ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 22 січня 2008 року

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - судді Фадєєвої Н. М., суддів - Бим М. Є., Кравченко О. О., Леонтович К. Г., Шкляр Л. Т., розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду від 19.05.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 21.08.2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про зобов'язання вчинити дії,  встановила:

3 квітня 2006 року позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те. що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон) він має право на одноразову щорічну допомогу до 5-го травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, однак у 2003 - 2005 роках допомога виплачувалась не у повному обсязі, тому він просить стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги у розмірі 1898,75 грн.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19.05.2006 р. частково задоволені позовні вимоги.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 21.08.2006 р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова Лисичанського міського суду від 19.05.2006 р. - без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач є учасником бойових дій і згідно ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на щорічну одноразову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яка виплачується щорічно до 5 травня. Відповідач, виконуючи свій обов'язок по виплаті такої допомоги у 2005 році, виплатив позивачу менш, ніж передбачено Законом, а саме 250 грн., це передбачено Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", чим порушив права позивача.

Суд обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач порушив право позивача на отримання спірної грошової допомоги в розмірі, встановленому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Як вбачається з матеріалів справи, саме право позивача на отримання щорічної грошової допомоги відповідачем не оспорюється, як не оспорюються і інші обставини справи, встановлені судом.

Суд правильно, з огляду на положення ст. ст. 8, 22 Конституції України, при вирішенні даного позову дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру щорічної допомоги учасникам бойових дій виходити з положень Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік", яким виплата спірної допомоги передбачена у значно менших розмірах. Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" також не передбачено обмеження розміру таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування. Неприпустимість звуження прав і свобод ветеранів війни закріплена також в Рішенні Конституційного Суду від 01.12.2004 р., яким визнані такими, що не відповідають Конституції України положення ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік". Цим же рішенням Конституційного Суду було зазначено, що зменшення розміру щорічної допомоги суперечать вимогам ст. 2 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з яким права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Зважаючи на викладене, та враховуючи те, що згідно з Конституцією України захист Вітчизни, належності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що на осіб, які за Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до положень ч. 5 ст. 17 Конституції України.

Таким чином, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального права і підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів  ухвалила:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради залишити без задоволення, а постанову Лисичанського міського суду від 19.05.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 21.08.2006 р. - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

 

Судді:

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали