інститут Медіа Права" від 14 вересня 2010 р.

У своїх запереченнях Верховна Рада України позов не визнала, просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Оскільки позивач не зазначив, для реалізації яких саме цілей та завдань ГО "Інститут Медіа Права" необхідна запитувана інформація, питання, порушені в інформаційному запиті в частині витрачання бюджетних коштів на видання газети "Голос України", не належать до компетенції громадських організацій. Наголошує на тому, що у відповідача відсутні підстави для надання відповіді на запит. Крім того вважає, що надання позивачу головним редактором газети "Голос України" відповіді на аналогічний запит у листі від 28 травня 2010 р. позбавляє Верховну Раду України обов'язку надавати подібну інформацію. Також зазначає, що до повноважень Верховної Ради України, яка має статус колегіального органу і є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, ст. 85 Конституції України не віднесено безпосередній розгляд інформаційних запитів громадян та громадських організацій, підготовка письмових відповідей на такі запити.

У судовому засіданні представники позивача вимоги позовної заяви підтримали, просили задовольнити його в повному обсязі.

Представники Верховної Ради України проти позову заперечили на підставах, наведених у запереченнях, просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ГО "Інститут Медіа Права" 14 вересня 2010 р. направила до Верховної Ради України звернення про надання письмової інформації та доступу до офіційних документів стосовно діяльності газети "Голос України".

16 вересня 2010 р. зазначене звернення надійшло до Верховної Ради України, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

У процесі судового засідання встановлено, що відповідь на інформаційний запит ГО "Інститут Медіа Права" від 14 вересня 2010 р. Верховна Рада України не надавала. Зазначений факт підтверджується як письмовими запереченнями, що були подані відповідачем, так і поясненнями його представників, наданими у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про інформацію" всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Громадяни України, державні органи, організації і об'єднання громадян мають право подати запит відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб (ст. 32 Закону України "Про інформацію").

Згідно із Конституцією України Верховна Рада України є представницьким органом державної влади України, має колегіальний характер і складається з 450 народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій і визначені у ст. 85 Конституції України, серед яких не передбачений безпосередній розгляд інформаційних запитів громадян та громадських організацій, підготовка письмових відповідей на такі запити.

Проте ст. 82 Конституції України встановлено, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Законом "Про Регламент Верховної Ради України".

Органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, є Апарат Верховної Ради України, який за своїм статусом є юридичною особою та діє на підставі Положення про Апарат Верховної Ради України (ст. 7 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України").

У сфері організаційного забезпечення на Апарат Верховної Ради України згідно із п. 8 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 травня 2000 р. N 459, покладається організація прийому громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг, що надходять до Верховної Ради України та її органів, вивчення і узагальнення питань, які порушуються громадянами у зверненнях, внесення пропозицій щодо їх вирішення.

Крім того, відповідно до ч. 1 п. 12 Положення про Апарат Верховної Ради України до його функцій також належить і організація висвітлення діяльності Верховної Ради України та її органів.

У своїй сукупності вказані норми свідчать про те, що розгляд інформаційних запитів, які стосуються діяльності парламенту та його органів, до яких згідно із Постановою Президії Верховної Ради Української РСР "Про друкований орган Верховної Ради Української РСР" від 3 серпня 1990 р. N 159-XII належить і газета "Голос України", віднесений до компетенції Апарату Верховної Ради України.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що фактичним предметом позову є не бездіяльність Верховної Ради України як колегіального законодавчого органу, а бездіяльність її Апарату - окремого державного органу, до повноважень якого Парламентом делеговані організація прийому громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг, що надходять до Верховної Ради України та її органів, а також висвітлення їх діяльності.

З огляду на коло питань, віднесених до компетенції Апарату Верховної Ради України, цей орган є самостійним суб'єктом владних повноважень, дії та бездіяльність якого оскаржуються з урахуванням правил виключної предметної підсудності адміністративних справ, встановленої ч. 2 ст. 18 КАС України, та виключної територіальної підсудності адміністративних справ, встановленої ч. 3 ст. 19 КАС України, до відповідного окружного адміністративного суду.

Разом із тим, позивач оскаржив до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції бездіяльність саме Верховної Ради України, а не її Апарату, не врахувавши при цьому особливостей правового статусу відповідача та повноважень, віднесених до його відання.

За змістом статей 3, 6, ч. 3 ст. 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободу чи інтерес. Саме позивач зазначає особу, яка повинна відповідати за позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.

З огляду на встановлену Конституцією України компетенцію відповідача та особливості реалізації його діяльності порушень щодо права позивача на отримання інформації безпосередньо від Верховної Ради України судом не вбачається, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 160, статтями 161 - 163, 1711 КАС України, Вищий адміністративний суд України постановив:

У позові ГО "Інститут Медіа Права" до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали